Київ – Своїм досвідом проведення люстрації з Україною поділились учасники міжнародної конференції «Люстрація: рішення для України». Одразу попередивши, що універсального способу проведення люстрації не існує, експерти з Польщі, Чехії, Литви, Естонії, Словенії, Грузії та Румунії застерегли Україну від своїх помилок і порадили не затягувати з її проведенням.
Чехія була першою країною на пострадянському просторі, що розпочала процес люстрації. Відбулось це за два роки після Оксамитової революції. Проте під час люстраційного процесу чехи допустили помилку, якої не мали б допустити українці, застерігає керівник групи усної історії інституту вивчення тоталітарних режимів у Празі Адам Граділек. Починаючи люстрацію, радить він, потрібно з самого початку відокремити тих людей, яких змушували співпрацювати з комуністичним режимом, від тих, хто це робив добровільно з ідеологічних міркувань чи за гроші.
«В 1992 році політичний активіст Петер Цибулко надрукував неофіційний список працівників спецслужб, але у ньому не було вказано характеру співпраці, а співпраця буває різних типів. Ми знаємо, що багато людей були змушені це робити. І через цю помилку багато таких людей стали жертвами люстрації. Тоді у Чехії було таке відчуття, що справжні злочинці були сховані за спинами не зовсім винних осіб», – пояснює він.
Люстраційна комісія в Литві не мала ні секретаріату, ні фінансових ресурсів,і фактично була громадською організацією. Її члени працювали на волонтерських засадах і не були співробітниками комісії як державної установи. Оскільки аналогічна ситуація досі спостерігається в Україні, колишній член литовської люстраційної комісії, професор Вільнюського університету Петрас Рагаускас радить якнайшвидше домогтися офіційного визнання української люстраційної комісії.
«Ми працювали на своїх роботах, обіймали свої посади, і лише коли у нас був вільний час займались люстрацією. Крім того, лише члени комісії мали право представляти результати в судах. Через це багато людей не могли повноцінно виконувати і свою роботу, і обов’язки в люстраційній комісії. Гадаю це може бути проблемою і для України», – застерігає він.
Краще пізно, ніж ніколи
Проблема, яка об’єднала більшість країн, в яких відбувалась люстрація – це її пізній початок. Через це вона ставала схожою на помсту і політичну розправу, звертає увагу експерт з питань люстрації та порушень прав людини, адвокат Павел Осік з Польщі. Проте уникнути цього дуже легко, вважає він і радить дуже чітко і послідовно дотримуватись міжнародного права, захисту прав людини та враховувати, зокрема, резолюцію асамблеї Ради Європи 1996 року «Про заходи, спрямовані на ліквідацію спадку колишніх комуністичних тоталітарних режимів», де є чіткі поради щодо проведення люстрації.
«Потрібно знайти тонку рівновагу. Це не повинна бути помста. Винуватість – це індивідуальне. Повинен бути індивідуальний, а не колективний підхід в люстраційних законах. Друге, це право на захист, презумпція невинуватості поки судом ця вина не доведена. І третє, має бути гарантоване право на звернення до суду, оскарження», – радить він.
Досвід Польщі, Чехії та деяких Балтійських країн врахувала в своєму люстраційному законопроекті Українська гельсінська спілки з прав людини, запевнив Радіо Свобода її голова Євген Захаров. Проте додав, що яким би не був законопроект, без політичної волі нинішніх політиків провести люстрацію в Україні вдасться ще не скоро.
Чехія була першою країною на пострадянському просторі, що розпочала процес люстрації. Відбулось це за два роки після Оксамитової революції. Проте під час люстраційного процесу чехи допустили помилку, якої не мали б допустити українці, застерігає керівник групи усної історії інституту вивчення тоталітарних режимів у Празі Адам Граділек. Починаючи люстрацію, радить він, потрібно з самого початку відокремити тих людей, яких змушували співпрацювати з комуністичним режимом, від тих, хто це робив добровільно з ідеологічних міркувань чи за гроші.
«В 1992 році політичний активіст Петер Цибулко надрукував неофіційний список працівників спецслужб, але у ньому не було вказано характеру співпраці, а співпраця буває різних типів. Ми знаємо, що багато людей були змушені це робити. І через цю помилку багато таких людей стали жертвами люстрації. Тоді у Чехії було таке відчуття, що справжні злочинці були сховані за спинами не зовсім винних осіб», – пояснює він.
Люстраційна комісія в Литві не мала ні секретаріату, ні фінансових ресурсів,і фактично була громадською організацією. Її члени працювали на волонтерських засадах і не були співробітниками комісії як державної установи. Оскільки аналогічна ситуація досі спостерігається в Україні, колишній член литовської люстраційної комісії, професор Вільнюського університету Петрас Рагаускас радить якнайшвидше домогтися офіційного визнання української люстраційної комісії.
«Ми працювали на своїх роботах, обіймали свої посади, і лише коли у нас був вільний час займались люстрацією. Крім того, лише члени комісії мали право представляти результати в судах. Через це багато людей не могли повноцінно виконувати і свою роботу, і обов’язки в люстраційній комісії. Гадаю це може бути проблемою і для України», – застерігає він.
Краще пізно, ніж ніколи
Проблема, яка об’єднала більшість країн, в яких відбувалась люстрація – це її пізній початок. Через це вона ставала схожою на помсту і політичну розправу, звертає увагу експерт з питань люстрації та порушень прав людини, адвокат Павел Осік з Польщі. Проте уникнути цього дуже легко, вважає він і радить дуже чітко і послідовно дотримуватись міжнародного права, захисту прав людини та враховувати, зокрема, резолюцію асамблеї Ради Європи 1996 року «Про заходи, спрямовані на ліквідацію спадку колишніх комуністичних тоталітарних режимів», де є чіткі поради щодо проведення люстрації.
Потрібно знайти тонку рівновагу. Це не повинна бути помстаПавел Осік
Досвід Польщі, Чехії та деяких Балтійських країн врахувала в своєму люстраційному законопроекті Українська гельсінська спілки з прав людини, запевнив Радіо Свобода її голова Євген Захаров. Проте додав, що яким би не був законопроект, без політичної волі нинішніх політиків провести люстрацію в Україні вдасться ще не скоро.