Брюссель – Російський газ міцно тримає в облозі українську економіку. Київ, тим часом, сподівається на збільшення постачань дешевшого блакитного палива з Польщі, Угорщини. А справжнім рятівним колом міг би стати так званий «реверсний» газ зі Словаччини. Однак, переговори із Братиславою йдуть дуже складно. Про причини цих блокувань та можливості України вийти із російського газового «кріпацтва» в інтерв’ю Радіо Свобода розповідає відомий аналітик у сфері енергетики, колишній радник прем’єр-міністра Словаччини, представник «Словацької асоціації зовнішньої політики» Карел Хірман (Karel Hirman).
– Донині проблема була в тому, що, відверто кажучи, позиція української сторони не була ясною. Коли з попереднім урядом України справа наближалася до фінального підписання вже готового меморандуму щодо розробки газового реверсу, в останню мить саме Київ це блокував і казав, що винна Словаччина. Нині ситуація інша, але обидві сторони повинні припинити обмін звинуваченнями та робити з цього внутрішньополітичний піар. Треба крок за кроком прагматично працювати. Це непросто, бо обладнання на словацько-українському кордоні значно складніше, ніж на кордонах із Польщею чи Угорщиною. Словацько-український транзитний пункт – це головна дорога газу з Росії до Європи. Там укладені особливі угоди з Газпромом, але все це можна вирішити, якщо Україна й Словаччина щільно працюватимуть без зайвого політичного піару.
– Тобто, причини зволікання із постачанням газу до України зі Словаччини мають суто технічний характер, але це можна швидко владнати?
– Справді, обладнання на кордоні дуже складне. Це кордон ЄС, це – митні процедури. Угоду із Газпромом теж неможливо ігнорувати. Однак, Словаччина зробила реальну технічну пропозицію, яка дозволяла доволі швидку організацію реверсного газу в бік України. Треба тільки сісти за стіл, підписати меморандум і продовжувати роботу. Натомість, до сьогоднішнього дня між словацьким оперотором UStream та Укртрансгазом не підписано практично жодної угоди. Це – яскраве свідчення тої ненормальної ситуації, в якій ми перебуваємо.
– Відомо, що Газпрому ідея реверсних постачань газу до України не до вподоби, Росія її критикує, вказуючи на незаконність і, вочевидь, чинить тиск на Словаччину, щоб створити перешкоди цьому проекту?
– Я не так давно був головою спостережної ради оператора нафтопроводів Словаччини. Уктранснафта там мала великий проект прокачування каспійської (азербайджанської) нафти через Україну, Словаччину – на чеські нафтопереробні заводи. Однак, там знову було більше піару, ніж реальності. На мою адресу теж лунали заяви, мовляв, я лобіюю російські інтереси, хоча у цьому немає сенсу. В UStream вже є досвід прокачування реверсу в Чехії та Австрії, який був організований без порушення угод із Газпромом. Тобто, реверсні постачання діють. Тим часом, із Україною у цієї компанії немає жодної угоди про співробітництво, а ми ж сусіди, пов’язані одною трубою. Однак, кожного разу в останній момент в угоді українці робили якісь поправки, що не відповідали європейським нормам та енергетичним актам. А потім Словаччину звинувачували, що вона агент Москви. Це – несерйозно і нечесно.
– Наскільки використання Україною газу реверсних коридорів може задовольнити її потреби в блакитному паливі?
– Україні слід зрозуміти, що втрачено багато часу. Казахстан та Азербайджан після розпаду Радянського Союзу у видобуванні домашніх вуглеводнів, залученні до цієї галузі іноземних капіталів – набагато випереджають Україну. Тим часом, вона потенційно дуже багата на ці домашні джерела, але втратила час. Насамперед, слід розпочати розробку родовищ в Україні і не лише сланцевого, а й класичного газу. По-друге, слід збільшити виробництво енергії та її використання в класичних галузях, скажімо, металургії, хімічній промисловості. Україна має значно більші потреби в цьому, порівняно із державами колишнього соціалістичного табору. Щодо реверсу, то Словаччина вже запропонувала своє рішення. Його втілення – в руках обох сторін та Єврокомісії. Оскільки, використовується мережа ЄС та мережа країни, що до співдружності не входить, то Брюссель повинен чітко підтримати ці виняткові умови, бо оформлення може забрати багато часу. Але насамперед дуже чіткий сигнал готовності має дати Україна. Адже мова йде про інвестицію декількох мільйонів євро, а потреби, що можуть задовольнити ці газопостачання, набагато більші. Мова йде про реверсне транспортування в бік України обсягом до 10-12 мільярдів кубометрів газу на рік.
– Вам відомо, чи призначені вже якісь зустрічі для підписання меморандуму щодо постачань українському споживачу газового реверсу зі Словаччини?
– Цих зустрічей було дуже багато. Остання з них відбулася минулого тижня в Брюсселі. На рівні генерального директорату Єврокомісії з питань енергії. Були представники UStream, Нафтогазу. Але як і кожного разу, я дивуюся поясненням: щось заважає, чомусь справа знову не йде…Взимку, представників Укртрансгазу запросили підписати меморандум у Братиславі, а вони не приїхали, хоча все було готове. Потім був Майдан, події в Києві, тож щось підписувати було неможливо. Але зараз знову замість того, щоб вести переговори, сторони зайшли до глухого кута. Кожна зі сторін каже щось інше, питання не вирішується й не просувається. А час далі минає…
– Донині проблема була в тому, що, відверто кажучи, позиція української сторони не була ясною. Коли з попереднім урядом України справа наближалася до фінального підписання вже готового меморандуму щодо розробки газового реверсу, в останню мить саме Київ це блокував і казав, що винна Словаччина. Нині ситуація інша, але обидві сторони повинні припинити обмін звинуваченнями та робити з цього внутрішньополітичний піар. Треба крок за кроком прагматично працювати. Це непросто, бо обладнання на словацько-українському кордоні значно складніше, ніж на кордонах із Польщею чи Угорщиною. Словацько-український транзитний пункт – це головна дорога газу з Росії до Європи. Там укладені особливі угоди з Газпромом, але все це можна вирішити, якщо Україна й Словаччина щільно працюватимуть без зайвого політичного піару.
Відверто кажучи, позиція української сторони не була ясною...
– Тобто, причини зволікання із постачанням газу до України зі Словаччини мають суто технічний характер, але це можна швидко владнати?
– Справді, обладнання на кордоні дуже складне. Це кордон ЄС, це – митні процедури. Угоду із Газпромом теж неможливо ігнорувати. Однак, Словаччина зробила реальну технічну пропозицію, яка дозволяла доволі швидку організацію реверсного газу в бік України. Треба тільки сісти за стіл, підписати меморандум і продовжувати роботу. Натомість, до сьогоднішнього дня між словацьким оперотором UStream та Укртрансгазом не підписано практично жодної угоди. Це – яскраве свідчення тої ненормальної ситуації, в якій ми перебуваємо.
– Відомо, що Газпрому ідея реверсних постачань газу до України не до вподоби, Росія її критикує, вказуючи на незаконність і, вочевидь, чинить тиск на Словаччину, щоб створити перешкоди цьому проекту?
– Я не так давно був головою спостережної ради оператора нафтопроводів Словаччини. Уктранснафта там мала великий проект прокачування каспійської (азербайджанської) нафти через Україну, Словаччину – на чеські нафтопереробні заводи. Однак, там знову було більше піару, ніж реальності. На мою адресу теж лунали заяви, мовляв, я лобіюю російські інтереси, хоча у цьому немає сенсу. В UStream вже є досвід прокачування реверсу в Чехії та Австрії, який був організований без порушення угод із Газпромом. Тобто, реверсні постачання діють. Тим часом, із Україною у цієї компанії немає жодної угоди про співробітництво, а ми ж сусіди, пов’язані одною трубою. Однак, кожного разу в останній момент в угоді українці робили якісь поправки, що не відповідали європейським нормам та енергетичним актам. А потім Словаччину звинувачували, що вона агент Москви. Це – несерйозно і нечесно.
– Наскільки використання Україною газу реверсних коридорів може задовольнити її потреби в блакитному паливі?
– Україні слід зрозуміти, що втрачено багато часу. Казахстан та Азербайджан після розпаду Радянського Союзу у видобуванні домашніх вуглеводнів, залученні до цієї галузі іноземних капіталів – набагато випереджають Україну. Тим часом, вона потенційно дуже багата на ці домашні джерела, але втратила час. Насамперед, слід розпочати розробку родовищ в Україні і не лише сланцевого, а й класичного газу. По-друге, слід збільшити виробництво енергії та її використання в класичних галузях, скажімо, металургії, хімічній промисловості. Україна має значно більші потреби в цьому, порівняно із державами колишнього соціалістичного табору. Щодо реверсу, то Словаччина вже запропонувала своє рішення. Його втілення – в руках обох сторін та Єврокомісії. Оскільки, використовується мережа ЄС та мережа країни, що до співдружності не входить, то Брюссель повинен чітко підтримати ці виняткові умови, бо оформлення може забрати багато часу. Але насамперед дуже чіткий сигнал готовності має дати Україна. Адже мова йде про інвестицію декількох мільйонів євро, а потреби, що можуть задовольнити ці газопостачання, набагато більші. Мова йде про реверсне транспортування в бік України обсягом до 10-12 мільярдів кубометрів газу на рік.
Насамперед, слід розпочати розробку родовищ в Україні і не лише сланцевого, а й класичного газу. По-друге, слід збільшити виробництво енергії та її використання в класичних галузях
– Вам відомо, чи призначені вже якісь зустрічі для підписання меморандуму щодо постачань українському споживачу газового реверсу зі Словаччини?
– Цих зустрічей було дуже багато. Остання з них відбулася минулого тижня в Брюсселі. На рівні генерального директорату Єврокомісії з питань енергії. Були представники UStream, Нафтогазу. Але як і кожного разу, я дивуюся поясненням: щось заважає, чомусь справа знову не йде…Взимку, представників Укртрансгазу запросили підписати меморандум у Братиславі, а вони не приїхали, хоча все було готове. Потім був Майдан, події в Києві, тож щось підписувати було неможливо. Але зараз знову замість того, щоб вести переговори, сторони зайшли до глухого кута. Кожна зі сторін каже щось інше, питання не вирішується й не просувається. А час далі минає…