Київ – У Києві презентували Літературний фестиваль донецького центру сучасного мистецтва «Ізоляція», що відбудеться наприкінці квітня. Організатори стверджують, що така ініціатива – спроба децентралізувати українську культуру, «дати голос» тим містам, де культурний простір слабший, ніж у столиці. Саме цим вже рік займається Пако де Блас – директор «Ізоляції», куратор та культурних керівник Інституту Сервантеса у Бразилії. Радіо Свобода поговорило з Пако де Бласом про можливості розвитку індустріальних міст та важливість ініціативи їхніх мешканців.
– Я приїхав до «Ізоляції» минулого листопада. Моя мета була налагодити зв’язки в сучасній культурі. Я маю на увазі, бути мешканцем міста з глобальним рівнем мисленням. Для мене – це унікальна можливість перетворити постіндустріальний ландшафт Донбасу на дуже цікавий культурний центр, де люди мають змогу розвинути свою креативність, вивчаючи досвід інших країн.
– Часто кажуть, що Донбас – депресивний регіон, населення якого здебільшого пасивне. Які є переваги роботи у такому просторі?
– У нас є захоплююча можливість почати з нуля, розвинути «Ізоляцію» як силу, що трансформуватиме це середовище. Сказати правду, ситуація на Донбасі не видається мені анітрохи відмінною від того, що трапилося на півночі Англії у 70-х – початку 80-х років або півночі Іспанії – там також панувала індустріальна культура. Вся справа у розвитку.
– Культурні спільноти в Україні, особливо пов’язані з сучасним мистецтвом, мають досить обмежену аудиторію. Чи не почувається «Ізоляція», так би мовити, «ізольованою» у Донецьку?
– Ні, зовсім ні. Щоб розвивати культуру, як і будь-що інше, потрібно формувати свою аудиторію. Треба наблизити більше людей до себе, і ми робимо це через освіту. Наприклад, Любко Дереш проводив майстер-клас з письменницької справи. У нас є програми для підлітків. Таким чином ми наближаємо до себе різні цільові групи. Знову ж таки, літературний фестиваль підтримує Донецький національний університет – а це студентська аудиторія.
– Які основні напрямки вашої діяльності? Адже йдеться не лише про кураторську роботу.
– Звісно. Зараз, наприклад, ми працюємо з літературою – з ініціативи Любка Дереша започаткували Літературний фестиваль. Це також кіно, сучасне мистецтво і усе, що культура продукує для кращого розуміння нашого історичного моменту. Оскільки ми реформуємо промисловий регіон, то створюємо так зване «креативне містечко» – вчимо людей, як творчість може бути джерелом існування. Ми даємо можливість почати креативний бізнес, роз’яснюємо юридичні питання, навчаємо маркетинговим стратегіям.
– Яким чином креативність може бути таким джерелом?
– В загальній економіці основна валюта – це гроші. Ми вважаємо, що культура та сучасне мистецтво є валютою для креативності. Коли ви знаєте, як фотографувати, то можете побудувати на цьому цілий бізнес – видавати книжки з вашими фото або зробити виставку. Окрім того, щоб добре прорекламувати себе, ви теж маєте бути креативним. Тож це дає вам прибуток, який дозволяє вам робити те, що подобається. Наприклад, ми підтримуємо групу донецьких фотографів та журнал, який вони видають.
– Наскільки важливою для таких ініціатив є підтримка місцевої влади?
– Наші аудиторії та зали завжди повні. До нас приходять молоді люди, яким просто цікаво почути нові ідеї, які шукають діалогу та хочуть поглянути на світ, щоб розширити погляд на місце, де вони самі живуть. Так само поводяться люди в будь-якій іншій країні світу. Завжди є особиста ініціатива, що не залежить від підтримки місцевої влади.
– Я приїхав до «Ізоляції» минулого листопада. Моя мета була налагодити зв’язки в сучасній культурі. Я маю на увазі, бути мешканцем міста з глобальним рівнем мисленням. Для мене – це унікальна можливість перетворити постіндустріальний ландшафт Донбасу на дуже цікавий культурний центр, де люди мають змогу розвинути свою креативність, вивчаючи досвід інших країн.
– Часто кажуть, що Донбас – депресивний регіон, населення якого здебільшого пасивне. Які є переваги роботи у такому просторі?
– У нас є захоплююча можливість почати з нуля, розвинути «Ізоляцію» як силу, що трансформуватиме це середовище. Сказати правду, ситуація на Донбасі не видається мені анітрохи відмінною від того, що трапилося на півночі Англії у 70-х – початку 80-х років або півночі Іспанії – там також панувала індустріальна культура. Вся справа у розвитку.
– Культурні спільноти в Україні, особливо пов’язані з сучасним мистецтвом, мають досить обмежену аудиторію. Чи не почувається «Ізоляція», так би мовити, «ізольованою» у Донецьку?
– Ні, зовсім ні. Щоб розвивати культуру, як і будь-що інше, потрібно формувати свою аудиторію. Треба наблизити більше людей до себе, і ми робимо це через освіту. Наприклад, Любко Дереш проводив майстер-клас з письменницької справи. У нас є програми для підлітків. Таким чином ми наближаємо до себе різні цільові групи. Знову ж таки, літературний фестиваль підтримує Донецький національний університет – а це студентська аудиторія.
– Які основні напрямки вашої діяльності? Адже йдеться не лише про кураторську роботу.
– Звісно. Зараз, наприклад, ми працюємо з літературою – з ініціативи Любка Дереша започаткували Літературний фестиваль. Це також кіно, сучасне мистецтво і усе, що культура продукує для кращого розуміння нашого історичного моменту. Оскільки ми реформуємо промисловий регіон, то створюємо так зване «креативне містечко» – вчимо людей, як творчість може бути джерелом існування. Ми даємо можливість почати креативний бізнес, роз’яснюємо юридичні питання, навчаємо маркетинговим стратегіям.
– Яким чином креативність може бути таким джерелом?
– В загальній економіці основна валюта – це гроші. Ми вважаємо, що культура та сучасне мистецтво є валютою для креативності. Коли ви знаєте, як фотографувати, то можете побудувати на цьому цілий бізнес – видавати книжки з вашими фото або зробити виставку. Окрім того, щоб добре прорекламувати себе, ви теж маєте бути креативним. Тож це дає вам прибуток, який дозволяє вам робити те, що подобається. Наприклад, ми підтримуємо групу донецьких фотографів та журнал, який вони видають.
– Наскільки важливою для таких ініціатив є підтримка місцевої влади?
– Наші аудиторії та зали завжди повні. До нас приходять молоді люди, яким просто цікаво почути нові ідеї, які шукають діалогу та хочуть поглянути на світ, щоб розширити погляд на місце, де вони самі живуть. Так само поводяться люди в будь-якій іншій країні світу. Завжди є особиста ініціатива, що не залежить від підтримки місцевої влади.