(Рубрика «Точка зору»)
Київ – Хто розстрілював протестувальників і хто стріляв у силовиків 20 лютого на вулиці Інститутській у Києві? Відповіді на це запитання наразі немає і не факт, що колись буде. Але схоже, що ті події можуть змінити не лише межі України і Росії, але і геополітичну карту світу.
«Якби там проти людей працювали професійні снайпери, то за такий час вони б поклали не 50, а 500 людей. До того ж, снайпер працює проти снайпера чи конкретного об’єкта», – сказав мені стрілець-професіонал, коментуючи події, які відбувалися на вулиці Інститутській 20 лютого.
Що ж насправді сталося того дня на Інститутській, коли з вогнепальної зброї було вбито десятки протестувальників та чотирьох силовиків? Наразі заяви з вимогою якомога швидше розслідувати цю справу лунають з усіх боків. Але схоже, що точної відповіді на це питання ми не отримаємо. Офіційна версія, звісно, буде. За результатами розслідування нам повідомлять, що стріляла міліція і, можливо, ще хтось, наприклад, представники іноземної держави, які діяли за згодою з тодішнім керівництвом України. Але є багато фактів, які змушують задуматися і констатувати, що розслідування повноцінним не буде. Єдине, у чому можна бути впевненим на 100% – 20 лютого на вулиці Інститутській була провокація.
Про присутність іноземців під час розстрілу мітингувальників заявив керівник СБУ Валентин Наливайченко. Опосередковано версію свого теперішнього шефа підтримує і снайпер із позивним «Мирон» зі спецпідрозділу «Альфа», який сказав, що перехоплення їхньої розмови, яка з’явилася в інтернеті, могла зробити якось солідна «державна чи приватна фірма іноземної держави». (До речі, співрозмовник Радіо Свобода, який є професіональним стрілком, назвав частоти переговорів снайперів «смішними» і зробити перехоплення, за його словами, не було вже так важко). Позивний «Мирон» каже, що «Альфа» не стріляла. Про свою непричетність заявили і у спецпідрозділі «Омега». Також під час тих подій в районі протистояння були присутні снайпери зі спецпідрозділів «Сокіл» та «Тінь». Про причетність «Тіні», кримського спецпідрозділу, заявив народний депутат Микола Княжицький. До речі, якщо припустити, що саме цей підрозділ розстрілював людей, то розслідування зайде у глухий кут, оскільки зброю кримські силовики забрали із собою. Відтак довести, що мітингувальники були розстріляні саме з цієї зброї не вдасться – це, по-перше. По-друге, повноцінної судово-медичної експертизи вбитих не провели. Також не провели слідчих експериментів. У хаосі чи то навмисно знищили чимало доказів. По-третє, практично всі вбиті на Інститутській 20 лютого не були активними учасниками Майдану і не належали до жодної організації. Це були люди, які перший день приїхали до Києва або ж ті, які приходили на Майдан у скрутний для нього час. Чому люди без зброї опинилися загнані у глухий кут? Чому туди не потрапили представники організацій, представлених на Майдані? Можливо це просто збіг, але, чесно кажучи, мені важко вірити у випадкові збіги.
Розстрілювали силовики, але не тільки
Я не планую відбілювати силовиків – більше половини людей вбили вони. На відео видно, як вони стріляють з автоматів Калашникова та снайперської гвинтівки Blaser. Але вони стріляли знизу. Олег Мусій, нинішній міністр охорони здоров’я, який у той час був координатором медичної служби Майдану, розповів Радіо Свобода, що майже половина людей була вбита пострілами зверху. Також, за його словами, у трьох вбитих силовиків, яких він бачив 20 лютого, поранення були такими ж. Напевно саме це дає відповідь на питання, чому ж «Беркут» почав відступати.
Мій знайомий журналіст розповідає, що за годину до початку стрілянини він спілкувався з силовиками і відходу у їхніх планах не було. Проте близько 10-ї ранку з незрозумілих причин «Беркут» почав відступати. Далі – почався хаос і стрілянина. Причини відступу беркутівців стають зрозумілими. Ймовірно, що силовики усвідомили, що в них хтось стріляє і обстріл ведуть не майданівці. Тож офіцери, присутні на місці, дали наказ своїм бійцям відступати. Відступаючи і відстрілюючись, силовики «поклали» більше половини людей, що загинули того дня.
Хто ж розстріляв решту? За інформацією, яку оприлюднив народний депутат Геннадій Москаль, снайперами на Інститутські були бійці підрозділу спецоперацій внутрішніх військ та спецпідрозділу «Омега». Якщо це справді так, то важко уявити логіку людини, яка розробляла цю спецоперацію. Якщо б я, наприклад, була міністром внутрішніх справ і мені силою потрібно було б розігнати людей, то я б поставила бійців з автоматами, які б швидше і з меншими жертвами зробили б це. Якщо ж хтось скаже, що сам факт присутності снайперів викликає страх, чого і потрібно було досягти, тоді більший ефект мала б ситуація, якби снайпер пострілом у голову «поклав» би когось прямо на сцені Майдану, наприклад, когось із лідерів у присутності юрби. Переконана, люди тоді б розбіглися дуже швидко. Але було не так.
Цікавим фактом є те, що за інформацією Геннадія Москаля, допомогу у підготовці спецоперації надавав колишній перший заступник ГРУ (Головного розвідувального управління) Російської Федерації. Це направду цікаво, оскільки йдеться не про ФСБ, яка є путінською організацією, а саме про ГРУ, яка ще з часів СРСР має не найкращі стосунки з КДБ. За інформацією Радіо Свобода, зараз Володимир Путін міняє стару команду ГРУ. Також 5 березня у Москві в адміністративній споруді, яка належить ГРУ, сталася пожежа. За інформацією російських ЗМІ, горіли секретна і збройна кімнати. Але, можливо це просто збіг.
Майданівська гойдалка
Зараз хочу повернутися до 21 листопада 2013 року, коли тодішня українська влада «зупинила» євроінтеграцію. Чи були протестні настрої серед українців настільки високими, щоб люди були готові йти на смерть? Серед своїх знайомих і людей, з якими доводилося спілкуватися, я такого не відчувала. Коли у Вільнюсі Віктор Янукович таки не підписав угоду про асоціацію з ЄС, здавалося, що більшість з цим змирилися, але вночі 30 листопада беркутівці силою розігнали студентів. Обурення наростало. Далі було 1 грудня на Банковій – побиття, перцевий газ і світло шумові гранати. Нариваюся на нищівну критику, але в ніч на 11 грудня, коли була спроба силовиків розігнати Майдан – це виглядало, як фарс. Я сама там була. Картинка на телебаченні виглядала набагато колоритнішою, ніж це було насправді. Якби тоді «Беркут» хотів розігнати Майдан, він би це зробив. Далі було гучне побиття Тетяни Чорновол. Але і попри це протести затихли. Пам’ятаю, як на початку січня я йшла по Майдану, то там була дрібка протестувальників і бажаючі безкоштовного чаю. Але наступило 19 січня, яке вже назвали «Кривавим Водохрещем». Вбивство Михайла Жизнєвського та Сергія Нігояна. Зверніть увагу, що Нігоян був впізнаваною постаттю, оскільки він вже був на телебаченні. Чи випадково це? Це була перша кров, після чого стало зрозуміло – рубікон перейдено і шляху назад немає.
Можна припустити, що до всього цього призвела недолуга політика Віктора Януковича, який слухав Володимира Путіна і своїх радників. Але це було б надто просто. Те, що відбувалося з 21 листопада і до втечі Віктора Януковича виглядає, як гойдалка. Хто ж розгойдував її? Швидше за все, це йшло не з України, та і Володимир Путін до цього міг бути не причетний, він просто, скориставшись ситуацією, «віджав» Крим, до чого підготовка вже велася. Чи можна говорити, що Путін на цьому зупиниться? Певно, що ні. Чи можна припустити, що конфлікт вийде за межі України? Очевидно, що так. Але чи є впевненість, що Росія виграє? Ні. Деякі оглядачі уже назвали вторгнення Володимира Путіна у Крим початком кінця Росії. Не виключено, що ситуація нагнітатиметься і надалі, що може призвести до переділу поділеного світу і зміни його геополітичної карти. Щоправда, театром воєнних дій у такому випадку стане Україна.
Тетяна Ярмощук – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода