Москва – Десятки тисяч росіян вийшли минулих вихідних на вулиці Москви з українськими і російськими прапорами під гаслами «За вашу і нашу свободу». Захоплення Криму, наступ на ліберальні свободи в самій Росії, перспектива воєнного конфлікту з Україною вивели росіян на одну з найбільших за останні роки акцій протесту. За різними оцінками, підтримати Україну прийшли від 40 до 60 тисяч осіб. Аналітики зізнаються, що не змогли припустити такої масовості навіть у найсміливіших прогнозах. Втім, у ставленні росіян до подій в Україні і до її громадян є ще багато суперечностей.
У Росії уважно стежили і продовжують стежити за подіями в Україні з кінця листопада. Але на особистому рівні це уважне ставлення росіян не переривалося ніколи. Родинні відносини людей, змішані родини, взаємини культур все це було, є і буде. Навіть у вівторок, після того як був підписаний документ про входження Криму до складу Росії, президент Путін виголосив слова, які можуть повторити тисячі громадян Росії.
«Ми глибоко стурбовані тим, що відбувається в Україні. Я вважаю, однак, що Україна подолає всі труднощі. Ми не просто сусіди – ми найближчі родичі. Наш майбутній успіх залежить від нас – і Росії, і України», – сказав у своєму виступі Володимир Путін.
Із почуттями та без почуттів
Соціологи «Левада-Центру», які провели останнім часом опитування по всій Росії, відзначають низку суперечностей у ставленні росіян до подій в Україні. Дві третини росіян і далі ставляться до українців «добре» і «дуже добре», проте вони стурбовані тим, що їхнім «братам» загрожують «бандерівці», від яких українців мають захистити російські військові, зауважила в інтерв’ю Радіо Свобода провідний науковий співробітник соціологічної служби Тетяна Ворожейкіна.
«До українців 36 відсотків ставляться із захопленням та симпатією, і 56 відсотків – без особливих почуттів. Дуже мало ставляться з роздратуванням і страхом. Це дані від 7-10 березня. Що стосується України, то тут цифри вищі. До України майже 63 відсотки ставляться дуже добре і в основному добре. 43 відсотки вважають, що росіянам в Україні реально загрожують націоналісти і бандити, і тільки російські військові можуть їх захистити від загрози насильства. При цьому, щоб відчути шизофренію громадської думки, одночасно теж 43 відсотка згодні з тим, що відбувалося народне повстання проти корумпованого режиму Януковича з грудня по лютий. Але наступна думка, яка насаджується в ЗМІ, підтримується більшістю населення – ті ж 43 відсотки вважали, що прийнятний шлях для виходу з кризи – це відділення Криму і, можливо, східних областей з приєднанням їх до Росії», – говорить експерт.
Соціологи відзначають, що на ставлення росіян до подій в Україні і до громадян сусідньої країни серйозний вплив становлять джерела інформації. А оскільки в багатьох регіонах Росії єдиним джерелом інформації є федеральні телеканали, то вплив пропаганди на уми російських громадян очевидний, наголошує соціолог «Левада-Центру» Тетяна Ворожейкіна.
«Ми бачимо, що до 80 відсотків наших громадян в середньому по країні отримують інформацію з федеральних каналів. При цьому, що стосується власне ситуації в Україні, то тут ситуація теж вельми шизофренічна: 70 відсотків вважають, що вони не розбираються в ситуації в Україні, у них немає повної інформації, і тільки 30 відсотків вважають, що розуміють, що там відбувається, при цьому 63 відсотки вважає, що федеральні російські ЗМІ в цілому або здебільшого об’єктивно висвітлюють події, що відбуваються на Україні. Тобто ми бачимо, що телевізійна пропаганда виявилася ефективною, вона апелює до якихось дуже глибинних уявлень більшості населення, імперських, націоналістичних. І ця історія показала, що все можна, і громадська думка з цим погоджується, практично на дві третини», – наголошує соціолог.
Московський фактор протесту
Одночасно з наступом на Україну, на внутрішньому фронті російська влада заходилася зачищати власний інформаційний простір. Протягом кількох днів переслідувань зазнали провідні незалежні сайти: «Лента.ру», Грані.ру», «Каспаров.ру», які намагалися неупереджено висвітлювати події в Україні. І тому, коли стало відомо про те, що 15 березня в Москві пройде антивоєнна акція, навіть серед активної аудиторії в соціальних мережах реакція була не надто бурхливою. Тому більшість з тих, хто прийшов на ходу і мітинг для того, щоб висловити свою громадянську позицію, були приємно здивовані кількістю небайдужих людей.
Соціологи кажуть, що і вони не очікували, і не могли спрогнозувати настільки масовий протест проти дій російського керівництва. Втім, за словами Тетяни Ворожейкіної, слід враховувати московський фактор. Москва – це не вся Росія.
«Цього ніхто не чекав, в тому числі і наш «Левада-Центр». Але треба сказати, що дані, про які я говорю, це дані в середньому по країні. Звичайно, Москва, як правило, виділяється по цілій низці параметрів, але в Москві теж дуже сильні ксенофобські, шовіністичні настрої. Щоправда, треба сказати, що з цілої низки позицій, зокрема по тих, хто побоюється, що це призведе до кровопролиття або до повномасштабної війни, 35 відсотків виступають проти. Тобто ось вони вважають, що введення російських військ не допоможе стабілізації, як думають 44 відсотки, а майже 36 відсотків вважають, навпаки, що це буде ескалація конфлікту і кровопролиття. Тобто почасти тут ті люди, яких ми з вами бачили», – зазначає Тетяна Ворожейкіна.
Пристрасті відійдуть, люди залишаться
Серед тих, хто вийшов на акцію в Москві, було дуже багато молоді, тих, кого прийнято називати креативним класом, а також діячів культури, які, як відомо, розділилися у своєму ставленні до України на два непримиренні табори. Головний редактор журналу «Кінопроцес» російський кінокритик В’ячеслав Шмиров впевнений, що політичні протиріччя не здатні зруйнувати справжні людські відносини.
«Я не можу сказати, що дуже багато зараз спілкуюся зі своїми українськими друзями, але їх і не було багато. І зараз їх ні більше, ні менше не стало. З віком розумієш, що людські відносини важливіші, ніж будь-які геополітичні виміри. Російський та український народ – це не просто близькі народи, а це народи, які завжди будуть разом. Ситуація жахлива, безпрецедентна за своїм розмахом, з тієї мотивації, яка зараз використовується. З віком ми не змінюємо своїх поглядів, пристрастей, і для мене все одно істотніше в цій ситуації буде реакція конкретних людей, і для мене ці конкретні люди – Кіра Муратова, Євген Голубенко, її чоловік, художник, і Андрій Холпакчі, президент Київського кінофестивалю «Молодість», і Сергій Тримбач, голова Спілки кінематографістів України, чесна людина, дуже відданий кінематографу. Пристрасті підуть, в люди залишаться. І між ними потім відновлювати людські відносини буде складніше. А найголовніше, у нас немає приводів сьогодні так от свій досвід, свої зв’язки, свою пам’ять людську кидати в цю топку», – вважає російський кінокритик.
Дочка відомої актриси Ади Роговцевої Катерина Степанкова на своїй сторінці у Фейсбуці написала, що мобільний телефон її мами відшукала відома російська актриса Євгенія Симонова, з якою Ада Роговцева ледь знайома. Симонова подзвонила в Київ колезі, щоб висловити слова підтримки. І це, на щастя не поодинока історія. Однак, у відсутності доступу до масового слухача і глядача в Росії, про неї може дізнатися лише невелика жменька однодумців.
У Росії уважно стежили і продовжують стежити за подіями в Україні з кінця листопада. Але на особистому рівні це уважне ставлення росіян не переривалося ніколи. Родинні відносини людей, змішані родини, взаємини культур все це було, є і буде. Навіть у вівторок, після того як був підписаний документ про входження Криму до складу Росії, президент Путін виголосив слова, які можуть повторити тисячі громадян Росії.
«Ми глибоко стурбовані тим, що відбувається в Україні. Я вважаю, однак, що Україна подолає всі труднощі. Ми не просто сусіди – ми найближчі родичі. Наш майбутній успіх залежить від нас – і Росії, і України», – сказав у своєму виступі Володимир Путін.
Із почуттями та без почуттів
Соціологи «Левада-Центру», які провели останнім часом опитування по всій Росії, відзначають низку суперечностей у ставленні росіян до подій в Україні. Дві третини росіян і далі ставляться до українців «добре» і «дуже добре», проте вони стурбовані тим, що їхнім «братам» загрожують «бандерівці», від яких українців мають захистити російські військові, зауважила в інтерв’ю Радіо Свобода провідний науковий співробітник соціологічної служби Тетяна Ворожейкіна.
«До українців 36 відсотків ставляться із захопленням та симпатією, і 56 відсотків – без особливих почуттів. Дуже мало ставляться з роздратуванням і страхом. Це дані від 7-10 березня. Що стосується України, то тут цифри вищі. До України майже 63 відсотки ставляться дуже добре і в основному добре. 43 відсотки вважають, що росіянам в Україні реально загрожують націоналісти і бандити, і тільки російські військові можуть їх захистити від загрози насильства. При цьому, щоб відчути шизофренію громадської думки, одночасно теж 43 відсотка згодні з тим, що відбувалося народне повстання проти корумпованого режиму Януковича з грудня по лютий. Але наступна думка, яка насаджується в ЗМІ, підтримується більшістю населення – ті ж 43 відсотки вважали, що прийнятний шлях для виходу з кризи – це відділення Криму і, можливо, східних областей з приєднанням їх до Росії», – говорить експерт.
Соціологи відзначають, що на ставлення росіян до подій в Україні і до громадян сусідньої країни серйозний вплив становлять джерела інформації. А оскільки в багатьох регіонах Росії єдиним джерелом інформації є федеральні телеканали, то вплив пропаганди на уми російських громадян очевидний, наголошує соціолог «Левада-Центру» Тетяна Ворожейкіна.
80 відсотків наших громадян отримують інформацію з федеральних каналівТетяна Ворожейкіна
Московський фактор протесту
Одночасно з наступом на Україну, на внутрішньому фронті російська влада заходилася зачищати власний інформаційний простір. Протягом кількох днів переслідувань зазнали провідні незалежні сайти: «Лента.ру», Грані.ру», «Каспаров.ру», які намагалися неупереджено висвітлювати події в Україні. І тому, коли стало відомо про те, що 15 березня в Москві пройде антивоєнна акція, навіть серед активної аудиторії в соціальних мережах реакція була не надто бурхливою. Тому більшість з тих, хто прийшов на ходу і мітинг для того, щоб висловити свою громадянську позицію, були приємно здивовані кількістю небайдужих людей.
Марш миру в Москві, 15 березня 2014 року
Соціологи кажуть, що і вони не очікували, і не могли спрогнозувати настільки масовий протест проти дій російського керівництва. Втім, за словами Тетяни Ворожейкіної, слід враховувати московський фактор. Москва – це не вся Росія.
«Цього ніхто не чекав, в тому числі і наш «Левада-Центр». Але треба сказати, що дані, про які я говорю, це дані в середньому по країні. Звичайно, Москва, як правило, виділяється по цілій низці параметрів, але в Москві теж дуже сильні ксенофобські, шовіністичні настрої. Щоправда, треба сказати, що з цілої низки позицій, зокрема по тих, хто побоюється, що це призведе до кровопролиття або до повномасштабної війни, 35 відсотків виступають проти. Тобто ось вони вважають, що введення російських військ не допоможе стабілізації, як думають 44 відсотки, а майже 36 відсотків вважають, навпаки, що це буде ескалація конфлікту і кровопролиття. Тобто почасти тут ті люди, яких ми з вами бачили», – зазначає Тетяна Ворожейкіна.
Пристрасті відійдуть, люди залишаться
Серед тих, хто вийшов на акцію в Москві, було дуже багато молоді, тих, кого прийнято називати креативним класом, а також діячів культури, які, як відомо, розділилися у своєму ставленні до України на два непримиренні табори. Головний редактор журналу «Кінопроцес» російський кінокритик В’ячеслав Шмиров впевнений, що політичні протиріччя не здатні зруйнувати справжні людські відносини.
«Я не можу сказати, що дуже багато зараз спілкуюся зі своїми українськими друзями, але їх і не було багато. І зараз їх ні більше, ні менше не стало. З віком розумієш, що людські відносини важливіші, ніж будь-які геополітичні виміри. Російський та український народ – це не просто близькі народи, а це народи, які завжди будуть разом. Ситуація жахлива, безпрецедентна за своїм розмахом, з тієї мотивації, яка зараз використовується. З віком ми не змінюємо своїх поглядів, пристрастей, і для мене все одно істотніше в цій ситуації буде реакція конкретних людей, і для мене ці конкретні люди – Кіра Муратова, Євген Голубенко, її чоловік, художник, і Андрій Холпакчі, президент Київського кінофестивалю «Молодість», і Сергій Тримбач, голова Спілки кінематографістів України, чесна людина, дуже відданий кінематографу. Пристрасті підуть, в люди залишаться. І між ними потім відновлювати людські відносини буде складніше. А найголовніше, у нас немає приводів сьогодні так от свій досвід, свої зв’язки, свою пам’ять людську кидати в цю топку», – вважає російський кінокритик.
Дочка відомої актриси Ади Роговцевої Катерина Степанкова на своїй сторінці у Фейсбуці написала, що мобільний телефон її мами відшукала відома російська актриса Євгенія Симонова, з якою Ада Роговцева ледь знайома. Симонова подзвонила в Київ колезі, щоб висловити слова підтримки. І це, на щастя не поодинока історія. Однак, у відсутності доступу до масового слухача і глядача в Росії, про неї може дізнатися лише невелика жменька однодумців.