Відповідь російських кінематографістів на емоційне звернення їхніх українських колег у зв’язку з рішенням Росії використовувати армію на території України підписали менше ніж 150 осіб. Радіо Свобода розмовляло з двома з них – актрисою Лією Ахеджаковою і кінокритиком Антоном Доліним.
Лист, підготовлений Кіносоюзом (професійним об’єднанням працівників кіноіндустрії, альтернативним Союзу кінематографістів Росії), в самому тексті названо «лаконічним і недвозначним»:
«Дорогі друзі та колеги!
Із болем прочитали ваш лист і вислухали ваше звернення. Ви справедливо кажете про безпрецедентну антиукраїнську кампанію, розв’язану російськими державними каналами, і про народне повстання проти ганебного режиму Януковича.
Ми, як і ви, категорично проти брехні у висвітленні доленосних для України подій і тим більше проти російської військової інтервенції в Україну. Нас багато що пов’язує, щоб ми повірили сфабрикованій пропаганді.
Тому відповідаємо лаконічно і недвозначно: не сумнівайтеся в нас. Ми на стороні правди і ми з вами!»
«Сподіваюся, що здоровий глузд візьме гору»
Антон Долін в інтерв’ю Радіо Свобода наголосив, що не є автором листа, але абсолютно з ним солідарний: «Це відповідь на лист наших українських товаришів, колег, на їхній заклик до того, щоб не піддаватися чужій риториці, пропаганді, а намагатися діяти розумом».
– У листі йдеться про антиукраїнську кампанію, розв’язану російськими державними каналами. Ви співпрацюєте з «Першим каналом» російського телебачення (Антон Долін з’являється в програмі «Вечірній Ургант» – ред.). Ви не побоюєтеся, що Ваш підпис вплине на цю співпрацю?
– З тими ЗМІ, з якими я співпрацюю, я співпрацюю як кінокритик. Я розповідаю про кіно. Я не політичний оглядач, не політичний коментатор. У цій якості – Боже збав! – ні в одному зі ЗМІ, в яких я працюю, я не виступаю. В мене для цього недостатньо ні компетентності, ні бажання. Я підписав цей лист, не вважаючи його політичним. Я думаю, це заклик до суспільства, яке, як іноді здається, божеволіє. Що стосується побоювань за долю співпраці з чимось, я як завжди сподіваюся, що здоровий глузд візьме гору. Я співпрацюю з передачею «Вечірній Ургант». Ніяких слідів пропаганди чого б то не було я в цій передачі ніколи не відзначав. Це гумористичне вечірнє шоу, в якому я розповідаю про кіно. Що стосується інших дій «Першого каналу» або будь-яких інших каналів, які існують в Росії, то скажу вам чесно, що я їх не дивився, не дивлюся і не збираюся дивитися. Моя справа – дивитися кіно, а не телевізор.
– Підписів під листом не дуже багато. Це щось говорить про російську кіноспільноту?
– Це лист ініційовано моїми колегами з Кіносоюзу. Але не всі, хто його підписав, є членами цього Кіносоюзу. Особисто я не є членом Кіносоюзу, або Союзу кінематографістів, або будь-яких інших кіношних професійних спілок. Я існую сам по собі. І в цій якості я підписав. Але я допускаю, що склад людей, які його підписували, в якійсь мірі регламентується складом організації – Кіносоюзу. Як ви знаєте, в порівнянні з Союзом кінематографістів, більш старою та великою організацією, Кіносоюз – організація порівняно молода. Там набагато менше членів. Може бути, справа просто в цьому. Я не знаю. Але в процесі збору підписів я ніякої участі не приймав. Тому, яка була технологія, чи був хтось, кому запропонували підписати, а він відмовився, або це просто був жест доброї волі з боку тих, хто поставив підписи, я не маю ні найменшого поняття.
– Серед Ваших знайомих в кіноіндустрії є якась суперечка, полеміка з приводу української кризи?
– Суперечки, полеміка навколо українського питання зараз існують на всіх рівнях російського суспільства, я впевнений в цьому. І я впевнений, що з усіх боків зараз існують полярні думки, що люди починають один одного ненавидіти, лаятися через це, поривати відносини. Це один з елементів того безумства, проти якого і спрямований цей відкритий лист. Дуже багато хто з моїх колег лаються один з одним, з деякими, на жаль, лаюся і я, хоча намагаюся не сваритися. Я дуже сподіваюся, що це все ненадовго. Я вважаю, що будь-яке питання, особливо настільки болюче, як питання про введення російських військ в Україну, має бути обговорено вголос. Люди повинні про це говорити. Вони повинні сперечатися, намагатися не переходити на особистості, намагатися не переходити на образи, намагатися наводити якісь аргументи, що в теперішній обстановці вкрай складно, тому що величезна кількість брехні і дезінформації з усіх боків. Але треба намагатися просівати цю дезінформацію і знаходити там якісь зерна інформації. Я особисто намагаюся діяти саме так, але не як кінокритик чи журналіст, а просто як громадянин.
«Запрацювала страшна машина»
Актриса Лія Ахеджакова в інтерв’ю Радіо Свобода заявила, що часом боїться обговорювати українську кризу з друзями, щоб не посваритися і не «залишитися ворогами на все життя».
– Люди дуже люто сприймають і ту, й іншу сторону. Нас Севастополь розколов. Ми, актори – для нас це як би один простір – Україна і Росія, Крим. І я там провела стільки вистав, і у Львові була, і відпочивала у Трускавці, і в Севастополі була. Аж до того, що колись ми заробляли – були такі зустрічі з глядачами, організовані бюро кінопропаганди, – і мене закинули на флагманський корабель розмовляти з матросами. Якісь я для себе тоді винесла – на все життя мені вистачило – враження. Це як Гоголь писав: «Перо, перо мені з подвійним розчерком». Я зараз, звичайно, не буду вдаватися до спогадів, але я часто була там і в перебудову, і до того, і потім. Я народилася в Україні, правда, до року, навіть менше, жила там. Але все одно Україна – це така ж моя батьківщина, як і Росія! І для більшості акторів в тій же мірі і та дорога земля, і ця.
– У Росії останнім часом часто звучать слова «зрадник», «п’ята колона», ця лексика, дещо забута, повернулася. Ви не побоюєтеся, що Ваш підпис може накликати на вас гнів людей, які стоять на охоронних позиціях, якщо можна так висловитися?
– Спочатку мене приводили в жах ці образи, але події розвивалися таким чином, що мені краще бути на цій стороні. Нехай ображають, нехай кидають в мене каміння, але я особисто Україну не зраджу! Ні під яким видом, навіть якщо мене будуть так жорстоко ображати і принижувати.
– Ви зустрічаєтеся з образами через інтернет?
– Так, через інтернет. Тому я вже й наживо зі своїми друзями це не обговорюю. У мене є, звичайно, п’ять-шість сімей, з якими і так ясно, що ми однаково дивимося на ці речі.
– Чи можуть подібні листи вплинути на громадську думку в Росії?
– Ми свого часу писали Путіну – і звичайно, більше ніколи писати не будемо – дайте можливість забрати дітей-інвалідів, яких вже практично усиновили американці. Підписали – я, Чулпан Хаматова, Женя Миронов, й інші люди, до яких я б прислухалася. Ні, ніхто не чує! І не дали. Вже були операції підготовлені, сплачені гроші, щоб цим інвалідам-дітворі допомогти, але ніхто нас не чув. Ніхто! А у Думи зі слухом взагалі катастрофа! Вони позбавлені слуху та ще деяких рецепторів.
– Тобто Ви вважаєте, що цей лист навряд чи буде почутий суспільством, владою?
– Я підписала тільки для того, щоб мої колеги в Україні не думали, що я така ж, як і ті, хто займається цією страшною пропагандою. «Хлопці, ми з вами!» – і все. А зробити нічого не можна. Запрацювала страшна машина. Попереду йде пропаганда, за нею йде зиск, і пожадливість. За ними – владолюбство і холуйство.
– Вам нагадує те, що зараз відбувається в Росії, те, що було в Радянському Союзі?
– Мені здається, ми скотилися вже до того періоду Радянського Союзу, коли я була маленькою дитиною і нічого не розуміла. Я тільки вже потім постфактум дізнавалася про ті страшні речі, які відбувалися. Мені здається, ми нижче скотилися, ніж в ті часи, коли я була свідомою людиною і розуміла, що в таборах гниють найкращі люди, вбиті поети, письменники, артисти і режисери, і просто чесні люди. Ми це дізнавалися і ставали ворогами режиму, причому таємними. Адже не можна було нічого сказати. Треба було Солженіцина прочитати під подушкою за одну ніч і передати товаришеві. І зараз настали часи, коли треба мовчати, коли знову на сценах театрів з’явилися тексти, камуфлюючі опозиційні смисли, знову метафори та іносказання, що зустрічають і оплески в залі, і демонстративний відхід із залу боягузів.
Увечері у вівторок Міністерство культури Росії опублікувало листа групи відомих діячів культури на підтримку позиції президента Володимира Путіна з українського питання:
«Діячі культури Росії – на підтримку позиції президента щодо України і Криму.
У дні, коли вирішується доля Криму і наших співвітчизників, діячі культури Росії не можуть бути байдужими спостерігачами з холодним серцем. Наша спільна історія і спільне коріння, наша культура і її духовні витоки, наші фундаментальні цінності і мова об’єднали нас назавжди. Ми хочемо, щоб спільність наших народів і наших культур мала міцне майбутнє. Ось чому ми твердо заявляємо про підтримку позиції президента Російської Федерації щодо України та Криму».
Серед підписантів – Олексій Баталов, Юрій Башмет, Сергій Безруков, Федір Бондарчук, Володимир Бортко, Михайло Боярський, Олег Газманов, Валерій Гергієв, Станіслав Говорухін, Василь Лановий, Лев Лещенко, Павло Лунгін, Денис Мацуєв, Михайло Пореченков, Юрій Соломін, Володимир Співаков, Олег Табаков, Валентина Тализіна, Олексій Учитель, Геннадій Хазанов, Зураб Церетелі, Микола Цискарідзе, Карен Шахназаров.
(Передрук із сайту Російської редакції Радіо Свобода)
Лист, підготовлений Кіносоюзом (професійним об’єднанням працівників кіноіндустрії, альтернативним Союзу кінематографістів Росії), в самому тексті названо «лаконічним і недвозначним»:
«Дорогі друзі та колеги!
Із болем прочитали ваш лист і вислухали ваше звернення. Ви справедливо кажете про безпрецедентну антиукраїнську кампанію, розв’язану російськими державними каналами, і про народне повстання проти ганебного режиму Януковича.
Ми, як і ви, категорично проти брехні у висвітленні доленосних для України подій і тим більше проти російської військової інтервенції в Україну. Нас багато що пов’язує, щоб ми повірили сфабрикованій пропаганді.
Тому відповідаємо лаконічно і недвозначно: не сумнівайтеся в нас. Ми на стороні правди і ми з вами!»
«Сподіваюся, що здоровий глузд візьме гору»
Антон Долін в інтерв’ю Радіо Свобода наголосив, що не є автором листа, але абсолютно з ним солідарний: «Це відповідь на лист наших українських товаришів, колег, на їхній заклик до того, щоб не піддаватися чужій риториці, пропаганді, а намагатися діяти розумом».
– У листі йдеться про антиукраїнську кампанію, розв’язану російськими державними каналами. Ви співпрацюєте з «Першим каналом» російського телебачення (Антон Долін з’являється в програмі «Вечірній Ургант» – ред.). Ви не побоюєтеся, що Ваш підпис вплине на цю співпрацю?
– З тими ЗМІ, з якими я співпрацюю, я співпрацюю як кінокритик. Я розповідаю про кіно. Я не політичний оглядач, не політичний коментатор. У цій якості – Боже збав! – ні в одному зі ЗМІ, в яких я працюю, я не виступаю. В мене для цього недостатньо ні компетентності, ні бажання. Я підписав цей лист, не вважаючи його політичним. Я думаю, це заклик до суспільства, яке, як іноді здається, божеволіє. Що стосується побоювань за долю співпраці з чимось, я як завжди сподіваюся, що здоровий глузд візьме гору. Я співпрацюю з передачею «Вечірній Ургант». Ніяких слідів пропаганди чого б то не було я в цій передачі ніколи не відзначав. Це гумористичне вечірнє шоу, в якому я розповідаю про кіно. Що стосується інших дій «Першого каналу» або будь-яких інших каналів, які існують в Росії, то скажу вам чесно, що я їх не дивився, не дивлюся і не збираюся дивитися. Моя справа – дивитися кіно, а не телевізор.
– Підписів під листом не дуже багато. Це щось говорить про російську кіноспільноту?
– Це лист ініційовано моїми колегами з Кіносоюзу. Але не всі, хто його підписав, є членами цього Кіносоюзу. Особисто я не є членом Кіносоюзу, або Союзу кінематографістів, або будь-яких інших кіношних професійних спілок. Я існую сам по собі. І в цій якості я підписав. Але я допускаю, що склад людей, які його підписували, в якійсь мірі регламентується складом організації – Кіносоюзу. Як ви знаєте, в порівнянні з Союзом кінематографістів, більш старою та великою організацією, Кіносоюз – організація порівняно молода. Там набагато менше членів. Може бути, справа просто в цьому. Я не знаю. Але в процесі збору підписів я ніякої участі не приймав. Тому, яка була технологія, чи був хтось, кому запропонували підписати, а він відмовився, або це просто був жест доброї волі з боку тих, хто поставив підписи, я не маю ні найменшого поняття.
– Серед Ваших знайомих в кіноіндустрії є якась суперечка, полеміка з приводу української кризи?
Будь-яке питання, особливо настільки болюче, як питання про введення російських військ в Україну, має бути обговорено вголосАнтон Долін
«Запрацювала страшна машина»
Актриса Лія Ахеджакова в інтерв’ю Радіо Свобода заявила, що часом боїться обговорювати українську кризу з друзями, щоб не посваритися і не «залишитися ворогами на все життя».
Я народилася в Україні, правда, до року жила там. Але все одно Україна – це така ж моя батьківщина, як і Росія!Лія Ахеджакова
– У Росії останнім часом часто звучать слова «зрадник», «п’ята колона», ця лексика, дещо забута, повернулася. Ви не побоюєтеся, що Ваш підпис може накликати на вас гнів людей, які стоять на охоронних позиціях, якщо можна так висловитися?
Нехай ображають, нехай кидають в мене каміння, але я особисто Україну не зраджу!Лія Ахеджакова
– Ви зустрічаєтеся з образами через інтернет?
– Так, через інтернет. Тому я вже й наживо зі своїми друзями це не обговорюю. У мене є, звичайно, п’ять-шість сімей, з якими і так ясно, що ми однаково дивимося на ці речі.
– Чи можуть подібні листи вплинути на громадську думку в Росії?
– Ми свого часу писали Путіну – і звичайно, більше ніколи писати не будемо – дайте можливість забрати дітей-інвалідів, яких вже практично усиновили американці. Підписали – я, Чулпан Хаматова, Женя Миронов, й інші люди, до яких я б прислухалася. Ні, ніхто не чує! І не дали. Вже були операції підготовлені, сплачені гроші, щоб цим інвалідам-дітворі допомогти, але ніхто нас не чув. Ніхто! А у Думи зі слухом взагалі катастрофа! Вони позбавлені слуху та ще деяких рецепторів.
– Тобто Ви вважаєте, що цей лист навряд чи буде почутий суспільством, владою?
«Хлопці, ми з вами!» – і все. А зробити нічого не можна. Запрацювала страшна машина. Попереду йде пропаганда, за нею йде зиск, і пожадливість. За ними – владолюбство і холуйствоЛія Ахеджакова
– Вам нагадує те, що зараз відбувається в Росії, те, що було в Радянському Союзі?
– Мені здається, ми скотилися вже до того періоду Радянського Союзу, коли я була маленькою дитиною і нічого не розуміла. Я тільки вже потім постфактум дізнавалася про ті страшні речі, які відбувалися. Мені здається, ми нижче скотилися, ніж в ті часи, коли я була свідомою людиною і розуміла, що в таборах гниють найкращі люди, вбиті поети, письменники, артисти і режисери, і просто чесні люди. Ми це дізнавалися і ставали ворогами режиму, причому таємними. Адже не можна було нічого сказати. Треба було Солженіцина прочитати під подушкою за одну ніч і передати товаришеві. І зараз настали часи, коли треба мовчати, коли знову на сценах театрів з’явилися тексти, камуфлюючі опозиційні смисли, знову метафори та іносказання, що зустрічають і оплески в залі, і демонстративний відхід із залу боягузів.
Увечері у вівторок Міністерство культури Росії опублікувало листа групи відомих діячів культури на підтримку позиції президента Володимира Путіна з українського питання:
«Діячі культури Росії – на підтримку позиції президента щодо України і Криму.
У дні, коли вирішується доля Криму і наших співвітчизників, діячі культури Росії не можуть бути байдужими спостерігачами з холодним серцем. Наша спільна історія і спільне коріння, наша культура і її духовні витоки, наші фундаментальні цінності і мова об’єднали нас назавжди. Ми хочемо, щоб спільність наших народів і наших культур мала міцне майбутнє. Ось чому ми твердо заявляємо про підтримку позиції президента Російської Федерації щодо України та Криму».
Серед підписантів – Олексій Баталов, Юрій Башмет, Сергій Безруков, Федір Бондарчук, Володимир Бортко, Михайло Боярський, Олег Газманов, Валерій Гергієв, Станіслав Говорухін, Василь Лановий, Лев Лещенко, Павло Лунгін, Денис Мацуєв, Михайло Пореченков, Юрій Соломін, Володимир Співаков, Олег Табаков, Валентина Тализіна, Олексій Учитель, Геннадій Хазанов, Зураб Церетелі, Микола Цискарідзе, Карен Шахназаров.
(Передрук із сайту Російської редакції Радіо Свобода)