У Криму одні дякують російським солдатам, а інші бояться їх

За попередніми даними, в Криму перебуває не менше ніж 15 тисяч російських військовослужбовців (деякі ЗМІ повідомляють про 26 тисяч), більшість – десантники. Один з останніх захоплених ними об’єктів – колишній військовий аеродром під Джанкоєм. Твердження російських ЗМІ про те, що один за іншим на півострові здаються українські військові підрозділи, не підтверджуються.

Насправді у військовій частині в Перевальному, де розміщуються війська Берегової охорони ВМС України, заявили, що стоятимуть на смерть. Особовий склад 1-го батальйону морської піхоти ВМС України у Феодосії на загальних зборах вирішив стояти за Україну до останнього матроса. Українським військовим вдалося відбити штаб флоту і прикордонну службу в Балаклаві, а офіцери і мічмани Академії ВМС імені Нахімова в Севастополі відмовилися здавати зброю. За інформацією Державної прикордонної служби України, кораблі і катери Севастопольського та Керченської загонів Морської охорони вже передислоковані до Одеси і Маріуполя.

Українські військові відмовилися роззброюватися

В адміністративному центрі Криму – Сімферополі – панує відносний спокій, якщо, правда, можна вважати нормою присутність у центрі міста озброєних солдатів, говорить спеціальний кореспондент Радіо Свобода в Криму Том Балмфорт:

«У солдатів автомати, автомати заряджені, але, тим не менше, є відчуття, що зараз ніякого конфлікту не буде – тому що відсутній супротивник. Багато людей позитивно ставляться до того, що ходять солдати. Одна бабуся сказала солдатам: «Дякую, хлопці, що ви прийшли». Я бачив, як деякі роздавали сигарети солдатам Багато хто за те, щоб був мир. Багато хто переконаний, що в Києві зібралися фашисти, і вони побоюються, що сюди приїдуть. Я не розумію, чому вони вважають, що фашисти, мені здається, що пропаганда така.

Сьогодні я відвідав татарське село недалеко від Сімферополя. Поки стояли біля дороги, поговорили з татарами, дві вантажівки військових проїхали повз нас. Там не було ніяких розпізнавальних знаків, тобто незрозуміло, вони російські чи українські. Мені здається, багато таких машин їздять навколо, хоча в центрі міста все дуже спокійно.

Настрій в татарському селі сильно відрізняється, звичайно. Татари проти введення військ російських, вони бояться. Вони бояться не тільки солдатів. Є чутки про те, що були напади на татар. Є відчуття, що комусь вигідно, щоб були провокації проти татарського народу і проти єврейського народу. Два дні тому я відвідав синагогу, на стінах синагоги було написано «смерть жидам», свастика і знак «Правого сектора». Я потім поговорив з главою єврейської спільноти в Криму, і він мені сказав, що він дуже сумнівається, що за цим стоїть «Правий сектор». Він каже, що це, швидше за все, провокація. Моє відчуття, що комусь вигідно, щоб люди думали, що в Києві фашисти, що вони сюди приїжджають, що вони ненавидять євреїв, що проводять такі акції. І я б не сказав, що всі росіяни однозначно підтримують введення російських військ, по-різному сприймають. Багато вітають це, але не всі. Вони кажуть, що вони росіяни, але Росія повинна дотримуватися територіальної цілісності України».

Хтось працює під Правий сектор, щоб у Криму була дестабілізація – Олександр Гендін

Житель татарського села Мудасір Кафубар, 55 років:

«Хочемо жити мирно, більше нічого. Те, що російські війська зайшли на нашу територію – територію України – і тут озброєні ходять, лякає людей. Ніхто не розмовляє, не говорять, хто це такі. Ми це знаємо – це не українські війська, російські. Вчора проїхали 38 БТР, тут переворот відбувається в Криму. Це у всьому неправильні дії Росії. Звичайно, бояться люди. Щороку 1 березня, в перший день весни люди виходили, прибирали. Зараз люди всього бояться. Це просто захоплення влади, захоплення держави, вони хочуть Крим забрати в Росію.

А деякі люди на це йдуть, хочуть бути громадянами Росії. Ми, кримські татари, живемо тут, нам це не потрібно. Ми мирний народ, нікому поганого слова не говоримо. Ми приїхали сюди 16 років тому, мої батьки народилися в Криму, їх звідти депортували, вони зараз тут живуть, 93 роки батькові і мамі – 85 років. До Узбекистану їх висилали, я приїхав сюди в 2000 році, а батьки в 1992 році переїхали до Криму. А коли висилали, під автоматами у вагони вантажили батьків, будинки, все залишилося. Дитину взяв – узяв, не взяв – там залишилася. Ми мирний народ, у нас нічого немає. Що ми можемо зробити?

Кілька днів тому в Радянському районі вночі невідомі зайшли в кримськотатарський будинок в масках закритих, сина побили, він у лікарні лежить зараз. Невідомі вночі будуть нападати на компактні місця проживання кримських татар. Ми зараз ввечері збираємося по 20 чоловік і порожніми руками, щоб не чіпали нас, ми мирний народ. Якщо ми будемо провокувати когось, відразу російські війська відкриють вогонь, вони цього чекають. А ми себе ведемо добре. Всі іноземці, які ввечері дивляться телевізор, кажуть, що Україна дуже гідно поводиться, на провокацію не піддаються. А Росія чекає провокації і відразу буде війна, не дай бог і винні будемо ми. Я у своїй державі живу, як я зараз піду в Росію? Мені це не треба. Ми живемо в Україні і будемо громадянами цієї держави».

Бармен Леонід Зибанов, представник російськомовного населення Криму:

– Я проти Майдану, тому що якийсь «бєспрєдєл», розруха, люди дикуни якісь. Звинувачувати треба президента, треба було це придушити спочатку, всі ці мітинги, чи бути спочатку хорошим президентом, щоб нічого цього не було. Я про політику ніколи не думав і не збираюся думати – це не моє, я в іншій сфері, тому я не підтримую ні Януковича, ні інші партії.

– А до нього як Ви ставитеся?

– Не дуже позитивно. Тому що він залишив народ і поїхав в іншу країну. Це зрада, напевно. Я проти України, яка зі своєю політикою будує свої незрозумілі плани, в які я не вірю. І проти Росії, тому що Крим може раніше був Росією, але раніше Радянський Союз був. Я проти і України, і Росії, хочу, щоб все вирішувалося в Криму, не питали дозволу у Києва чи Москви чи ще когось. Треба просто дружити.

– Як Ви особисто розцінюєте поведінку солдатів?

– Взагалі спокійно. Тому що це все було очікувано, накопичувалося. У нас в Криму більше росіян, але є татари, які проти Росії. Останній раз, коли вони були в Росії, їм було не дуже добре, їх – по ешелонах – і відправили кудись. Страху немає, тому що все спокійно, кажуть, що у нас світле майбутнє. Є якісь рухи, вже набридли ці російські прапори, які постійно миготять тут. Я за Крим, я сподіваюся, що в Криму все було добре.

– А Ви за те, щоб Росія ввела сюди війська?

– Я впевнений, що якби Росія не ввела війська, були б тут якісь майданівці, або мітингували татари і хотіли чогось. Тому що вони займаються самозахопленням земель. Це погано, як можна самозахоплювати території? Тому, я вважаю, нехай вони будуть, нікого вони не лякають, люди взагалі тільки за. Нехай будуть поки, а далі подивимося. Ще мені дуже не подобається – тиск держав, постійно втручаються, Європейський союз, Америка. Вони пхають носа і кажуть Росії, щоб вона не лізла. Кримчани самі просять допомоги у Росії, вони проти Заходу, щоб вони не втручалися і не підливали олії у вогонь. І так все погано, а вони ще, Росія з одного боку тисне, з іншого боку Європа. Ясно, що ми не протягнемо, якщо не попросимо допомоги у когось, економіка – сумно все, грошей небагато, якщо ми залишимося самі. Якщо залишимося самі без жодного втручання, то буде хаос. Я проти того, щоб втручався Євросоюз тощо. І водночас – за, тому що, якщо ми будемо в Євросоюзі, то відкриті дороги без усяких віз.

– Є побоювання, що загостриться міжетнічне протистояння?

– Особливих зіткнень немає. Але конфлікти постійно між татарами та росіянами. Вони вважають, що Крим – їхня батьківщина, вони депортовані, їх під час війни утискали постійно. Але знову ж – я росіянин, у мене всі росіяни, моя бабуся теж депортована.

– Є у Вас татарські друзі?

– Так, дуже багато, не те, щоб друзі, більше товариші. Є один друг татарин русифікований, погано знає татарську. Я багато думав про це, якщо почнуться сутички між татарами та росіянами, як чинитимуть мої товариші і друзі. Зрозуміло, що вони будуть зі своїми, але якщо ми зустрінемося в бою віч-на-віч, як це все буде виглядати безглуздо. Знову ж, я сподіваюся, що цього не буде.