(Рубрика «Точка зору»)
Якщо ви цього ще не знаєте, то не можу приховувати від вас важливу інформацію: головним миротворцем світу у 1930-х був Адольф Гітлер.
Наполегливо боротися за мир у Європі та всьому світі він почав ще до здобуття посади райхсканцлера 30 січня 1933 року. Ясна річ, у цій боротьбі була певна специфіка: на кожному кроці Гітлер наголошував, що Німеччина прагне миру і тільки миру, але для цього повинні бути скасовані засадничі положення несправедливої Версальської мирної угоди 1919 року, всі етнічні німецькі землі об’єднані в одному «Великому Райху», якому дозволять сформувати сильну армію (заборонену тією ж Версальською угодою) для захисту німецьких національних інтересів. От тоді настане міцний і непорушний мир, в якому фюрер зацікавлений особисто, бо він, мовляв, солдат-фронтовик, що спізнав усі жахіття війни.
Після здобуття влади Гітлер продовжив ту саму лінію, тільки спочатку вів її у ще більш миролюбних тонах. Так, 5 вересня 1934 року він заявив: «Німеччина зробила все можливе, щоб забезпечити мир у всьому світі. Якщо війна знову прийде до Європи, то тільки внаслідок комуністичного хаосу».
Приспавши сусідів миролюбною риторикою, Гітлер 18 березня 1935 року запроваджує загальний військовий обов’язок, заборонений Німеччині за умовами Версальської угоди. При цьому він знову говорить про мир та про оборонний характер своєї акції. Мовляв, «несправедливий мирний договір, повне роззброєння Німеччини у світі, де всі інші повністю озброєні» тощо не дозволять німцям почуватися у безпеці. Й урочисто заявляє: «У цю годину німецький уряд повторює німецькому народові і всьому світові запевнення у своїй рішучості ніколи не виходити за рамки охорони честі німців і свободи Райху, і тим більше він не має наміру, переозброївши німецьку армію, створювати інструмент для військового нападу, а навпаки, діє виключно для оборони і, отже, для підтримки миру. Таким чином, уряд Райху висловлює впевнену надію в тому, що німецькому народу, який знову здобув свою гідність, можна надати честь стати рівним і незалежним і зробити свій внесок у зміцнення вільного та відкритого співробітництва з іншими державами».
Тоді ж Гітлер урочисто надав гарантії, що «після врегулювання Саарського питання Німеччина більш не пред’являтиме територіальні вимоги Франції».
А 21 травня 1935 року Гітлер заявив: «Німцям потрібен мир… Німці хочуть миру… Ніхто з нас не збирається нікому загрожувати». І додав з приводу Австрії: «Німці не збираються і не хочуть втручатися у внутрішні справи Австрії, анексувати Австрію або влаштовувати аншлюс».
Реалізуючи свою миролюбну політику, Гітлер 7 березня 1936 року вводить війська у демілітаризовану Рейнську область на кордоні з Францією. І поки дивізії Вермахту марширують до французьких кордонів, він виголошує: «Ми урочисто обіцяємо, що зараз, більш ніж коли-небудь, ми докладатимемо зусиль для досягнення порозуміння між народами Європи, особливо з сусідніми західними державами… У нас немає територіальних претензій у Європі!.. Німеччина ніколи не порушить мир».
Того ж року Німеччина проводить Олімпіаду (і зимову, і літню), яка активно використовується для того, щоб переконати всіх у миролюбності Райху. Була пом’якшена внутрішня політика, зокрема, щодо євреїв. Кілька спортсменів єврейського походження одержали місця в олімпійських командах. Кудись зникли всі антиєврейські плакати, брошури і книги. Німецьким газетам на період Ігор було заборонено друкувати тексти расистського спрямування, а мешканцям Берліну суворо наказали утримуватися від негативних публічних висловлювань про євреїв та негрів. З концтаборів випустили більшість в’язнів, розселивши їх, утім, подалі від столиці, а для повної ліквідації безробіття були створені додаткові робочі місця. Відтак чотири мільйони іноземних туристів отримали суто позитивні враження і після того ще тривалий час заперечували агресивність і злочинність нацизму – то все вигадки, ми там самі були, і нічого такого не бачили, німці прагнуть миру!
1938 року армія вже сформована і почала озброюватися новітньою технікою. Стилістика риторики Гітлера змінюється. 20 лютого він виголошує промову на захист прав «співвітчизників» (дуже розмите поняття, яке дозволяє включати до нього тих, хто не є етнічними німцями) за кордоном: «Нестерпно для світової держави знати, що поруч з нею живуть побратими по національності, які постійно приречені на найважчі страждання за свої симпатії чи свою згоду з усією нацією, її долею і її світоглядом. В інтересах Німецького Райху подбати про захист цих німців, які не в змозі через наявність кордонів між нами забезпечити свою політичну і духовну свободу власними силами». Менше, ніж через місяць, здійснюється аншлюс Австрії…
Далі розпочинається епопея з судетцями Чехословаччини. Німецькою у них була тільки літературна мова, а між собою вони розмовляли на діалекті, що відрізнявся від цієї мови майже так, як голландська – від німецької. В одній державі німці та судетці ніколи не жили, якщо, звісно, не вважати такою державою аморфну середньовічну Священну Римську імперію німецької нації. Тепер унаслідок нацистської пропаганди вони усвідомили себе «істинними арійцями» та виступали під проводом місцевого фюрера Конрада Генлейна за автономію Судетської області у складі федеративної Чехословаччини (це офіційна вимога), а неофіційно – за приєднання Судет до Третього Райху.
У травні 1938 року генлейнівська партія висуває вимогу провести референдум з приєднання Судетських земель до Німеччини. На 22 травня – день муніципальних виборів – був призначений путч з тим, щоб взяти під контроль Судети та «правильно» провести референдум. Але чехословацький уряд повівся рішуче, придушивши силою виступи генлейнівців. Водночас офіційна Прага погодилася на створення німецьких автономних районів. Але 12 вересня Гітлер виступив з вимогою надати самовизначення судетцям; мовляв, він прагне миру й тільки миру, але «не для того Всемогутній створив сім мільйонів чехів, щоб вони гнобили три з половиною мільйони судетських німців». 13 вересня нацисти розпочали у Судетах збройне повстання; після дводенних боїв воно було придушене, Генлейн утік до Німеччини, у боях загинули десятки путчистів, сотні були поранені, чимало заарештовано.
Гітлер з усіх трибун погрожував – він, мовляв, прагне миру і є визнаним миротворцем, але у цій ситуації можлива війна якнайширшого масштабу. І демократичний Захід завагався. А Гітлер не вгамовувався. 26 вересня 1938 року він заявив: «Я, як і раніше, запевняю, що, коли чехи врегулюють відносини зі своїми національними меншинами, держава Чехословаччина перестане мене цікавити, і, якщо хочете, я можу дати ще одну гарантію: нам не потрібні жодні території Чехословаччини». Гітлеру вкотре повірили – і була підписана сумнозвісна Мюнхенська угода…
Як наслідок, у 1938 році найвпливовіший політичний журнал світу TIME оголосив Адольфа Гітлера «Людиною року» і «миротворцем» за мирну анексію Судетської області Чехословаччини і «попередження громадянської війни» шляхом підписання Мюнхенської угоди. Крім того, за свої заслуги Гітлер був висунутий на здобуття Нобелівської премії миру 1939 року, але тут розпочалася Друга світова війна.
Але і після початку цієї війни Гітлер не втомлюється виступати з мирними пропозиціями. Так, 6 жовтня 1939 року, вже розділивши другу Річ Посполиту зі Сталіним, він звертається до західних демократій: «Я не раз висловлював Франції свої побажання назавжди поховати нашу стару ворожнечу і зблизити ці дві нації, у кожної з яких настільки славне минуле… Не менше зусиль присвятив я досягненню англо-німецького порозуміння, більше того, встановленню англо-німецької дружби… Навіть сьогодні я вірю, що реальний мир у Європі і в усьому світі може бути забезпечений тільки в тому разі, якщо Німеччина й Англія прийдуть до взаєморозуміння… Навіщо потрібна ця війна?» – риторично запитував фюрер. А за тиждень перед цим виступом він обговорив з генералітетом план якнайшвидшого нападу на Францію одночасно з загарбанням Бельгії, Голландії та Люксембургу.
А тепер скажіть-но: чи нічого вам не нагадує миротворча риторика Гітлера та супроводжувана нею діяльність із вивищення Райху? І чи засвоїли уроки з усього того демократичні держави Європи та світу?
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода