Лондон – Україна досі оплакує загиблих у результаті спроб влади силою придушити протести. І разом з пошуками виходу з політичної кризи українці вимушені шукати виходу і з економічної кризи.
Віктор Янукович та його уряд сподівалися на фінансову підтримку Москви, але навіть обіцяні 15 мільярдів доларів з Росії не вирішують головних проблем української економіки – вона неефективна і не приносить достатньо коштів у державну скарбницю, спустошену корупцією.
Лунають заяви, що Україні потрібна масована допомога на зразок «Плану Маршалла», яким Сполучені Штати допомагали Європі після закінчення Другої світової війни.
Офіційно американська програма допомоги Європі називалася European Recovery Program (ERP) («Європейська програма відновлення»). «Планом Маршалла» програму назвали на честь її головного автора.
«Європа досі постає з руїн і переміщення людей після найдеструктивнішої в історії війни. Власними ресурсами і в осяжний час Європа не зможе досягти економічної стабільності», – пояснював, виступаючи у Конгресі США 1947 року тодішній держсекретар Джордж Маршалл.
Російський чинник
Він був змушений визнати, що Радянський Союз, хоча й був союзником у війні з німецьким нацизмом, розглядав повоєнну Європу як територію для поширення комуністичної системи.
«Рішення, звичайно, було б набагато легшим, якби усі держави Європи співпрацювали, але цього немає. Замість співпраці Радянський Союз та комуністичні партії проголосили рішучі заперечення проти планів економічної відбудови Європи. Економічні труднощі хочуть використовувати для просування політичних завдань. Багато-хто погоджується з тим, про що я розповідаю, але запитують: чому саме Сполучені Штати повинні брати на себе такий тягар, допомагаючи Європі? Відповідь проста: сьогодні Сполучені Штати – єдина країна у світі, яка має економічну потугу й продуктивність, щоб втілювати потрібні рішення. 6 мільярдів, запропонованих на перші 15 місяців, коштують менше, ніж витрати одного місяця на війну. Треба чітко заявити, ця небувала ініціатива, аби Новий Світ допоміг «старому», не буде ні гарантованою, ні легкою. Ми йдемо на прорахований ризик. Це важка програма. І ви знаєте краще ніж я про політичні труднощі, пов’язані з цією програмою. Але я не маю жодних сумнівів, що коли ми візьмемося за цю справу, то досягнемо успіху», – говорив Джордж Маршалл про грандіозну програму, яка таки досягла успіху.
Вона охопила 16 країн, включно із Західною Німеччиною, які отримали допомоги на 13 мільярдів доларів. У перерахунку на сучасні реалії ця сума становила б майже 100 мільярдів доларів.
Із 1948-го і до 1951 року, коли «План Маршалла» закінчився, економіка Західної Європи зростала небувалими темпами.
Спочатку допомогою були вантажі харчів, згодом техніка й устаткування для виробництв і, нарешті, інвестиції у європейську промисловість.
Зростання торгівлі між Європою та США сприяло створенню і Північноатлантичного альянсу – НАТО.
Європейські держави, співпрацюючи між собою, створили Вугільний і Сталевий союзи, що стали основою для створення Європейською спільноти, яку зараз ми називаємо Європейський союз.
Чи означає це, що модель «Плану Маршалла» можна легко застосувати для ефективної допомоги будь-якій країні чи регіону?
Фахівці чітко вказують, що, на жаль, ні. І наголошують, що вирішальним чинником у відродженні Європи були не стільки американські гроші, скільки наполегливі реформи у конкретних європейських державах.
«Це був спільний проект. Європейці були його лідерами також», – наголошує Ґреґ Берман, американський дослідник історії «Плану Маршалла».
Він розповідає, що американські партнери свідомо прагнули, щоб саме європейці схвалювали найважчі рішення. На думку Ґреґа Бермана, Франції та Німеччині було б, безумовно, набагато важче здійснювати свої реформи без стабільності й безпеки, що їх гарантували США.
План для України?
Колишній польський урядовець, причетний до реформування економіки країни у дев’яностих, Лешек Бальцерович нещодавно сказав в інтерв’ю газеті Rzeczpospolita, що просто гроші Україну не врятують.
За словами економіста, «треба довести до створення в Україні іншої політичної системи», яка би надала шанс проведення реформ.
Аналітик лондонського Центру за європейські реформи (Centre for European Reform) Ієн Бонд погоджується з думкою Бальцеровича.
«Найважливіше – це створити систему, яка базується на верховенстві закону і прозорості у пересуванні грошей в Україні. Зараз панує ситуація, в якій очевидно, що невеличка група людей наживається на грошах, які мали б належати цілій державі. Корупція сягнула дуже високого рівня. В індексі корупції, яку складає «Трапспаренсі інтернешнл» місце України жахливе. Якщо немає системи, яка би діяла на снові законності, то надзвичайно важко досягти втілення будь-яких реформ», – каже Ієн Бонд.
За словами британського аналітика Україна вже використовувала програми зовнішньої фінансової допомоги, які, на жаль, бажаного результату ще не принесли.
Ключовим партнером у низці програм був Міжнародний валютний фонд, нагадує він.
«Проблема у тому, що історія взаємин України з МВФ полягає у тому, що вона бере гроші, а потім відмовляється втілювати реформи. Я боюся, що потрібні процеси, які би діяли паралельно. Спочатку треба мати якісь конкретні реформи, для того, щоб грошова допомога могла мати якийсь сенс. Можливі кроки для того, щоб задовольнити кредиторів України, але немає сенсу давати Україні великі суми грошей, а потім споглядати, як вони марнуються, бо реформи не здійснюються. Є речі, які міжнародна спільнота могла б зробити і Європейський союз може, наприклад, упровадити в дію деякі положення угоди про вільну торгівлю, давши українським виробникам доступ на європейський ринок. Але фундаментально, давати будь-що такому уряду зараз, будь-які гроші, було б надзвичайно нерозумно», – вважає цей фахівець і схоже, що чимало західних політиків та урядовців дотримуються таких же поглядів.
МВФ раніше заморозив співпрацю з українським урядом Віктора Януковича, який виявився неготовим йти на реформи і не здатним боротися з корупцією.
Українці, на думку Ієна Бонда можуть розраховувати на допомогу лише тоді, коли в самій Україні відбуватимуться необхідні процеси політичних та економічних змін.
«Покладатися треба на внутрішні процеси і тоді буде й зовнішня підтримка. Сама по собі підтримка ззовні не зможе врятувати становище в Україні. Лише український народ може вирішити проблеми в Києві та в інших місцях країни. Український народ сам повинен зробити перші кроки. Але є дуже багато людей у Європі, в Америці, в Канаді, які хотіли б допомогти, підтримати процеси змін в Україні», – зазначає аналітик лондонського Центру за європейські реформи.
Віктор Янукович та його уряд сподівалися на фінансову підтримку Москви, але навіть обіцяні 15 мільярдів доларів з Росії не вирішують головних проблем української економіки – вона неефективна і не приносить достатньо коштів у державну скарбницю, спустошену корупцією.
Лунають заяви, що Україні потрібна масована допомога на зразок «Плану Маршалла», яким Сполучені Штати допомагали Європі після закінчення Другої світової війни.
Офіційно американська програма допомоги Європі називалася European Recovery Program (ERP) («Європейська програма відновлення»). «Планом Маршалла» програму назвали на честь її головного автора.
«Європа досі постає з руїн і переміщення людей після найдеструктивнішої в історії війни. Власними ресурсами і в осяжний час Європа не зможе досягти економічної стабільності», – пояснював, виступаючи у Конгресі США 1947 року тодішній держсекретар Джордж Маршалл.
Російський чинник
Він був змушений визнати, що Радянський Союз, хоча й був союзником у війні з німецьким нацизмом, розглядав повоєнну Європу як територію для поширення комуністичної системи.
«Рішення, звичайно, було б набагато легшим, якби усі держави Європи співпрацювали, але цього немає. Замість співпраці Радянський Союз та комуністичні партії проголосили рішучі заперечення проти планів економічної відбудови Європи. Економічні труднощі хочуть використовувати для просування політичних завдань. Багато-хто погоджується з тим, про що я розповідаю, але запитують: чому саме Сполучені Штати повинні брати на себе такий тягар, допомагаючи Європі? Відповідь проста: сьогодні Сполучені Штати – єдина країна у світі, яка має економічну потугу й продуктивність, щоб втілювати потрібні рішення. 6 мільярдів, запропонованих на перші 15 місяців, коштують менше, ніж витрати одного місяця на війну. Треба чітко заявити, ця небувала ініціатива, аби Новий Світ допоміг «старому», не буде ні гарантованою, ні легкою. Ми йдемо на прорахований ризик. Це важка програма. І ви знаєте краще ніж я про політичні труднощі, пов’язані з цією програмою. Але я не маю жодних сумнівів, що коли ми візьмемося за цю справу, то досягнемо успіху», – говорив Джордж Маршалл про грандіозну програму, яка таки досягла успіху.
Вона охопила 16 країн, включно із Західною Німеччиною, які отримали допомоги на 13 мільярдів доларів. У перерахунку на сучасні реалії ця сума становила б майже 100 мільярдів доларів.
Із 1948-го і до 1951 року, коли «План Маршалла» закінчився, економіка Західної Європи зростала небувалими темпами.
Спочатку допомогою були вантажі харчів, згодом техніка й устаткування для виробництв і, нарешті, інвестиції у європейську промисловість.
Зростання торгівлі між Європою та США сприяло створенню і Північноатлантичного альянсу – НАТО.
Європейські держави, співпрацюючи між собою, створили Вугільний і Сталевий союзи, що стали основою для створення Європейською спільноти, яку зараз ми називаємо Європейський союз.
Чи означає це, що модель «Плану Маршалла» можна легко застосувати для ефективної допомоги будь-якій країні чи регіону?
Фахівці чітко вказують, що, на жаль, ні. І наголошують, що вирішальним чинником у відродженні Європи були не стільки американські гроші, скільки наполегливі реформи у конкретних європейських державах.
«Це був спільний проект. Європейці були його лідерами також», – наголошує Ґреґ Берман, американський дослідник історії «Плану Маршалла».
Він розповідає, що американські партнери свідомо прагнули, щоб саме європейці схвалювали найважчі рішення. На думку Ґреґа Бермана, Франції та Німеччині було б, безумовно, набагато важче здійснювати свої реформи без стабільності й безпеки, що їх гарантували США.
План для України?
Колишній польський урядовець, причетний до реформування економіки країни у дев’яностих, Лешек Бальцерович нещодавно сказав в інтерв’ю газеті Rzeczpospolita, що просто гроші Україну не врятують.
За словами економіста, «треба довести до створення в Україні іншої політичної системи», яка би надала шанс проведення реформ.
Аналітик лондонського Центру за європейські реформи (Centre for European Reform) Ієн Бонд погоджується з думкою Бальцеровича.
Найважливіше – це створити систему, яка базується на верховенстві закону і прозорості у пересуванні грошей в УкраїніІєн Бонд
За словами британського аналітика Україна вже використовувала програми зовнішньої фінансової допомоги, які, на жаль, бажаного результату ще не принесли.
Ключовим партнером у низці програм був Міжнародний валютний фонд, нагадує він.
«Проблема у тому, що історія взаємин України з МВФ полягає у тому, що вона бере гроші, а потім відмовляється втілювати реформи. Я боюся, що потрібні процеси, які би діяли паралельно. Спочатку треба мати якісь конкретні реформи, для того, щоб грошова допомога могла мати якийсь сенс. Можливі кроки для того, щоб задовольнити кредиторів України, але немає сенсу давати Україні великі суми грошей, а потім споглядати, як вони марнуються, бо реформи не здійснюються. Є речі, які міжнародна спільнота могла б зробити і Європейський союз може, наприклад, упровадити в дію деякі положення угоди про вільну торгівлю, давши українським виробникам доступ на європейський ринок. Але фундаментально, давати будь-що такому уряду зараз, будь-які гроші, було б надзвичайно нерозумно», – вважає цей фахівець і схоже, що чимало західних політиків та урядовців дотримуються таких же поглядів.
МВФ раніше заморозив співпрацю з українським урядом Віктора Януковича, який виявився неготовим йти на реформи і не здатним боротися з корупцією.
Українці, на думку Ієна Бонда можуть розраховувати на допомогу лише тоді, коли в самій Україні відбуватимуться необхідні процеси політичних та економічних змін.
«Покладатися треба на внутрішні процеси і тоді буде й зовнішня підтримка. Сама по собі підтримка ззовні не зможе врятувати становище в Україні. Лише український народ може вирішити проблеми в Києві та в інших місцях країни. Український народ сам повинен зробити перші кроки. Але є дуже багато людей у Європі, в Америці, в Канаді, які хотіли б допомогти, підтримати процеси змін в Україні», – зазначає аналітик лондонського Центру за європейські реформи.