Київ – До правоохоронців у будь-якому разі буде застосовуватися закон, який дозволяє їх амністувати. Про це в ефірі програми «Молодь плюс» заявив адвокат, що представляє українців у Європейському суді з прав людини, Олександр Заруцький. В Україні він юридичного механізму, щоб притягти правоохоронців до відповідальності, не бачить. Водночас юрист розповів, як і які справи можуть потрапити до Страсбурзького суду.
– Спочатку треба окреслити, що особі, яка бажає звернутися до Євросуду з приводу подій, що відбулися, необхідно зробити певні дії на національному рівні. Треба вичерпати ефективні заходи юридичного захисту. Наприклад, якщо ви скаржитеся, що вас побили і справа тривалий час не розслідується, навіть не можете домогтися очевидних слідчих дій, тоді ви можете довести в ЄСПЛ, що нема ефективних заходів юридичного захисту.
Коло питань. Це, безумовно, питання, які передбачені Конвенцією.
Що актуально сьогодні для України – питання права на життя (пов’язано з людьми, що зникли або можуть вважатися загиблими), це катування і приниження фізичними діями, образами людей. Це питання заборони нелюдського поводження – всі травми побиття і все інше. Питання статті 10 «Право на поширення інформації», стаття 11 «Право на мирні зібрання».
Також стаття 5 «Право на свободу» – в тих випадках, коли брали під варту без усяких підстав і може навіть бути питання, пов’язане з правом на приватне життя – якщо відбувалося втручання в сімейне життя цих людей, зокрема переслідування родичів.
– За вашим прогнозом, цей потік скарг українців до Євросуду зросте після Майдану?
– Питання в тому, як люди обирають позицію захисту на національному рівні. На жаль, велика кількість настільки залякана, що бажає просто вирішити свою проблему на національному рівні і потім справа не має перспектив у Євросуді. Зараз це найбільш актуальне питання з автомайданівцями. Там, часто адмінпротокол оскаржується з підстав того, що людина каже, що не була за кермом, була в іншому місці… Людина, яка не стверджує на національному рівні, що так вона брала участь в акції протесту, не порушуючи правил дорожнього руху і мала на це право, то потім стверджувати в ЄСПЛ, що її покарали за свободу слова буде неможливо.
Юрист може порадити один або інший варіант, але вирішальною є позиція громадянина, бо насправді всі ці справи можна порівняти з мінімальним Нюрнбергом. Все залежить від тих осіб, які будуть свідчити проти режиму, або проти порушень. Якщо людина бажає і згодна витратити час, енергію, сили, нерви і йти далі, щоб довести в Європі юридичними заходами і засобами, що були порушення масові прав, то кожна справа додасть в цю скарбничку. Це буде чудово. Якщо ні – то примусити нікого неможливо. Тож все залежить від людини – чи буде вона боротися чи ні.
– Чи уявляєте Ви ситуацію, коли українські правоохоронці подали б до ЄСПЛ?
– Безумовно, ситуація можлива. Але треба усвідомити, в Євросуді відповідачем завжди є держава. Тож правоохоронець, який постраждав не може скаржитися на те, що Петро, Микола або ще хто-небудь зашкодив йому.
Тут питання в тому, що, наприклад, по подіях на Банковій, якщо неналежним чином була забезпечена їхня безпека, вони, якщо наберуться сили, можуть скаржитися. На те, що держава не забезпечила їх засобами індивідуального захисту, чи навіть теплим одягом.
Але, я думаю, навряд хтось наважиться це зробити.
– А чи будуть, на Вашу думку, винні люди, що представляють силові структури, покарані?
– Фактично на сьогодні, коли президент підписав третій закон, який поки незрозуміло, як буде діяти, наразі в нас є 2 закони. Той, що найперший і далі той, що ухвалювали 16 січня. Кожен з них може бути застосований. Бо в праві є такі принципи – «дія закону в часі», «за колом осіб» і «визначення більш м’якого закону». Найбільш м’який із законів – це найперший закон «про амністію». Далі – той, що ухвалили, він став більш суворим, бо там були визначені статті (статті, які передбачали виключення відповідальності за порушення прав журналістів і за перевищення влади, допущене працівниками міліції) і останній третій закон, який вже не передбачає можливості бути притягненим за перешкоджання роботі журналістів і перевищення влади. Проблема в тому, що другий закон, що дозволяв правоохоронцям позбавитися відповідальності, діяв протягом щонайменше 10 днів. Відповідно всі особи, на які він міг в той час бути поширеним, навіть після ухвалення третього закону, можуть бути за ним амністовані.
Таким чином, я не бачу на сьогодні юридичного механізму, щоб притягти правоохоронців до відповідальності. Це все зроблено абсолютно свідомо, просто цю юридичну проблему поки замовчують
– А як же заява міністра Лукаш про те, що той, хто перешкоджав діяльності журналістів або наносив травми несумісні з життям, не буде амністований? Все-таки міністр юстиції.
– Оскільки питання амністії передбачене статтями 171, 365 закону, який ухвалили 16 січня, є положення Кримінального кодексу, які передбачають зворотню дію закону в часі і чітко передбачають, що закон, якщо пом’якшує ситуацію для особи, створює більш сприятливі наслідки, то застосовується саме він… Тож до правоохоронців буде застосовуватися в будь-якому випадку закон, який дозволяє їх амністувати і ніхто тут нічого вже не зробить. Всі замовчують цю проблему, бо якщо суспільство усвідомить ситуацію, то реакція буде іншою.
– Чому взагалі українцям доводиться звертатись до Євросуду?
– Це таке риторичне запитання… Є певна проблема з тим, наскільки люди довіряють справам, які ведуться, взагалі судам. На жаль, це вже накопичилося роками – такі взаємовідносини між громадськістю і судами. Проблема з правоохоронними органами. Попередній рік показує кількість справ, пов’язаних із незаконними діями правоохоронців. І взагалі держава не дуже полюбляє розслідувати ті випадки, в яких вона є винна. Бо знов-таки це передбачає і виплату компенсацій і не зовсім приємно для іміджу держави. Очевидно, що це має бути ще менш приємно, якщо це визнається в ЄСПЛ, бо будь-яке рішення цього суду стає надбанням всієї Європи.
Якщо резюмувати, є 2 складові: на жаль, нема позитивного досвіду ефективного захисту своїх прав в Україні. І є небажання судів дослухатися до громадянина. І, зрештою, є певна особливість українців. Вони, якщо вже бажають довести, що постраждали, то будуть надавати цьому розголосу.
– Чи часто Україна програє суди своїм же громадянам?
– Навіть певні реформи в ЄСПЛ, зміни певних процедур, посилення вимог до заяв, створення фільтраційної палати чи комісії зумовлене саме тим, що є 5 країн, що найбільше скаржаться в цей суд. Україна і Росія – найперші. Вони скаржаться і виграють. Безумовно, є багато справ, які визнаються неприйнятними, бо людей не виконали формальні вимоги, але надзвичайно велика кількість справ виграють.
– Якого масштабу це суми зазвичай?
– По-різному. Все залежить, на що люди скаржаться. Не забуваємо, що є справи, пов’язані з власністю (авіакомпанія скаржилася, було відшкодування 6 мільйонів євро), по Луценку за незаконне тримання під вартою було 15 тисяч євро. Залежить від того, наскільки постраждала людина. Там, де люди скаржаться на порушення прав, передбачених статтею 3, це якраз питання катування, що вважається найважливішою статтею в Конвенції. Вона не передбачає жодних виключень, то компенсації можуть починатися від 5 тисяч євро і далі, залежить, наскільки людина постраждала.
– Правозахисники кажуть, що погіршилась ситуація з виплатою відшкодувань
– Є непоодинокі справи в Євросуді, коли людям, яким вже присудили виплати, виплати не були здійснені, зокрема тому, що не було передбачено в бюджеті виплат. ЄС зазначає що це не його проблема. Плюс в будь-якому рішенні ЄСПЛ є дві складові. Він не лише має на меті постановити відшкодування, але й радить державі, що зробити, щоб уникнути подібних порушень. Держава має звітувати не лише про те, що вона зробила в конкретній справі, але й що вона зробила, щоб уникнути подібних порушень в майбутньому.
– Чи несуть відповідальність ті посадові особи, через яких Україні доводиться відповідати перед Євросудом?
– В нормальній державі безумовно за це би несли відповідальність, це б вплинуло на їхню політичну кар’єру, просування по службовій драбині. В Україні все не так просто. Я думаю, найяскравішим прикладом є ситуація коли Юрій Луценко після того, як виграв справу в Страсбурзькому суді, намагався притягти до кримінальної відповідальності суддів, які ухвалили незаконне рішення про його тримання під вартою. Це нічим поки не завершилося. Таким чином, на жаль, висновків з тих рішень, які ухвалює Європейський суд – в сенсі, щоб вживати заходів до конкретних осіб, нема.
– Що б ви порадили людям, що пройшли в Україні певні судові інстанції і вважають, що вичерпали можливість захиститися тут, і вирішили звертатися до ЄСПЛ?
– Я думаю що звернутися до ЄСПЛ – це питання друге. Перше, я б порадив людям – набратися мужності, щоб зробити це. Якщо буде мужність і бажання відстоювати свою громадську позицію, це буде найкраще. Все інше – зроблять фахівці.
– Спочатку треба окреслити, що особі, яка бажає звернутися до Євросуду з приводу подій, що відбулися, необхідно зробити певні дії на національному рівні. Треба вичерпати ефективні заходи юридичного захисту. Наприклад, якщо ви скаржитеся, що вас побили і справа тривалий час не розслідується, навіть не можете домогтися очевидних слідчих дій, тоді ви можете довести в ЄСПЛ, що нема ефективних заходів юридичного захисту.
Коло питань. Це, безумовно, питання, які передбачені Конвенцією.
Що актуально сьогодні для України – питання права на життя (пов’язано з людьми, що зникли або можуть вважатися загиблими), це катування і приниження фізичними діями, образами людей. Це питання заборони нелюдського поводження – всі травми побиття і все інше. Питання статті 10 «Право на поширення інформації», стаття 11 «Право на мирні зібрання».
Також стаття 5 «Право на свободу» – в тих випадках, коли брали під варту без усяких підстав і може навіть бути питання, пов’язане з правом на приватне життя – якщо відбувалося втручання в сімейне життя цих людей, зокрема переслідування родичів.
– За вашим прогнозом, цей потік скарг українців до Євросуду зросте після Майдану?
– Питання в тому, як люди обирають позицію захисту на національному рівні. На жаль, велика кількість настільки залякана, що бажає просто вирішити свою проблему на національному рівні і потім справа не має перспектив у Євросуді. Зараз це найбільш актуальне питання з автомайданівцями. Там, часто адмінпротокол оскаржується з підстав того, що людина каже, що не була за кермом, була в іншому місці… Людина, яка не стверджує на національному рівні, що так вона брала участь в акції протесту, не порушуючи правил дорожнього руху і мала на це право, то потім стверджувати в ЄСПЛ, що її покарали за свободу слова буде неможливо.
Всі ці справи можна порівняти з мінімальним Нюрнбергом. Кожна справа додасть в цю скарбничку. Все залежить від людини – чи буде вона боротися чи ні
– Чи уявляєте Ви ситуацію, коли українські правоохоронці подали б до ЄСПЛ?
– Безумовно, ситуація можлива. Але треба усвідомити, в Євросуді відповідачем завжди є держава. Тож правоохоронець, який постраждав не може скаржитися на те, що Петро, Микола або ще хто-небудь зашкодив йому.
Тут питання в тому, що, наприклад, по подіях на Банковій, якщо неналежним чином була забезпечена їхня безпека, вони, якщо наберуться сили, можуть скаржитися. На те, що держава не забезпечила їх засобами індивідуального захисту, чи навіть теплим одягом.
Але, я думаю, навряд хтось наважиться це зробити.
– А чи будуть, на Вашу думку, винні люди, що представляють силові структури, покарані?
– Фактично на сьогодні, коли президент підписав третій закон, який поки незрозуміло, як буде діяти, наразі в нас є 2 закони. Той, що найперший і далі той, що ухвалювали 16 січня. Кожен з них може бути застосований. Бо в праві є такі принципи – «дія закону в часі», «за колом осіб» і «визначення більш м’якого закону». Найбільш м’який із законів – це найперший закон «про амністію». Далі – той, що ухвалили, він став більш суворим, бо там були визначені статті (статті, які передбачали виключення відповідальності за порушення прав журналістів і за перевищення влади, допущене працівниками міліції) і останній третій закон, який вже не передбачає можливості бути притягненим за перешкоджання роботі журналістів і перевищення влади. Проблема в тому, що другий закон, що дозволяв правоохоронцям позбавитися відповідальності, діяв протягом щонайменше 10 днів. Відповідно всі особи, на які він міг в той час бути поширеним, навіть після ухвалення третього закону, можуть бути за ним амністовані.
Я не бачу на сьогодні юридичного механізму, щоб притягти правоохоронців до відповідальності
– А як же заява міністра Лукаш про те, що той, хто перешкоджав діяльності журналістів або наносив травми несумісні з життям, не буде амністований? Все-таки міністр юстиції.
До правоохоронців буде застосовуватися в будь-якому випадку закон, який дозволяє їх амністувати і ніхто тут нічого вже не зробить
– Чому взагалі українцям доводиться звертатись до Євросуду?
Держава не дуже полюбляє розслідувати ті випадки, в яких вона є винна
Якщо резюмувати, є 2 складові: на жаль, нема позитивного досвіду ефективного захисту своїх прав в Україні. І є небажання судів дослухатися до громадянина. І, зрештою, є певна особливість українців. Вони, якщо вже бажають довести, що постраждали, то будуть надавати цьому розголосу.
– Чи часто Україна програє суди своїм же громадянам?
– Навіть певні реформи в ЄСПЛ, зміни певних процедур, посилення вимог до заяв, створення фільтраційної палати чи комісії зумовлене саме тим, що є 5 країн, що найбільше скаржаться в цей суд. Україна і Росія – найперші. Вони скаржаться і виграють. Безумовно, є багато справ, які визнаються неприйнятними, бо людей не виконали формальні вимоги, але надзвичайно велика кількість справ виграють.
– Якого масштабу це суми зазвичай?
По Луценку за незаконне тримання під вартою було 15 тисяч євро
– Правозахисники кажуть, що погіршилась ситуація з виплатою відшкодувань
– Є непоодинокі справи в Євросуді, коли людям, яким вже присудили виплати, виплати не були здійснені, зокрема тому, що не було передбачено в бюджеті виплат. ЄС зазначає що це не його проблема. Плюс в будь-якому рішенні ЄСПЛ є дві складові. Він не лише має на меті постановити відшкодування, але й радить державі, що зробити, щоб уникнути подібних порушень. Держава має звітувати не лише про те, що вона зробила в конкретній справі, але й що вона зробила, щоб уникнути подібних порушень в майбутньому.
– Чи несуть відповідальність ті посадові особи, через яких Україні доводиться відповідати перед Євросудом?
– В нормальній державі безумовно за це би несли відповідальність, це б вплинуло на їхню політичну кар’єру, просування по службовій драбині. В Україні все не так просто. Я думаю, найяскравішим прикладом є ситуація коли Юрій Луценко після того, як виграв справу в Страсбурзькому суді, намагався притягти до кримінальної відповідальності суддів, які ухвалили незаконне рішення про його тримання під вартою. Це нічим поки не завершилося. Таким чином, на жаль, висновків з тих рішень, які ухвалює Європейський суд – в сенсі, щоб вживати заходів до конкретних осіб, нема.
– Що б ви порадили людям, що пройшли в Україні певні судові інстанції і вважають, що вичерпали можливість захиститися тут, і вирішили звертатися до ЄСПЛ?
Перше, я б порадив людям – набратися мужності. Все інше – зроблять фахівці