(Рубрика «Точка зору»)
Мало вже хто згадує про те, що нинішній протестний рух в Україні отримав перший поштовх внаслідок розпорядження Кабінету міністрів від 21 листопада 2013 року, яким припинялися процедури остаточної підготовки вже затвердженої урядом угоди про асоціацію з ЄС.
Діяльна і масова незгода громадян з таким кроком влади виявилася повною несподіванкою для неї. І для опозиції також. Обидві вони не змогли спрогнозувати рівня протестного потенціалу в суспільстві. Тим більше – самовідданості і мужності учасників народного опору.
Політики обох таборів навіть не намагалися зробити таких прогнозів. Вони просто реагували на поточні зростаючі подразники, відмовившись від стратегічного планування своїх дій в умовах ескалації протистояння. Цією своєю реакцією – від демагогічних заяв політехнічних блазнів до неадекватної жорстокості щодо протестувальників або ж спробами звести все до карнавальних віче на Майдані і пустопорожніх «круглих столів»– політики ще більше відштовхнули від себе основну масу тих, хто вийшов на вулиці. Протестні маси поступово усвідомлюють себе солідарними силами. Нове в цьому усвідомленні – менший, ніж у 2004 році, рівень поділу за мовно-релігійною та регіональною ознаками. Протести традиційно почалися з більш забезпечених, ресурсно і організаційно, західних і центральних регіонів країни, а також Києва, проте швидко поширилися на Схід і Південь країни. Там їх і придушують з особливою жорстокістю, бо втрата базових регіонів для олігархів та влади означає втрату ними основних електоральних та інших ресурсних джерел.
Нова генерація
Щоб зрозуміти природу виникнення протестів нової якості, слід озирнутися на недалеке минуле. У СРСР Україна була найбільш індустріально розвиненою республікою. Розвал індустріального укладу економіки породив численні маргінальні групи – мешканців індустріальних центрів, тих, хто не може більше розраховувати на важку і монотонну роботу на виробництві та у видобувній промисловості. Їхні інтереси, особливо старшого покоління, яке ходить на вибори, нібито представляють Партія регіонів і комуністи.
Після величезного розчарування громадян діяльністю Віктора Ющенка та його команди, приведених до влади Помаранчевою революцією, Партії регіонів, за підтримки комуністів, вдалося виграти вибори президента, а надалі – парламенту, і закріпити за главою держави самодержавні повноваження. Зараз для цих політичних сил настав час відповідальності перед своїми прихильниками і країною в цілому. Надто – для президента, як носія безпрецедентно великих обсягів влади.
Некомпетентність чиновництва, брак коштів, вал корупції становлять собою причини розчарування прихильників тепер уже командою чинного Віктора Януковича. При цьому, до активного соціального життя вступає покоління, яке сформувало свій світогляд в період після першого Майдану і не отримало «щеплення підлістю» від Віктора Ющенка. Водночас це покоління є постіндустріальним. Для нього чужі цінності «кримінальної романтики робітничих селищ», на яких вирощено багатьох нинішніх політиків. Це покоління в цілому менше схильне до ворожості стосовно жителів інших регіонів, мовних і релігійних груп, на чому все ще продовжують грати російські та проросійські політтехнологи в Україні. Однак воно краще інформоване і більш здатне до самоорганізації завдяки соціальним мережам. Саме цими якостями пояснюється той дивовижний для влади та для її політтехнологічних посіпак факт, що в східних і південних регіонах проти можновладців нарівні з інтелігенцією виступають... клуби футбольних уболівальників.
Блазнів просять більше не турбуватися
Опозиції слід пам’ятати, що її молоді попутники володіють тими ж якостями, що і несподівано виниклі молоді супротивники влади. При цьому поняття «молодості» визначається не так датою народження, як моментом входження індивідів (їхніх спільнот) у новий інформаційний простір.
Без усвідомлення цих реалій менеджерами існуючих політичних проектів вони приречені на згасання вже у середньостроковій перспективі.
І те – нехай. Україна, та і Світ, вже не потребують політиків-лицедіїв. Є суспільна потреба у фахівцях, які здатні розвивати країну відповідно до нових – гуманістичних цивілізаційних потреб українського суспільства.
Така робота може ґрунтуватися перед усім на знанні, вивченні країни, починаючи з геологічної розвідки і закінчуючи переписом населення.
Новій, посттерористичній українській владі доведеться опікуватися і такою, здавалося б, неактуальною сьогодні проблемою.
Костянтин Матвієнко – експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода