(Рубрика «Точка зору»)
У 150-тисячної угорської громади Закарпаття із режимом Януковича особливі сентименти. Як не дивно, але місцеві угорці, попри те, що їхня матірна країна вже давно є членом Євросоюзу, своєю політичною опорою в Києві в останні роки бачили саме Партію регіонів. Партію, яка від початку декларувала орієнтацію на проросійський вектор.
Така дивовижа трапляється ще в наш час. Хочуть усіма силами в Європу, поближче до матері Угорщини, а голосують на парламентських і президентських виборах за тих, хто цю Європу тихо, а то й відкрито ненавидить. Таким чином самі себе віддаляючи від здійснення мрії бути в одному політичному утворенні з усією рештою угорців.
Пояснення цього аналітики бачать у несприйнятті українства як такого. Часом воно набирає доволі гострих форм. В останні роки полеміка на Закарпатті між угорськими і українськими радикальними організаціями стає дедалі гострішою.
Угорці, які мають чи не найповніше задоволення національних прав серед усіх меншин України (навіть власні політичні партії!) завжди чимось невдоволені і вимагають дедалі більшого. Небажання розуміти, що українська держава – це не тимчасовий проект, а всерйоз і надовго, призводить до ігнорування угорськими радикалами української більшості на Закарпатті (80% населення) і небажання визнавати таку ситуацію як очевидний і доконаний факт. У бурхливій уяві угорських лідерів витає привид угорської автономії на Закарпатті, а то й воскресіння Великої Угорщини, що перестала існувати після Першої світової війни.
Тому союзниками закарпатських угорців виявилися не українські демократичні партії, які декларують шлях до Європи, а ті, хто поборює українство. Як-от, Партія регіонів, що витісняє українську державну мову з широкого вжитку. Тому угорці віддають голоси Януковичу та його українофобам. Ба більше, Партія регіонів навіть через власні списки проводить в український парламент угорця-депутата Іштвана Гайдоша.
Але останні події внесли несподівані корективи у таку любов. Диктаторські закони, за які, до речі, голосував і закарпатський угорець, стають непосильним каменем на шиї місцевих угорських товариств. Адже майже всі вони отримують донорську допомогу з Угорщини. Тепер вони будуть визнані «іноземними агентами», а їхня діяльність буде піддана посиленому державному і фінансовому наглядові. Якщо ж допомога з-за кордону припиниться, для угорських організацій це означає катастрофу. Як, зрештою, для багатьох інших національних меншин, що тільки на неї й існують.
Ось так стратегічна помилка у виборі партнера нівелює невеликі тактичні виграші у локальних сутичках.
Угорська громада, яка доволі відчужено дивилася на боротьбу між опозицією та владою упродовж останніх двох місяців у Києві, раптом прокинулася з летаргійного сну. Найчисленніша їхня організація «Товариство угорської культури Закарпаття» засудила ухвалення «антимайданівських законів», які вважає антиконституційними і котрі «безпосередньо загрожують правам угорської громади Закарпаття». Також угорців обурює, що відтепер угорськомовні видання стають беззахисними перед свавіллям владних органів.
Одне слово, режим Януковича у своєму бажанні необмеженої диктатури вже дістав і своїх союзників. Тож заголовок «Остання крапля в чаші терпіння народу» можна віднині прочитати не тільки в українських газетах області.
А тим часом на Закарпатті почала горіти власність очільника місцевих регіоналів і голови Закарпатської облдержадміністрації Олександра Ледиди. За повідомленням преси, згоріла найкраща садиба в його рекреаційному центрі «Золота гора» неподалік Ужгорода. Подейкують, чи то проводка зайнялася, чи то гнів із неба впав…
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода