Коли Сергій Льовочкін подав у відставку після розгону Майдану у ніч на 30 листопада, то президент її відхилив. «Сьогодні моє основне завдання – працювати над врегулюванням ситуації мирним шляхом і подоланням кризи… А питання відставки, ймовірно, буде розглядатися президентом після нормалізації ситуації в країні», – зазначив тоді Сергій Льовочкін.
Указ про його відставку з’явився 17 січня. Очевидно, що зараз політична криза далека від розв’язання, однак, схоже, президент має намір врегульовувати ситуацію в інший спосіб. Відтепер із Майданом навіть не намагатимуться домовлятися – його спробують ламати.
Символічно, що указ про відставку Сергія Льовочкіна був оприлюднений одночасно з інформацією про підписання президентом законів, які жорстко обмежують масові акції протесту. Зараз неминучим є посилення в оточенні президента «яструбів». Головним їхнім завданням буде подолання політичної кризи, наведення ладу та організація перемоги Віктора Януковича на президентських виборах-2015. Схоже, що обидва завдання новопризначений керівник президентської адміністрації вирішуватиме у більш чи менш брутальний спосіб, адже поле для компромісних і легітимних рішень стає дедалі меншим.
Відданість – критерій профпридатності
Відставка такого важковаговика, як голова президентської адміністрації призведе до інших перестановок та перерозподілу сфер впливу на вищих щаблях влади. Можливо, саме з огляду на це президент, не схильний до радикальних кадрових рішень, зволікав із давно назрілою відставкою глави своєї канцелярії.
Дуже вірогідно, що адміністрацію президента очолить або представник «донецьких», або представник «Сім’ї». У відданості тих чи інших Віктор Янукович не сумнівається. Саме з огляду на фактор відданості повернення на Банкову виразника російських інтересів Віктора Медведчука виглядає дуже малоймовірним. Хоча поява очільника «Українського вибору» в уряді – цілком ймовірна.
На початку грудня очікували, що відставка Сергія Льовочкіна призведе до виходу з фракції Партії регіонів 10-20 орієнтованих на нього депутатів і мало не до формування нової парламентської більшості. Тепер дуже малоймовірно, що це станеться. Адже, як показали останні голосування в парламенті, ситуацію у фракції встигли стабілізувати.
Що ж до самого Сергія Льовочкіна, то хоча він і залишився радником президента, але до вирішення основних завдань – стабілізація політичної ситуації та підготовка до президентських виборів – причетним не буде. Тож, не виключено, що ближче до президентських виборів він спробує знайти себе в іншій політичній команді.
Становлення й падіння апаратника
У свої 43 роки Сергій Льовочкін має репутацію одного з найдосвідченіших бюрократів-апаратників. Він встиг побувати референтом, помічником і першим помічником президента Леоніда Кучми, будучи при цьому свого роду противагою голові президентської адміністрації Віктору Медведчукові. Згодом – опинився в команді спікера Володимира Литвина. І лише після того, як останній на виборах 2006 року пролетів повз парламент – виринув в оточенні Віктора Януковича, потіснивши багатьох старих соратників.
Він періодично конфліктував із різними групами впливу в Партії регіонів, проте незмінно залишався в найближчому оточенні Віктора Януковича. Тож, його призначення главою президентської адміністрації після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах було цілком закономірним.
Попервах оглядачі відзначали, що саме з огляду на непорозуміння із главою президентської канцелярії позбулися посад та/чи неформального впливу деякі урядовці й депутати-регіонали. Однак його вплив був значним, проте не вирішальним. Наприклад, анонсована свого часу відставка міністра освіти Дмитра Табачника, про яку Сергій Льовочкін розповідав журналістам як про справу доконану, в підсумку так і не відбулася.
Утім, ця впливовість ставала меншою в міру того, як на політичному олімпі посилювалися позиції президентської «Cім’ї». Причому, йшлося не про політичні непорозуміння – бо, скажімо, як представники «Сім’ї», так і Сергій Льовочкін були такими собі «локомотивами євроінтеграції».
На початку минулого року стала очевидною ворожнеча між Сергієм Льовочкіним та міністром внутрішніх справ Віталієм Захарченком, а ситуація із розгоном Майдану увиразнила протистояння із секретарем РНБО Андрієм Клюєвим – виразником інтересів «донецьких». У підсумку, наприкінці минулого року Сергій Льовочкін хоча й залишався номінальним главою президентської адміністрації, але вже мало на що впливав.
Дмитро Шурхало – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Указ про його відставку з’явився 17 січня. Очевидно, що зараз політична криза далека від розв’язання, однак, схоже, президент має намір врегульовувати ситуацію в інший спосіб. Відтепер із Майданом навіть не намагатимуться домовлятися – його спробують ламати.
Символічно, що указ про відставку Сергія Льовочкіна був оприлюднений одночасно з інформацією про підписання президентом законів, які жорстко обмежують масові акції протесту. Зараз неминучим є посилення в оточенні президента «яструбів». Головним їхнім завданням буде подолання політичної кризи, наведення ладу та організація перемоги Віктора Януковича на президентських виборах-2015. Схоже, що обидва завдання новопризначений керівник президентської адміністрації вирішуватиме у більш чи менш брутальний спосіб, адже поле для компромісних і легітимних рішень стає дедалі меншим.
Відданість – критерій профпридатності
Відставка такого важковаговика, як голова президентської адміністрації призведе до інших перестановок та перерозподілу сфер впливу на вищих щаблях влади. Можливо, саме з огляду на це президент, не схильний до радикальних кадрових рішень, зволікав із давно назрілою відставкою глави своєї канцелярії.
Дуже вірогідно, що адміністрацію президента очолить або представник «донецьких», або представник «Сім’ї». У відданості тих чи інших Віктор Янукович не сумнівається. Саме з огляду на фактор відданості повернення на Банкову виразника російських інтересів Віктора Медведчука виглядає дуже малоймовірним. Хоча поява очільника «Українського вибору» в уряді – цілком ймовірна.
На початку грудня очікували, що відставка Сергія Льовочкіна призведе до виходу з фракції Партії регіонів 10-20 орієнтованих на нього депутатів і мало не до формування нової парламентської більшості. Тепер дуже малоймовірно, що це станеться. Адже, як показали останні голосування в парламенті, ситуацію у фракції встигли стабілізувати.
Що ж до самого Сергія Льовочкіна, то хоча він і залишився радником президента, але до вирішення основних завдань – стабілізація політичної ситуації та підготовка до президентських виборів – причетним не буде. Тож, не виключено, що ближче до президентських виборів він спробує знайти себе в іншій політичній команді.
Становлення й падіння апаратника
У свої 43 роки Сергій Льовочкін має репутацію одного з найдосвідченіших бюрократів-апаратників. Він встиг побувати референтом, помічником і першим помічником президента Леоніда Кучми, будучи при цьому свого роду противагою голові президентської адміністрації Віктору Медведчукові. Згодом – опинився в команді спікера Володимира Литвина. І лише після того, як останній на виборах 2006 року пролетів повз парламент – виринув в оточенні Віктора Януковича, потіснивши багатьох старих соратників.
Він періодично конфліктував із різними групами впливу в Партії регіонів, проте незмінно залишався в найближчому оточенні Віктора Януковича. Тож, його призначення главою президентської адміністрації після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах було цілком закономірним.
Попервах оглядачі відзначали, що саме з огляду на непорозуміння із главою президентської канцелярії позбулися посад та/чи неформального впливу деякі урядовці й депутати-регіонали. Однак його вплив був значним, проте не вирішальним. Наприклад, анонсована свого часу відставка міністра освіти Дмитра Табачника, про яку Сергій Льовочкін розповідав журналістам як про справу доконану, в підсумку так і не відбулася.
Утім, ця впливовість ставала меншою в міру того, як на політичному олімпі посилювалися позиції президентської «Cім’ї». Причому, йшлося не про політичні непорозуміння – бо, скажімо, як представники «Сім’ї», так і Сергій Льовочкін були такими собі «локомотивами євроінтеграції».
На початку минулого року стала очевидною ворожнеча між Сергієм Льовочкіним та міністром внутрішніх справ Віталієм Захарченком, а ситуація із розгоном Майдану увиразнила протистояння із секретарем РНБО Андрієм Клюєвим – виразником інтересів «донецьких». У підсумку, наприкінці минулого року Сергій Льовочкін хоча й залишався номінальним главою президентської адміністрації, але вже мало на що впливав.
Дмитро Шурхало – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода