Київ – В Російському центрі науки і культури в Києві відкрили виставку гравюри середини XIX століття «Україна – Росія. Два генії», присвячену 200-річчю з дня народження Тараса Шевченка та Михайла Лермонтова. Назвавши їх перш за все слов’янськими поетами, росіяни наголосили: ці постаті об’єднують український і російський народи, в яких і без того дуже багато спільного. Натомість, літературознавці переконані: Шевченка і Лермонтова таким чином використовують для утвердження міфу про «братерство народів».
Совістю і гордістю слов’ян називають Михайла Лермонтова і Тараса Шевченка в російському центрі науки і культури, де відкрилась виставка гравюр середини XIX століття. На них зображені міста, якими ходили поети: Київ, Нижній Новгород, Москва і Санкт-Петербург, портрети сучасників й ілюстрації до творів. Це такий штрих-пунктир, а не виставка життя і творчості, пояснює російський колекціонер Володимир Бєліков, колекція гравюр якого і представлена на виставці. Він переконаний, що долі поетів дуже близькі. Шевченка і Лермонтова він спершу назвав російськими геніями, проте швидко виправив себе, сказавши, що вони не російські, а слов’янські.
«Народились в один рік і одній країні, обоє рано втратили батьків, обоє жили у сільській місцевості і з дитинства ввібрали в себе красу природи. Дуже рано в обох з’явились художні здібності. Якщо Шевченко безпосередньо був учнем Брюллова, то Лермонтов опосередковано, але теж був «брюлловцем», хоч і займався живописом вдома. Після 1925 року після жорсткого загострення «миколаївського режиму» спричинило до того, що свої зрілі роки і Шевченко, і Лермонтов прожили на чужині», – порівнює російський колекціонер.
Українським письменником Шевченка зробила радянська влада – Бузина
Тарас Шевченко в дореволюційних класифікаціях літератури входив до російської літератури і українським письменником його зробила радянська влада, вважає активний дослідник творчості поета, автор книги «Вурдалак Тарас Шевченко» Олесь Бузина. Шевченко був російськомовною людиною, яка іноді писала україномовні вірші, каже Бузина, і, незважаючи на свої попередні дослідження, присутність на виставці Шевченка поряд з Лермонтовим називає цілком прийнятним.
«Щоденник у Шевченка написаний російською мовою, дев’ять повістей, які вціліли, написані російською мовою. Тому нічого дивного немає в тому, що корнет Лермонтов за своїм першим званням і рядовий Шевченко за своїм першим і останнім званням у російській армії стоять поруч. Крім того, нагадаю слова Шевченка з повісті «Прогулка з удовольствием і не без морали»: «наша русская тоска». Це сказав Тарас Григорович Шевченко. Що тут дивного?» – підкріплював свою позицію прикладами він.
Шевченка і Лермонтова насправді об’єднує ненависть до імперії – Скуратівський
Виставка гравюр «Україна – Росія. Два генії» стала першою в рамках святкування 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка у 2014 році, який Віктор Янукович свої указом оголосив роком Шевченка в Україні. Вона покликана нагадати глядачам, що у долях українського та російського народів багато спільного, спільне є і в історії й культурі, наголошують організатори. З усіх російських поетів, Шевченко справді цінував саме Лермонтова, проте їх об’єднувало не те, що вони народились в один рік чи мали талант до живопису, апелює історик, культуролог і один з учасників ініціативної групи «Першого грудня» Вадим Скуратівський, а те, що вони від усієї душі ненавиділи ту державу, спадкоємцем якої є сучасна Росія.
«Дійства довкола видатних поетів згадує спадкоємиця держави, яка колись зацькувала цих поетів, безконечно їх принизила і зрештою їх убила. А тепер у своїх спеціальних інституціях вона святкує ці роковини. Сама по собі виставка потрібна, проте не розумію оті фальсифікаторські, спекулянтські пасажі довкола неї», – каже він.
Аби на державному рівні в Україні відзначали і 200-ліття з дня народження Михайла Лермонтова, комуніст Олександр Голуб подав до Кабінету міністрів спеціальний проект постанови, у якому йдеться, що Лермонтов зробив «внесок у розвиток української літератури». При цьому в пояснювальній записці щодо ювілею Лермонтова сказано, що він, за деякими свідченнями, умів розмовляти українською і «майже доведено» його знайомство з Тарасом Шевченком.
Совістю і гордістю слов’ян називають Михайла Лермонтова і Тараса Шевченка в російському центрі науки і культури, де відкрилась виставка гравюр середини XIX століття. На них зображені міста, якими ходили поети: Київ, Нижній Новгород, Москва і Санкт-Петербург, портрети сучасників й ілюстрації до творів. Це такий штрих-пунктир, а не виставка життя і творчості, пояснює російський колекціонер Володимир Бєліков, колекція гравюр якого і представлена на виставці. Він переконаний, що долі поетів дуже близькі. Шевченка і Лермонтова він спершу назвав російськими геніями, проте швидко виправив себе, сказавши, що вони не російські, а слов’янські.
«Народились в один рік і одній країні, обоє рано втратили батьків, обоє жили у сільській місцевості і з дитинства ввібрали в себе красу природи. Дуже рано в обох з’явились художні здібності. Якщо Шевченко безпосередньо був учнем Брюллова, то Лермонтов опосередковано, але теж був «брюлловцем», хоч і займався живописом вдома. Після 1925 року після жорсткого загострення «миколаївського режиму» спричинило до того, що свої зрілі роки і Шевченко, і Лермонтов прожили на чужині», – порівнює російський колекціонер.
Українським письменником Шевченка зробила радянська влада – Бузина
Тарас Шевченко в дореволюційних класифікаціях літератури входив до російської літератури і українським письменником його зробила радянська влада, вважає активний дослідник творчості поета, автор книги «Вурдалак Тарас Шевченко» Олесь Бузина. Шевченко був російськомовною людиною, яка іноді писала україномовні вірші, каже Бузина, і, незважаючи на свої попередні дослідження, присутність на виставці Шевченка поряд з Лермонтовим називає цілком прийнятним.
«Щоденник у Шевченка написаний російською мовою, дев’ять повістей, які вціліли, написані російською мовою. Тому нічого дивного немає в тому, що корнет Лермонтов за своїм першим званням і рядовий Шевченко за своїм першим і останнім званням у російській армії стоять поруч. Крім того, нагадаю слова Шевченка з повісті «Прогулка з удовольствием і не без морали»: «наша русская тоска». Це сказав Тарас Григорович Шевченко. Що тут дивного?» – підкріплював свою позицію прикладами він.
Шевченка і Лермонтова насправді об’єднує ненависть до імперії – Скуратівський
Виставка гравюр «Україна – Росія. Два генії» стала першою в рамках святкування 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка у 2014 році, який Віктор Янукович свої указом оголосив роком Шевченка в Україні. Вона покликана нагадати глядачам, що у долях українського та російського народів багато спільного, спільне є і в історії й культурі, наголошують організатори. З усіх російських поетів, Шевченко справді цінував саме Лермонтова, проте їх об’єднувало не те, що вони народились в один рік чи мали талант до живопису, апелює історик, культуролог і один з учасників ініціативної групи «Першого грудня» Вадим Скуратівський, а те, що вони від усієї душі ненавиділи ту державу, спадкоємцем якої є сучасна Росія.
«Дійства довкола видатних поетів згадує спадкоємиця держави, яка колись зацькувала цих поетів, безконечно їх принизила і зрештою їх убила. А тепер у своїх спеціальних інституціях вона святкує ці роковини. Сама по собі виставка потрібна, проте не розумію оті фальсифікаторські, спекулянтські пасажі довкола неї», – каже він.
Аби на державному рівні в Україні відзначали і 200-ліття з дня народження Михайла Лермонтова, комуніст Олександр Голуб подав до Кабінету міністрів спеціальний проект постанови, у якому йдеться, що Лермонтов зробив «внесок у розвиток української літератури». При цьому в пояснювальній записці щодо ювілею Лермонтова сказано, що він, за деякими свідченнями, умів розмовляти українською і «майже доведено» його знайомство з Тарасом Шевченком.