«Людина повинна чинити опір злу стільки, скільки їй вистачить сили». Розповідають, що це були останні перед смертю слова Яна Палаха – празького студента, який 16 січня 1969 року підпалив себе на знак протесту проти окупації Чехословаччини військом так званого «мирного» Варшавського пакту.
Тяжко повірити, що продуманий, глибоко усвідомлений крок, як і сказані на останньому подиху слова належать всього лиш 20-му юнакові, який тільки починав жити. Він свідомо пішов на смерть. Він вчинив це на дуже людній Вацлавській площі Праги – столиці тодішньої Чехословаччини, щоб до якомога більше людей збагнула, що життя в неволі, у скутій тоталітарним режимом країні принизливе і недостойне.
Палаючий Ян Палах пробіг всього кілька метрів і впав, але запалений ним вогонь освітив країну, зігрів душі земляків. Чехи з шаною і нині називають Яна Палаха «Смолоскипом № 1».
Згадую, як кілька років тому чеський президент Вацлав Гавел, вийшовши з машини, підійшов до місця самоспалення Яна Палаха, де встановлена меморіальна таблиця, і поклав невеличкий букет квітів. Він схилив голову і про щось собі думав. Навколо зібралось багато людей, але ніхто не наважився порушити цю святу мить. Вацлав Гавел не забував Яна Палаха, він приходив до нього щороку, завжди з квітами і завжди без охорони.
Вчинок Яна Палаха розбудив чехів, режим боявся навіть згадки про його ім’я. А тому коли в січні 1989 року чеські студенти оголосили про проведення «Палахового тижня» – акцій протесту проти режиму і вийшли на барикади, влада виставила проти них поліцію з кийками. Розпочалось протистояння, яке в листопаді 89-го завершилось мирною «оксамитною революцією. І весь цей час смолоскип Яна Палаха освітлював дорогу правдоборцям.
Цей смолоскип палає і зараз, він як неопалима купина – кущ, що горить і незгорає й служить провідною зіркою для тих, хто заблукав.
Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Тяжко повірити, що продуманий, глибоко усвідомлений крок, як і сказані на останньому подиху слова належать всього лиш 20-му юнакові, який тільки починав жити. Він свідомо пішов на смерть. Він вчинив це на дуже людній Вацлавській площі Праги – столиці тодішньої Чехословаччини, щоб до якомога більше людей збагнула, що життя в неволі, у скутій тоталітарним режимом країні принизливе і недостойне.
Палаючий Ян Палах пробіг всього кілька метрів і впав, але запалений ним вогонь освітив країну, зігрів душі земляків. Чехи з шаною і нині називають Яна Палаха «Смолоскипом № 1».
Згадую, як кілька років тому чеський президент Вацлав Гавел, вийшовши з машини, підійшов до місця самоспалення Яна Палаха, де встановлена меморіальна таблиця, і поклав невеличкий букет квітів. Він схилив голову і про щось собі думав. Навколо зібралось багато людей, але ніхто не наважився порушити цю святу мить. Вацлав Гавел не забував Яна Палаха, він приходив до нього щороку, завжди з квітами і завжди без охорони.
Вчинок Яна Палаха розбудив чехів, режим боявся навіть згадки про його ім’я. А тому коли в січні 1989 року чеські студенти оголосили про проведення «Палахового тижня» – акцій протесту проти режиму і вийшли на барикади, влада виставила проти них поліцію з кийками. Розпочалось протистояння, яке в листопаді 89-го завершилось мирною «оксамитною революцією. І весь цей час смолоскип Яна Палаха освітлював дорогу правдоборцям.
Цей смолоскип палає і зараз, він як неопалима купина – кущ, що горить і незгорає й служить провідною зіркою для тих, хто заблукав.
Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода