Україна має бути готова до того, що вікно можливостей знову відкриється, але для цього вона має добре підготуватися, і підготовка країни до європейської інтеграції може бути тривалою, попереджає професор берлінської школи управління Hertie School of Governance Аліна Мунджу-Піппіді. На її думку, головним поштовхом у справі євроінтеграції Сербії була втрата влади і впливу в країні прихильників авторитарного диктатора Слободана Мілошевича, що дозволило консолідуватися прихильникам євроінтеграції. У випадку України, перешкодою, на її думку є не лише авторитарний стиль правління нинішньої влади, але і активне втручання Росії.
– У випадку Сербії було досягнуто однієї важливої речі – на тривалий період часу люди, які були пов’язані з режимом Слободана Мілошевича, втратили владу та контроль над службами безпеки та іншими владними інституціями. Це дало можливість країні стати на новий шлях розвитку та консолідувати європейський напрямок розвитку. Це ж утримало владу в Белграді від інтервенцій у питанні Косова, які б, поза сумнівом, представники старого режиму спробували здійснити.
Як не парадоксально, те, що представники старого режиму повернулися до влади через 10 років після падіння режиму Мілошевича, також допомогло Сербії, бо і вони вже мусили діяти в європейській парадигмі. Тобто врешті-решт, в Сербії не залишилося нікого в політиці, хто б бачив майбутнє Сербії десь інде, ніж у Європейському союзі.
Але і зараз Сербія є далекою від ідеальної європейської країни. Не все, що характеризувало режим Мілошевича, вдалося знищити. І це те, що ріднить всі східноєвропейські країни, включно з Україною. Мало кому з них вдалося постати цілком оновленою державою на порозі європейської інтеграції. Боротьба між старим і новим триває досить довго. Але на певному етапі люди, які хочуть іти до майбутнього, до Європейського союзу, набирають перевагу. Але на цьому шляху вони досягають певного консенсусу зі старою елітою. Не можна спробувати пройти в ЄС, набравши 51% підтримки, якщо інші 49% збираються саботувати процес. Тут має бути широка підтримка, як серед населення, так і серед еліт.
Велику різницю між Сербією і Україною я також вбачаю у тому, що Сербія була активною державою, яка намагалася втручатися у справи своїх сусідів. Але Україна є швидше об’єктом впливу, і сусідня Росія докладає значних зусиль для того, щоб не допустити створення консенсусу серед українських еліт і населення, що могло б зміцнити позиції України в її європейських прагненнях.
– Багато реформаторів у сусідніх країнах звертають увагу на те, що зовнішній вплив Росії перестає бути вирішальним тоді, коли зміцнюється громадянське суспільство, коли більш відповідальними стають політичні партії, коли вдається позбавитися авторитарних правителів та корупційної системи, яка їх підтримує. Що допомогло Сербії провести ці внутрішні зміни?
– Цей процес відбувався зі значними труднощами. Не потрібно забувати, що боротьба велася тривалий час і не на життя, а на смерть. Жертвою політичного вбивства став прем’єр-міністр країни (Зоран Джинджич). І зараз залишаються мережі людей, чия діяльність є дуже негативною для сербської політики.
Важливим є також оточення країни. Сусіди Сербії рухалися в напрямку Європейського союзу, наприклад Хорватія, яка стала членом ЄС. Сербія відчувала змагання з Хорватією. Але багато інших сусідів, скажімо, Македонія, не мали жодного шансу, адже їх розглядали, як дрібних сателітів Сербії, що мали кримінально-корумповані режими та величезне безробіття. Але і в цих країнах люди бачили, що майбутнє процвітання лежить в європейській інтеграції.
Подібний процес, мені здається, відбувається і в Україні. Люди і на сході країни, і лівої політичної орієнтації починають усвідомлювати, що майбутнє лежить в ЄС. Вони неминуче будуть порівнювати життя людей в Європейському союзі з життям людей в Росії. Зараз Росія почувається дуже сильною, настільки, що вона може вплинути на вибір України.
Але достатньо подивитися на країни Балтії. На початку процесу інтеграції вони не мали ані найменшого шансу потрапити до ЄС. Ніхто не вірив навіть у відновлення їхньої незалежності. Але їхня стратегія була в підготовці. Вони вірили, що колись вікно можливостей відкриється, і лише та країна, яка буде готова ним скористатися, зможе ним скористатися.
У випадку України, ці вікна можливостей мають узгодитися між Європейським союзом і Росією, і перший має бути в кращому стані, ніж зараз, а друга має бути в гіршому. Також має бути стратегія. Потрібно готуватися до нових можливостей, бо вони відкривалися в значно менш ймовірних обставинах. Українцям потрібно добре підготуватися, бо скептики в ЄС завжди вказували, що російську позицію можна було б подолати, але Україна виглядає такою далекою від європейських стандартів, що її неможливо уявити в ЄС. Цим і пояснюється, наприклад німецький скептицизм: «Навіщо антагонізувати Росію, якщо Україна і так мало схожа на країну-кандидата».
– Сербія свій шлях до ЄС починала в набагато складніших умовах. Я пригадую, як у 1995 році в країні була гіперінфляція, ніхто навіть і не думав платити за громадський транспорт, по країні блукали тисячі біженців у пошуку притулку. Що допомогло сербам консолідуватися?
– Позитивним чинником у випадку Сербії була добра якість політичних еліт. Ці люди нарешті вирішили, що треба йти до ЄС. Але в Сербії і виходу іншого не було. Країна не могла залишатися в ізоляції. У випадку України, ситуація інша. Тут виглядає, що альтернатива існує. Але до неї варто гарно придивитися. Українці мають добре зважити, що вони зможуть отримати від спільного ринку з Росією, чи з ЄС. Треба подивитися на поведінку самих росіян. Люди, які заробляють якісь гроші, намагаються перевести їх до країн Європейського союзу. Вони посилають своїх дітей вчитися до європейських країн. Навіть своїх дружин вони посилають народжувати дітей до країн ЄС. Берлін переповнений такими історіями. Якщо росіяни самі вважають, що рівень життя в країнах ЄС є вищим, то і ті українці, які ще цього не бачать, усвідомлять, що Європейський союз демонструє успішну економічну систему, яку потрібно наслідувати.
Зрештою, в Україні небагато людей, які б категорично заперечували ЄС. Але такі люди є і в інших європейських країнах, будьмо відверті. Але процес євроінтеграції живиться за рахунок тих, хто виграє від цього найбільше. І цими людьми є молоді, освічені, кваліфіковані. Вони виграють найбільше від інтеграції. Але позитивний ефект поширюється і на інші частини суспільства. Тому справжніх супротивників цієї моделі не так і багато.
В Сербії не залишилося нікого в політиці, хто б бачив майбутнє Сербії десь інде, ніж у Європейському союзі
Україна є об’єктом впливу, Росія докладає значних зусиль, щоб не допустити створення консенсусу серед українських еліт і населення
Як не парадоксально, те, що представники старого режиму повернулися до влади через 10 років після падіння режиму Мілошевича, також допомогло Сербії, бо і вони вже мусили діяти в європейській парадигмі. Тобто врешті-решт, в Сербії не залишилося нікого в політиці, хто б бачив майбутнє Сербії десь інде, ніж у Європейському союзі.
Але і зараз Сербія є далекою від ідеальної європейської країни. Не все, що характеризувало режим Мілошевича, вдалося знищити. І це те, що ріднить всі східноєвропейські країни, включно з Україною. Мало кому з них вдалося постати цілком оновленою державою на порозі європейської інтеграції. Боротьба між старим і новим триває досить довго. Але на певному етапі люди, які хочуть іти до майбутнього, до Європейського союзу, набирають перевагу. Але на цьому шляху вони досягають певного консенсусу зі старою елітою. Не можна спробувати пройти в ЄС, набравши 51% підтримки, якщо інші 49% збираються саботувати процес. Тут має бути широка підтримка, як серед населення, так і серед еліт.
Велику різницю між Сербією і Україною я також вбачаю у тому, що Сербія була активною державою, яка намагалася втручатися у справи своїх сусідів. Але Україна є швидше об’єктом впливу, і сусідня Росія докладає значних зусиль для того, щоб не допустити створення консенсусу серед українських еліт і населення, що могло б зміцнити позиції України в її європейських прагненнях.
– Багато реформаторів у сусідніх країнах звертають увагу на те, що зовнішній вплив Росії перестає бути вирішальним тоді, коли зміцнюється громадянське суспільство, коли більш відповідальними стають політичні партії, коли вдається позбавитися авторитарних правителів та корупційної системи, яка їх підтримує. Що допомогло Сербії провести ці внутрішні зміни?
В Україні люди і на сході країни, і лівої політичної орієнтації починають усвідомлювати, що майбутнє лежить в ЄС
Важливим є також оточення країни. Сусіди Сербії рухалися в напрямку Європейського союзу, наприклад Хорватія, яка стала членом ЄС. Сербія відчувала змагання з Хорватією. Але багато інших сусідів, скажімо, Македонія, не мали жодного шансу, адже їх розглядали, як дрібних сателітів Сербії, що мали кримінально-корумповані режими та величезне безробіття. Але і в цих країнах люди бачили, що майбутнє процвітання лежить в європейській інтеграції.
Подібний процес, мені здається, відбувається і в Україні. Люди і на сході країни, і лівої політичної орієнтації починають усвідомлювати, що майбутнє лежить в ЄС. Вони неминуче будуть порівнювати життя людей в Європейському союзі з життям людей в Росії. Зараз Росія почувається дуже сильною, настільки, що вона може вплинути на вибір України.
Але достатньо подивитися на країни Балтії. На початку процесу інтеграції вони не мали ані найменшого шансу потрапити до ЄС. Ніхто не вірив навіть у відновлення їхньої незалежності. Але їхня стратегія була в підготовці. Вони вірили, що колись вікно можливостей відкриється, і лише та країна, яка буде готова ним скористатися, зможе ним скористатися.
У випадку України, ці вікна можливостей мають узгодитися між Європейським союзом і Росією, і перший має бути в кращому стані, ніж зараз, а друга має бути в гіршому. Також має бути стратегія. Потрібно готуватися до нових можливостей, бо вони відкривалися в значно менш ймовірних обставинах. Українцям потрібно добре підготуватися, бо скептики в ЄС завжди вказували, що російську позицію можна було б подолати, але Україна виглядає такою далекою від європейських стандартів, що її неможливо уявити в ЄС. Цим і пояснюється, наприклад німецький скептицизм: «Навіщо антагонізувати Росію, якщо Україна і так мало схожа на країну-кандидата».
– Сербія свій шлях до ЄС починала в набагато складніших умовах. Я пригадую, як у 1995 році в країні була гіперінфляція, ніхто навіть і не думав платити за громадський транспорт, по країні блукали тисячі біженців у пошуку притулку. Що допомогло сербам консолідуватися?
Росіяни самі вважають, що рівень життя в країнах ЄС є вищим
Зрештою, в Україні небагато людей, які б категорично заперечували ЄС. Але такі люди є і в інших європейських країнах, будьмо відверті. Але процес євроінтеграції живиться за рахунок тих, хто виграє від цього найбільше. І цими людьми є молоді, освічені, кваліфіковані. Вони виграють найбільше від інтеграції. Але позитивний ефект поширюється і на інші частини суспільства. Тому справжніх супротивників цієї моделі не так і багато.