Кому і як європейцям слід бути на боці України?

Брюссель – Інтелектуали зі всього світу опублікували відкритого листа із закликом підтримати українців та Євромайдан. Марія Левицька, професор соціальної психології Варшавського університету, яка також підписалась під документом, в інтерв’ю Радіо Свобода поділилася планом побудови демократичної, відкритої, вільної від корупції та об’єднаної України.

– Який урок нинішні євроманіфестації в Україні можуть дати іншим європейцям, зокрема, громадянам об’єднаної Європи?

Марія Левицька, професор Варшавського університету

– Слід відмітити дві речі. Перше – безумовно, те, що така мобілізація людей є цікавою і дуже доброю ілюстрацією для всього демократичного світу, що свідчить про можливість боротьби за свої права. З другого боку – це інформація для світу про те, що українці, особливо, молодь – є і відчувають себе європейцями, частиною Європи. Україна дуже довгий час була у забутті, але молодь цієї держави нині нагадує про свою європейську ідентичність і хоче допомоги. Тож повторюю, ця фантастична організованість людей на Майдані подібна до руху польської «Солідарності». Щоправда, нажаль у випадку із Україною проблеми ще не вирішені. Це до того ж, чіткий сигнал, що Україна існує, а її молодь почуває себе частиною Європи і хоче, аби це почули.

– У нещодавному відкритому листі науковців світу Ви і Ваші колеги закликали «підтримати українців і вони можуть допомогти нам побудувати справедливішу Європу»…

– Так, але я б спершу перефразувала це так: «я ми можемо допомогти українцям», бо важливо те, як нам, європейцям, допомогти іншим європейцям. Перш за все, коли подивитися на Україну, яку я добре знаю, з якою давно співпрацюю і де маю багато друзів, то бачиш, що це надзвичайно ієрархічна система, де не чують молоді, яка відчуває себе європейцями. Їм не дають висловитися. Тож, перше, що слід зробити – допомогти цим молодим людям. Молоде покоління повинно мати можливість вчитися, подорожувати за кордоном. Треба покінчити з візами для студентів, викладачів та наукових дослідників. Саме вони – майбутнє України, вони можуть змінити цю корупційну державу. Натомість, вони змушені вистоювати в жахливих чергах під посольствами та консульствами. Вони мають вільно їхати, бачити демократичні відносини, що панують в університетах чи інших установах Європи. Цей досвід вони принесуть, повернувшись в Україну.

– Чи можуть європейські уряди та міжнародні організації, до яких Ви звертаєтеся у згаданому листі, допомогти Україні зміцнити її вразливе геополітичне становище?

– Українське (геополітичне) питання вирішити значно складніше, за, скажімо, польське питання 80-х років, бо економічно Україна дуже залежить від Росії. Ілюзій не має бути, бо об’єднана Європа українцям не дасть грошей, принаймні тих, на які вони сподіваються чи заслуговують. Але проблемою України є ще й корупція, численні недемократичні правила і принципи. Тож ми можемо докладати зусиль, аби зробити цю країну нормальною демократією, вільною від корупції, з відкритими кордонами. Навіть при тому, що там є міцні економічні зв’язки із Росією.

– То яким має бути той «план Маршала», яким трансформується українське суспільство, за яким побудується справжня демократія?

– Цього я не знаю, але з мого боку, я вже виконую мій невеличкий «план Маршала» для України, співпрацюючи з її академічними колами, студентами та аспірантами.

– У відкритому листі також є заклик не рівняти «під одну мірку» українську владу та українське суспільство.

– Безумовно, ми повинні працювати із суспільством. Україна поділена більш, як на дві частини. Коли ми із швейцарським університетом проводили дослідження регіональних розбіжностей України, то виявили, що є разюча різниця не лише між сходом та заходом, а скажімо, Крим дуже відмінний від Донбасу, чи решти держави. Тому у мене є враження, що Європа і навіть Польща мають дуже викривлене уявлення про Україну, міцно підтримуючи її захід і дещо негативно сприймаючи схід, вважаючи його проросійським. Гадаю, що якраз із східними українцями слід працювати. Там живуть прекрасні, освічені люди, навіть при тому, що вони говорять російською і не заявляють «Україна понад усе». Треба вибудовувати мости між різними частинами України, спонукаючи їх до співпраці, до зацікавлення одне одним. Коли 10 років тому ми робили опитування, то виявили, що мешканці сходу знають тільки схід, а заходу – захід. Обидві частини знають Київ, але не одне одного. Тому й так легко виникають стереотипи та розколи. Це треба вирішувати, знайшовши способи єднання. З іншого боку, і ті, і другі мають мати уявлення яким насправді є світ за межами України. Особливо, молоді, розумні люди. Треба дати їм можливість рухатися, перебувати за кордоном півроку-рік. Цього було б достатньо для того, щоб набути й повернутися із досвідом, якого вони не отримують у своїх домашніх інституціях.