Київ – Цього місяця, 18 січня (а за тодішнім календарем це було 8 січня), виповнюється 360 років від дня Переяславської ради. Саме у січні 1654 року у Переяславі відбулась рада козацької верхівки, на якій генеральна старшина на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким, а також полковники та сотники висловились за перехід України під зверхність московського царя. Історики по-різному оцінюють тодішній крок українського гетьманства: від вимушеного кроку за умов відсутності політичних соратників до цілковитої втрати самостійної закордонної політики. Політтехнолог Сергій Гайдай в інтерв’ю Радіо Свобода зазначив, що сучасна Україна має пам’ятати про те, що в її історії вже був момент, коли підписавши угоду з Росією, відбулося тотальне утиснення українських інтересів.
– Пане Гайдай, чому, на Вашу думку, нині в Україні практично немає оцінки Переяславської ради і її наслідків з погляду сучасної незалежної держави, а натомість залишаються твердження, що були в радянських підручниках з історії?
– По-перше, українській владі зараз не до цього, у неї великі внутрішні проблеми, і всі її, скажімо так – сили – саме з інформаційної політики, зараз не ззовні, а внутрішні. Ми це бачимо. Зараз іде активна інформаційна війна проти Майдану, і взагалі в української влади нема традиції мати зовнішню інформаційну політику. Не пам'ятаю жодного разу, коли б українська влада це робила.
З іншого боку, якщо припустимо, що якби українська влада мала такі наміри – вести інформаційну політику, і зокрема проєвропейську, яку вона декларує, то саме цей привід з Переяславською радою можна було б використовувати. Зокрема, щоб показувати українському народові і всьому світу, що вже колись в українській історії, підписавши угоду з Росією, ми отримали тотальне утиснення українських інтересів. І зараз робити це було б не варто.
– Чимало істориків кажуть про те, що саме Переяславська рада була своєрідною недооцінкою козаками загрози, яку становила тоді Росія. Чи недооцінюють сьогодні українці загрози з Росії, і що це за загрози?
– Зараз все трохи по-іншому. Тоді, дійсно, ще не було Російської імперії, а була Московія. Є дуже цікавий факт, коли козаки вимагали, щоби московський цар присягнув на вірність козакам, а бояри сказали, що такого бути взагалі не може. Але зараз все інакше, і більшість українців розуміють цю загрозу. Мені здається, українська влада це теж розуміє. Просто немає інформаційної політики, і розумінння її нема.
– Чи можна сподіватися, що колись настане той час? Які мають використовуватися методи для того, аби Україна могла вести хоча б якусь політику чи то з Росією, чи то більш вдалу з Євросоюзом?
– Повинні працювати професіонали, повинна бути зовнішня інформаційна політика,тому що взагалі, якщо є держава, якісь глобальні цілі, то є й необхідність вигравати зовнішню конкуренцію, що є завжди у всіх країнах. На жаль, українська влада взагалі про це не думає. Але в сьогоднішньому світі держава має таку необхідність. Якщо колись в нас буде нормальна держава, то є надія, що історію будуть використовувати для цих цілей.
– Пане Гайдай, чому, на Вашу думку, нині в Україні практично немає оцінки Переяславської ради і її наслідків з погляду сучасної незалежної держави, а натомість залишаються твердження, що були в радянських підручниках з історії?
В української влади нема традиції мати зовнішню інформаційну політикуСергій Гайдай
Якби українська влада мала наміри вести інформаційну політику, зокрема проєвропейську, то саме привід з Переяславською радою можна було б використовуватиСергій Гайдай
– Чимало істориків кажуть про те, що саме Переяславська рада була своєрідною недооцінкою козаками загрози, яку становила тоді Росія. Чи недооцінюють сьогодні українці загрози з Росії, і що це за загрози?
– Зараз все трохи по-іншому. Тоді, дійсно, ще не було Російської імперії, а була Московія. Є дуже цікавий факт, коли козаки вимагали, щоби московський цар присягнув на вірність козакам, а бояри сказали, що такого бути взагалі не може. Але зараз все інакше, і більшість українців розуміють цю загрозу. Мені здається, українська влада це теж розуміє. Просто немає інформаційної політики, і розумінння її нема.
– Чи можна сподіватися, що колись настане той час? Які мають використовуватися методи для того, аби Україна могла вести хоча б якусь політику чи то з Росією, чи то більш вдалу з Євросоюзом?
Якщо є держава, якісь глобальні цілі, то є й необхідність вигравати зовнішню конкуренцію, що є завжди у всіх країнахСергій Гайдай