(Рубрика «Точка зору»)
Після кожної значної терористичної атаки неминуче виникають голоси, які стверджують, що для подолання терористичної загрози потрібна «тверда рука», що демократичні механізми безсилі проти терористів, лише жорсткий порядок може усунути небезпеку тощо. Емоційний вплив трагічної події, загроза хаосу і безладу заважають оцінювати ситуацію тверезо, сприяють бажанню обміняти свободу на безпеку. Але чи є ефективним такий обмін? З точки зору стратегічної безпеки, є сенс оцінити взаємозв’язок терористичної загрози з рівнем насильства і системою державного управління на глобальному рівні.
Вплив терористичної діяльності є в першу чергу політичним.
Зокрема, відповідно до діючого законодавства (ст. 258 КК України) під терористичний акт підпадають практично будь-які протиправні дії, що посягають на громадську безпеку: «Терористичний акт – застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою».
Слід визнати, це визначення теракту є, мабуть, занадто широким. Але саме відповідно до цього визначення, ми і реєструємо терористичні акти, розрізняючи їх від інших типів надзвичайних ситуацій.
Проблема визначення чинників і рушійних сил постає тоді, коли нам потрібно розробити систему довгострокового запобігання терористичній загрозі. Тут знати, звідки походить загроза і чи є вона справді терористичною – важливо.
Те, що рівень впливу терористичної загрози на загальний рівень безпеки в Україні є достатньо низьким, свідчить скоріш не про ефективність контртерористичних заходів, а про природу самої загрози. Принаймні тих випадків, які ми реєструємо як терористичні атаки. Останнім часом реакція влади на терористичні атаки в Україні не була достатньо адекватною. Скоріш це була реакція служби фізичного захисту, а не системна реакція служби безпеки на системну ж загрозу. Втім, є питання щодо наявності саме системної загрози.
Слід зазначити, що терористична загроза притаманна будь-який державі. Це зумовлено наявністю різного типу конфліктів у всьому світі, потоками біженців, переміщенням небезпечних речовин тощо. Ми маємо коректно оцінювати вплив терористичної загрози на стан комплексної безпеки в стратегічній перспективі.
Тероризм, як спосіб впливу на політичні рішення неполітичними засобами, безпосередньо пов’язаний з конфліктами. При цьому якщо ми маємо справу з класичними міждержавними війнами, то тероризм буде кваліфікуватися як диверсійні військові операції. Тероризмом він залишиться лише в умовах громадянських/революційних, етнічних і релігійних війн. В такому випадку кількість збройних конфліктів певних типів буде приблизно відповідати кількості терористичних атак у світі.
Дані Global Terrorism Database Університету Меріленду (США) та Center for Systemic Peace (США) дозволяють зробити аналіз розподілів основних індикаторів соціально-політичної і військової безпеки у світі.
Так, загальна кількість збройних конфліктів у світі стає меншою, але це відбувається в основному за рахунок зменшення війн між державами і революційних війн. Кількість етнічних і релігійних конфліктів – основного джерела терористичної загрози – хоча теж знижується, але значно повільніше.
Таке відносне «підвищення гуманності» можна певним чином пояснити змінами у системі державного управління, що спостерігаються протягом останніх десятиліть. Очевидно, що демократичним урядам простіше домовлятися між собою, ніж вирішувати конфлікти силовими засобами, керуючись примхами тиранів.
Дані засвідчують, що кількість терористичних атак добре відповідає кількості збройних конфліктів і розподілу типів державного управління.
При цьому кількість загиблих при терористичних атаках змінюється нелінійно.
Тому сьогодні ми маємо з обережністю ставитися до напряму політичного розвитку держави: терористичні загрози в країнах ЄС, США, та Росії, з якою нам пропонують будувати найтісніші стосунки, відрізняються кардинально.
Протягом останніх п’яти років в середньому в Росії відбувається від 160 до 190 терористичних актів на рік, в результаті яких гине до 500 людей і 350-450 зазнають поранення. Це в 2,5 рази більше, ніж в США (це держава, яка воює), і в 9,5 разів більше в середньому ніж в країнах ЄС. Поясненням тому може бути і зростаюча тенденція до концентрації влади, і відповідний занепад системи управління, пов’язаний із зростаючою корупцією, і деградація ресурсу.
Отже, автократичні режими приречені на збройні конфлікти і постійну терористичну загрозу, ресурс демократичних держав є більшим, і вони є менш вразливими. Якщо ми маємо на меті стратегічне зниження терористичної загрози, ми маємо розбудовувати демократичні інститути в середині країни і обирати відповідний зовнішньополітичний вектор.
Юрій Костюченко – експерт з безпекових питань, провідний науковий співробітник Наукового центру аерокосмічних досліджень ІГН НАН України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода