Київ – Різдво усі святкують по-різному: хтось сумлінно дотримується традицій, хтось поєднує звичаї, а когось просто тішить можливість відійти від щоденної рутини. Незважаючи на те, що у радянські часи на офіційному рівні цього свята не існувало, українці змогли зберегти в душі автентичний дух Різдва. Щоправда, сьогодні він нерідко потерпає від споживацтва – коли святкування зводиться до черг у магазині та рейдів за подарунками. Радіо Свобода поговорило з письменниками та музикантами про те, як цьому запобігти, і яке значення має Різдво для українців сьогодні.
Для Іллі Фетисова, лідера фольклорного гурту «Божичі», Різдво завжди було великим святом. Однак святкувати вдома музикант почав уже після того, як одружився.
«Святвечір – це час, коли відкриваються рай і пекло, і душі померлих приходять до своїх родичів. Наші предки казали, що в цей день можна почути свою долю. Навіть лягали на землю і дослухалися. Ми, звісно, цього не робимо, але завжди готуємо кутю і узвар, пригощаємося і чекаємо колядників. Або самі ходимо колядувати», – розповідає він.
Колядувати Ілля Фетисов ходив ще в дитинстві. Нинішні діти, за його словами, різдвяних пісень практично не знають. Однак будь-який колядник приносить у хату радість і достаток на цілий рік, каже музикант. «Тому дуже важливо, щоб хтось до вас прийшов», – зауважує він.
Ілля Фетисов переконаний: якщо Різдво є в душі людини, воно ніколи не комерціалізується. Хай навіть сучасні медіа дещо формалізують це свято.
Від споживацького способу святкування рятують кризи – Капранов
Письменники та видавці брати Капранови Різдво святкують за двома звичаями: і колядують, і вечерю носять. Пригадують, що в дитинстві «калач із ярої пшениці», про який співають у колядці, з’являвся у крамницях якраз до Різдва, і однією із традицій було вистояти за ним чергу.
Що ж до сучасних магазинних черг, то Віталій Капранов вважає, що сьогодні від споживацького способу святкування Різдва нас рятують кризи – як фінансові, так і політичні.
«Ми вдячні кризі 2008-2009 років за те, що вона повернула нас до свята спілкування замість свята шопінгу та подарунків, – стверджує він. – У цьому плані також дуже цікавий Майдан як місце спільного святкування. Судячи з того, як на Новий рік кількасот тисяч людей співали там різдвяних пісень, ця новітня мода колядувати розповсюджується небаченими темпами. У такий спосіб до Різдва долучаються дедалі більше людей – тому що це цікаво».
Письменник стверджує: традиція ходити по хатах колядувати міцнішає. «Це зазвичай не дуже «високохудожнє» виконання – особливо в кінці вечора або на другий день. Але без цієї вуличної, наївної, побутової творчості неможлива культура. Адже культура – щоденне поняття. Це, серед іншого, вміння проводити час продуктивно», – каже Капранов.
Українці мають «новорічно-різдвяний невротичний синдром» – Жадан
Письменник Сергій Жадан став одним із авторів антології «13 різдвяних історій», яка вийшла друком саме перед святами. Його історія – про «веселих бізнесменів, які їдуть в Карпати святкувати Різдво».
«Я намагався пародійно показати оцей новорічно-різдвяний невротичний синдром українців, які намагаються знайти якомога оригінальніше місце, щоб тиждень, а то й два святкувати усі свята починаючи Миколаєм і закінчуючи Водохрещем. Ми дуже любимо святкувати. Це треба сприймати як нашу національну особливість – потребу свята, дива, намагання заступити за лаштунки сірої буденності і відчути дотик карнавалу, дотик таїни, містерії», – розповідає Жадан.
Незважаючи на це, письменник зауважує, що ставлення українців до свят, все ж, змінюється. Люди дедалі частіше намагаються відкрити для себе щось нове, відійти від щоденної рутини та спробувати дивитися на світ дещо інакше.
Сергій Жадан каже, що навіть за радянських часів Різдво для українців нікуди не зникало. «Я народився в Луганській області і ми завжди, змалку – ще у 70-х, 80-х – святкували Різдво. Воно, звісно, не було таким, як сьогодні. Але святкову вечерю ми носили завжди, попри заборони директора школи. Власне, ці заборони були наче гра у піддавки. Директор говорила, щоб ми не носили цю вечерю, але ми все одно приходили до неї і вітали її», – пригадує він.
Що стосується сучасного «комерційного Різдва», то письменник вважає: його нав’язує західна масова культура. Про це свідчить хоча б те, якою популярністю користуються американські фільми, в яких святкування зводиться до подарунків і набору простих ритуалів, каже Жадан. Разом з тим, це лише зовнішній бік свята, який має дуже мало спільного із вірою чи релігією – речами, які нав’язати не можна.
Для Іллі Фетисова, лідера фольклорного гурту «Божичі», Різдво завжди було великим святом. Однак святкувати вдома музикант почав уже після того, як одружився.
«Святвечір – це час, коли відкриваються рай і пекло, і душі померлих приходять до своїх родичів. Наші предки казали, що в цей день можна почути свою долю. Навіть лягали на землю і дослухалися. Ми, звісно, цього не робимо, але завжди готуємо кутю і узвар, пригощаємося і чекаємо колядників. Або самі ходимо колядувати», – розповідає він.
Колядувати Ілля Фетисов ходив ще в дитинстві. Нинішні діти, за його словами, різдвяних пісень практично не знають. Однак будь-який колядник приносить у хату радість і достаток на цілий рік, каже музикант. «Тому дуже важливо, щоб хтось до вас прийшов», – зауважує він.
Ілля Фетисов переконаний: якщо Різдво є в душі людини, воно ніколи не комерціалізується. Хай навіть сучасні медіа дещо формалізують це свято.
Від споживацького способу святкування рятують кризи – Капранов
Письменники та видавці брати Капранови Різдво святкують за двома звичаями: і колядують, і вечерю носять. Пригадують, що в дитинстві «калач із ярої пшениці», про який співають у колядці, з’являвся у крамницях якраз до Різдва, і однією із традицій було вистояти за ним чергу.
Що ж до сучасних магазинних черг, то Віталій Капранов вважає, що сьогодні від споживацького способу святкування Різдва нас рятують кризи – як фінансові, так і політичні.
«Ми вдячні кризі 2008-2009 років за те, що вона повернула нас до свята спілкування замість свята шопінгу та подарунків, – стверджує він. – У цьому плані також дуже цікавий Майдан як місце спільного святкування. Судячи з того, як на Новий рік кількасот тисяч людей співали там різдвяних пісень, ця новітня мода колядувати розповсюджується небаченими темпами. У такий спосіб до Різдва долучаються дедалі більше людей – тому що це цікаво».
Письменник стверджує: традиція ходити по хатах колядувати міцнішає. «Це зазвичай не дуже «високохудожнє» виконання – особливо в кінці вечора або на другий день. Але без цієї вуличної, наївної, побутової творчості неможлива культура. Адже культура – щоденне поняття. Це, серед іншого, вміння проводити час продуктивно», – каже Капранов.
Українці мають «новорічно-різдвяний невротичний синдром» – Жадан
Письменник Сергій Жадан став одним із авторів антології «13 різдвяних історій», яка вийшла друком саме перед святами. Його історія – про «веселих бізнесменів, які їдуть в Карпати святкувати Різдво».
«Я намагався пародійно показати оцей новорічно-різдвяний невротичний синдром українців, які намагаються знайти якомога оригінальніше місце, щоб тиждень, а то й два святкувати усі свята починаючи Миколаєм і закінчуючи Водохрещем. Ми дуже любимо святкувати. Це треба сприймати як нашу національну особливість – потребу свята, дива, намагання заступити за лаштунки сірої буденності і відчути дотик карнавалу, дотик таїни, містерії», – розповідає Жадан.
Незважаючи на це, письменник зауважує, що ставлення українців до свят, все ж, змінюється. Люди дедалі частіше намагаються відкрити для себе щось нове, відійти від щоденної рутини та спробувати дивитися на світ дещо інакше.
Сергій Жадан каже, що навіть за радянських часів Різдво для українців нікуди не зникало. «Я народився в Луганській області і ми завжди, змалку – ще у 70-х, 80-х – святкували Різдво. Воно, звісно, не було таким, як сьогодні. Але святкову вечерю ми носили завжди, попри заборони директора школи. Власне, ці заборони були наче гра у піддавки. Директор говорила, щоб ми не носили цю вечерю, але ми все одно приходили до неї і вітали її», – пригадує він.
Що стосується сучасного «комерційного Різдва», то письменник вважає: його нав’язує західна масова культура. Про це свідчить хоча б те, якою популярністю користуються американські фільми, в яких святкування зводиться до подарунків і набору простих ритуалів, каже Жадан. Разом з тим, це лише зовнішній бік свята, який має дуже мало спільного із вірою чи релігією – речами, які нав’язати не можна.