(Рубрика «Точка зору»)
Коли актори нікудишні, тоді заспівує суфлер. І у трагіфарсі «Асоціація України з ЄС» рев кремлівського ведмедя глушить інші партії.
Європейці його не чули, як персонаж байки Крилова не примітив слона. Боялись, що розведе їх Янукович, а розвів – Путін. Не допустив підписання Угоди, його дипломатія перемогла. А вітати не хочеться.
Газовий зашморг розмотався у газовий аркан
Захід може більше дати Україні, Росія – особисто Януковичу.
І батіг у Кремля хльосткий: загроза територіальній цілісності. Приклади Грузії і Молдови наочні: лише ладнаються у ЄС, а вже без Абхазії, Південної Осетії, Придніпров’я.
А ще торгові війни: то сало українське шкідливе, то – горілка, апофеоз – київський торт, за яким ще за радянщини вибивали відрядження до Києва.
Та хіт програми – газ. Акселератор витиснули до упора: газова атака шпурнула Януковича до ЄС. Але там його зустріли непривітно, тож скинув протигаз і подався до Кремля.
Путін тріумфує, хизується ще й глузує: «Серйозно вам скажу, без жодної іронії. Ми часто вживаємо словосполучення «братська країна», «братній народ». І сьогодні ми бачимо, що Україна перебуває в складному становищі і якщо ми дійсно говоримо, що це братський народ і братська країна, то ми і повинні підійти, як близькі родичі і підтримати український народ».
У вустах гебіста «братство» – це братні танки на вулицях Праги, в устах імперця «близькі родичі» – то старший брат і молодший малорос.
Та чи слід його корити? Він що приховував, що проти асоціації і за СРСР? З його воцарінням настала путина – промисловий лов, тільки не риби, а колишніх союзних республік.
Це підтримує більшість росіян, а 29% із них взагалі вважають Україну територією Російської Федерації («Корреспондент», №36 13.09.2013, ст.8).
Імперська ідея – то їхня національна ідея. Недарма великим росіянином усіх часів визнали Петра І. Логічно, що російський лідер діє в інтересах своєї імперії.
У вік моторів логічно і типово й використання енергоносіїв як інструменту геополітики. Росія і цього не ховає, навпроти, козиряє.
Може, вона міжнародне право порушила? Не в цьому разі.
У Південну Осетію танки вдерлись всупереч грузинській владі. А отруйний газ, у 2009-му, пустили за угодою з нашою владою.
Слід визнати, між нашими державами існує об’єктивний конфлікт інтересів. Для них українське питання зводиться до опанування України, наша адекватна відповідь – геть від Москви.
Нічого особистого: імперії поглинають і ворогів, і нейтралів, і любих друзів. Он і фюрер розпочав ІІІ Рейх із аншлюсу рідної Австрії, продовжив — онімеченими чеськими Судетами, а вже потім зайнявся не арійцями.
Замість дорікати росіянам, що вони захищають свій національний інтерес, маємо свій захищати.
Не в тому причина негараздів, що Україна стала незалежною, а в тому, що недостатньо незалежною. Доки будемо у геополітичному просторі Росії, вона не дасть нам спокійно жити й розвиватись.
П’ять років помаранчевої влади показові. Навіть тоді Україна не змогла вирватись із «русского мира» до західного світу.
Політика Росії не забаганка її вождів, це вираз її імперської суті. Росія, як її не назви – все одно імперія, її правитель, як його не назви – все одно цар. З Путіним домовитись можна – з імперією ніколи.
Імперія ненажерна генетично
Російська імперія виросла з Московського князівства, утвореного у 1263 році за ярликом Золотої Орди. Засаднича ідея «збирання земель руських» – ідея національна.
Після звільнення від іга монголів і падіння Візантії зародилась ідея імперська, сформульована у посланнях старця Філофея 1523-1524 років: два Рима впали, Росія – третій, а четвертому не бувати. Вона імперія остання, а значить всесвітня, месіанська.
У 1552-му перший імперський захват – Казані, яка до земель руських не належала ніколи. Далі – більше, і загалом відомо.
У 1917-му змінився месія – комунізм, релігія без Бога. Масштаб залишився: світова революція, земшарна республіка рад.
Лише з 1962, після ядерної Карибської кризи, ідея всесвітнього панування поступилась концепції мирного співіснування, поділу світу між кількома суб’єктами. Що, до слова, коштувало її авторові Микиті Хрущову корони.
У 1991-му імперія не розсипалась, а скукожилась. Російська Федерація такою зосталась, серед її 83 суб’єктів 21 національна республіка, одна область і чотири округи.
«Доктрина Брежнєва», концепція обмеженого суверенітету теж зосталась, тільки замість соцтабору націлена на ближнє зарубіжжя – колишні союзні республіки.
Старші люди пам’ятають, що у радянській школі історію вчили як історію розширення Московії – Росії – соцтабору. Московія й започаткована для збирання територій, це її сутність, місія, ідея фікс, плоть і кров.
Віддати тисячі життів і останню сорочку за шмат пустелі, перевал на Кавказі чи Гіндукуші для неї природно.
Звідси її відмінність від інших імперій, коли рівень життя в окремих колоніях перевищує метрополію. Так було, зокрема, на теренах Балтики та Закавказзя.
Не той цар, хто ходить у парчі, і не той раб, хто у лахміттях. А той цар, хто рішає, кому що носити.
Російській ідеї можна дивуватись, але щоб збагнути її дії, варто поглянути на світ і її очима.
Закоркувати імперського джина
Поставити завдання то вже немало. Та як його здійснити? Останні події підтвердили: імперія зла, доброю до України її не назвати, має ще порох у порохівницях і газ у газівницях.
На асоціації з ЄС світ клином не зійшовся. Є й інші протиімперські ліки. Але наразі це найслабша ланка.
З імперських лабет вислизаєш не тоді, коли хочеш – коли можеш, не обираєш час, а користуєшся моментом. Як це трапилось зі здобуттям незалежності.
Тоді республіки-утікачі скористались комуністичним путчем 19 серпня 1991, зараз мали б скористатись Угодою про асоціацію.
Цей короткочасний шанс виник ситуаційно. Янукович сподівався, що Путін знизить ціну на газ, натомість той зазіхнув ще й на газогін. І ображений Янукович подався до ЄС.
Та вже прозвучав відбій, завіса опускається, час для підписання Угоди спливає. З ним спливає і шанс на втечу від імперії ближчим часом. Тому асоціація негайно, асоціація сьогодні – вимога моменту.
Натомість Євросоюз зациклився на додаткових умовах, незрівнянно менших за значенням.
Утікачів погоджуються прийняти лише після того, як у них і духу таборового не лишиться. І попереду щоб демократ на білому коні. А до того марш назад у табір вивітрюватись.
Наче загонщики дичину, з усіх боків гонять Україну до імперії, тільки Путін тягне, а ЄС – штовхає. У них це хронічне: так було і після обох світових воєн, і під час горбачовської перебудови.
Звідси висновок і урок: світ середовище конкурентне, а не благодійне. Друзям і доброзичливцям дякуємо.
Але доки не утворимо потужний рух із конкретним завданням – негайний вступ до Євросоюзу і, насамперед, НАТО, доти будемо заручниками імперії.
P.S. Японської імперії, великої парламентської демократії ця стаття не стосується.
Борис Беcпалий – народний депутат України 3, 4 і 5-го скликань
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода