Львів – Сто років тому, 13 грудня 1913 року, митрополит Андрей Шептицький подарував українському народові Національний музей. Ця подія у Львові, у палаці на нинішній вулиці Драгоманова, 42, була знаковою у Галичині. Але сьогодні, у столітній ювілей, вілла, подарована митрополитом, зачинена для відвідувачів. 13 грудня тут не відбулось жодного ювілейного заходу.
«Музей не працює» – повідомляє облізле від дощу, сонця і снігу оголошення на брамі, яка зранку випадково була відчинена. Жодного натяку на приготування до ювілейних заходів. Нові ворота паркану підперті, щоб не обвалились, пустує місце, звідки перенесли за вказівкою директора музею Ігоря Кожана дохристиянську пам’ятку «Світовид» (він обіцяв громаді, що 13 грудня цього року тут встановлять погруддя Шептицького – оригінальна робота погруддя скульптора Сергія Литвиненка прикрашала подвір’я музею до 1947 року, але її знищили і зробили копію).
«Елементом відкриття меморіального знаку і буде дотичність до митрополита. Ми встановимо його на місці, де до 1947 року був бюст Шептицького», – обіцяв Радіо Свобода директор музею кілька місяців тому.
До Палацу Дуніковських, в колонному залі якого сто років тому відбувалась велична подія, правоохоронець не пропустив.
«Дирекція не дозволяє нічого знімати. Прошу вийти аж за ворота», – просить правоохоронець, який уперше чергував у музеї, і поспіхом побіг зачиняти браму.
На відкритті музею зібралась еліта
Завідувача відділом рукописів музею Неоніла Вергун розповіла про урочистості столітньої давнини на віллі по вулиці Драгоманова, 42.
«Тут були дуже великі урочистості, як описувала газета «Діло», стояв столик, на ньому був підсвічник, підлога вкрита народними килимами. За ним сидів митрополит Шептицький, справа – Іван Франко, громадські і церковні діячі – галицький намісник Вітольд Коритовський, граф Агенор Ґолуховський, єпископ Константан Чехович відправив службу, був професор Михайло Грушевський. Професор Володимир Шухевич – дослідник народного мистецтва – подарував свою збірку музею. Митрополит Шептицький подарував музею палац і зібрану ним колекцію українського мистецтва», – зазначає Неоніла Вергун.
Подія була настільки визначною, що австрійська влада навіть дозволила вивісити на будівлі палацу українські прапори. Нині теж висить стяг, але палац зачинений навіть для журналістів. Всередині обвалюється стеля і провалюється підлога.
Під час передачі музею Шептицький говорив про необхідність збереження пам’яток української культури і був меценатом музею за свого життя (помер митрополит 1 листопада 1944 року), і тоді це був культурний і науковий центр Галичини.
Політичний діяч Кость Левицький під час урочистостей 13 грудня 1913 року висловив побажання, щоб «Національний музей був не цвинтарищем нашого життя, а животворним джерелом, з якого живою течією має бити відроджена українська культура».
Митрополит Андрей Шептицький був великим поціновувачем давніх пам’яток – стародруків, ікон, і на Святоюрській горі створив приватний музей, який розташовувався у п’яти кімнатах. Усю свою мистецьку колекцію і придбаний палац на Драгоманова, 42, подарував українському народові.
«Дивує позиція дирекції музею»
Громада Львова має об’єднатись задля порятунку пам’ятки, бо йдеться про вдячність меценатові Львова, духовному провіднику Шептицькому, наголосив етнолог, академік Степан Павлюк.
«У цьому палаці має бути музей Шептицького, присвячений його постаті. Дивує позиція дирекції музею. Коли ми благословили одну людину, другу на посаду директора Національного музею, а я був до цього причетний, то вони божились, що зроблять там музей. І міська влада теж обіцяла, але цього не зроблено. Ми мусимо до 2015 року, 150-річчя від дня народження Шептицького, організувати пристойний музей велетня української духовної сфери», – зазначив український науковець.
За словами академіка Павлюка, дирекція музею не хоче говорити про суть справ та проблеми музею і нагадує, що це державна установа і власність українського народу.
«Цю ситуацію потрібно змінити, а журналістів зобов’язані туди впускати. Якби я мав такі проблеми з музеєм, то, навпаки, запрошував би всіх, апелював до всіх, щоб змінити ситуацію. Але цього треба прагнути», – каже український етнолог.
Держава не дбає – громада втрутиться
Мер Львова Андрій Садовий також пообіцяв Радіо Свобода втрутитись у ситуацію з палацом, подарованим Шептицьким, та активізувати громадську ініціативу.
«Ця будівля сьогодні у державній власності. Шкода, що держава не звертає на це уваги. Але навіть маючи свій невеличкий бюджет, ми будемо кошти спрямовувати на порятунок палацу», – пообіцяв мер.
Востаннє на порятунок музейного комплексу уряд виділяв близько семи мільйонів гривень у 2005 році і ці гроші проходили через управління капітального будівництва Львівської міськради. Певні роботи зроблені, але з розповідей працівників, не все виконано якісно, зокрема обгородження комплексу.
Музейники на мікрофон бояться говорити про проблеми у палаці, подарованому Шептицьким, бо, кажуть, що їх звільнять з роботи. Про цей палац радше воліють у Львові не згадувати, мовляв, музей має чудове приміщення на проспекті Свободи, виставки відбуваються, фонди – унікальні.
Після того, як кореспондент Радіо Свобода намагалась потрапити до музейного комплексу, директор, який перебуває довший час на лікарняному, наказав постійно тримати браму на замку і в жодному випадку не пропускати журналістів.
«Музей не працює» – повідомляє облізле від дощу, сонця і снігу оголошення на брамі, яка зранку випадково була відчинена. Жодного натяку на приготування до ювілейних заходів. Нові ворота паркану підперті, щоб не обвалились, пустує місце, звідки перенесли за вказівкою директора музею Ігоря Кожана дохристиянську пам’ятку «Світовид» (він обіцяв громаді, що 13 грудня цього року тут встановлять погруддя Шептицького – оригінальна робота погруддя скульптора Сергія Литвиненка прикрашала подвір’я музею до 1947 року, але її знищили і зробили копію).
«Елементом відкриття меморіального знаку і буде дотичність до митрополита. Ми встановимо його на місці, де до 1947 року був бюст Шептицького», – обіцяв Радіо Свобода директор музею кілька місяців тому.
До Палацу Дуніковських, в колонному залі якого сто років тому відбувалась велична подія, правоохоронець не пропустив.
«Дирекція не дозволяє нічого знімати. Прошу вийти аж за ворота», – просить правоохоронець, який уперше чергував у музеї, і поспіхом побіг зачиняти браму.
Андрей Шептицький
На відкритті музею зібралась еліта
Завідувача відділом рукописів музею Неоніла Вергун розповіла про урочистості столітньої давнини на віллі по вулиці Драгоманова, 42.
«Тут були дуже великі урочистості, як описувала газета «Діло», стояв столик, на ньому був підсвічник, підлога вкрита народними килимами. За ним сидів митрополит Шептицький, справа – Іван Франко, громадські і церковні діячі – галицький намісник Вітольд Коритовський, граф Агенор Ґолуховський, єпископ Константан Чехович відправив службу, був професор Михайло Грушевський. Професор Володимир Шухевич – дослідник народного мистецтва – подарував свою збірку музею. Митрополит Шептицький подарував музею палац і зібрану ним колекцію українського мистецтва», – зазначає Неоніла Вергун.
Подія була настільки визначною, що австрійська влада навіть дозволила вивісити на будівлі палацу українські прапори. Нині теж висить стяг, але палац зачинений навіть для журналістів. Всередині обвалюється стеля і провалюється підлога.
Під час передачі музею Шептицький говорив про необхідність збереження пам’яток української культури і був меценатом музею за свого життя (помер митрополит 1 листопада 1944 року), і тоді це був культурний і науковий центр Галичини.
Політичний діяч Кость Левицький під час урочистостей 13 грудня 1913 року висловив побажання, щоб «Національний музей був не цвинтарищем нашого життя, а животворним джерелом, з якого живою течією має бити відроджена українська культура».
Митрополит Андрей Шептицький був великим поціновувачем давніх пам’яток – стародруків, ікон, і на Святоюрській горі створив приватний музей, який розташовувався у п’яти кімнатах. Усю свою мистецьку колекцію і придбаний палац на Драгоманова, 42, подарував українському народові.
«Дивує позиція дирекції музею»
Громада Львова має об’єднатись задля порятунку пам’ятки, бо йдеться про вдячність меценатові Львова, духовному провіднику Шептицькому, наголосив етнолог, академік Степан Павлюк.
Мусимо до 2015 року, 150-річчя від дня народження Шептицького, організувати пристойний музей велетня української духовної сфериСтепан Павлюк
За словами академіка Павлюка, дирекція музею не хоче говорити про суть справ та проблеми музею і нагадує, що це державна установа і власність українського народу.
Журналістів зобов’язані туди впускатиСтепан Павлюк
Держава не дбає – громада втрутиться
Мер Львова Андрій Садовий також пообіцяв Радіо Свобода втрутитись у ситуацію з палацом, подарованим Шептицьким, та активізувати громадську ініціативу.
«Ця будівля сьогодні у державній власності. Шкода, що держава не звертає на це уваги. Але навіть маючи свій невеличкий бюджет, ми будемо кошти спрямовувати на порятунок палацу», – пообіцяв мер.
Востаннє на порятунок музейного комплексу уряд виділяв близько семи мільйонів гривень у 2005 році і ці гроші проходили через управління капітального будівництва Львівської міськради. Певні роботи зроблені, але з розповідей працівників, не все виконано якісно, зокрема обгородження комплексу.
Музейники на мікрофон бояться говорити про проблеми у палаці, подарованому Шептицьким, бо, кажуть, що їх звільнять з роботи. Про цей палац радше воліють у Львові не згадувати, мовляв, музей має чудове приміщення на проспекті Свободи, виставки відбуваються, фонди – унікальні.
Після того, як кореспондент Радіо Свобода намагалась потрапити до музейного комплексу, директор, який перебуває довший час на лікарняному, наказав постійно тримати браму на замку і в жодному випадку не пропускати журналістів.