Київ – Через загрозу авторитаризму та диктатури Україні вкотре потрібна зміна політичної системи, наголошують українську експерти. На відміну від своїх західних колег, найліпшим варіантом для виходу з нинішньої політичної кризи вони вважають не парламентську, а парламентсько-президентську модель правління, ефективність якої, за їхніми словами, сьогодні доведена у низці європейських країн. При цьому фахівці констатують, що відсутність бажання йти на компроміс як у влади, так і в опозиції, а також незаконна Конституція наразі заважають політичній реформі відбутися в Україні.
Надмірна концентрація влади у руках президента дедалі більше вказує на те, що політичну систему в Україні треба вкотре змінювати, констатує політолог Олексій Гарань. Однак чи стане перехід до парламентської моделі правління найліпшим виходом із цієї ситуації (як це пропонують деякі західні експерти), він сумнівається.
«В парламентській моделі може бути, насправді, недостатньо балансів: формується якась більшість, яку можуть смикати за ниточки олігархи, Росія. Тому це має бути якась змішана модель, приблизно такого варіанту, який діяв із 2006 по 2010 рік, коли є баланс між президентом, прем’єром і парламентом», – говорить політолог.
Наразі, за словами Гараня, все залежить від того, чи захоче Віктор Янукович іти на компроміс. Підштовхнути президента до такого кроку може тиск знизу, потенційна загроза введення санкцій чи вплив олігархів, які, на думку політолога, теж не надто хочуть, щоб лише одна людина вирішувала їхню долю.
Парламент діє завжди публічно – Ключковський
Між тим зацікавлені у компромісі з владою мають бути і опозиційні сили. Про це говорить колишній депутат кількох скликань, а нині директор Інституту виборчого права Юрій Ключковський.
«При бажанні з боку опозиції, ці речі могли розпочатися значно раніше, тому що були, зокрема, і європейські міжнародні структури (скажімо. ОБСЄ, Рада Європи, Євросоюз), які пропонували свою ініціативу в проведенні консультацій на пошук компромісу. Але обидві сторони відмовлялися від цього: як влада, так і опозиція», – наголошує експерт.
Від такої пасивності, зауважує Ключковський, загроза концентрації влади у руках однієї людини лише загострюється і Україна дедалі більше наближається до авторитаризму та диктатури. Зокрема, знижується не лише політичний, але і народний контроль за діяльністю виконавчої влади, а залежність судової системи породжує вибіркове правосуддя.
За таких умов повернення до парламентського формування уряду, передбаченого Конституцією 2004 року, сприяло би зміцненню державного і конституційного ладу України, наголошує експерт.
«Те, що пов’язане з парламентом як колегіальним органом, органом, у якому представлений значно більший спектр політичних інтересів, є значно більш публічне, аніж те, що пов’язане з одноосібним органом президента. Президент може діяти кулуарно, парламент діє завжди публічно. І далеко не за все в країні повинен відповідати президент і далеко не всі повинні бути йому підзвітні», – каже він.
І наразі така ситуація, за словами Ключковського, існує в багатьох європейських країнах (навіть там, де президенти обираються напряму).
Українці розглядають президента як «демократичного гетьмана» – Фесенко
Як приклад країн, де успішно функціонує система, у якій роль президента менша, ніж наразі в Україні, політолог та член Конституційної Асамблеї Володимир Фесенко називає Польщу і Литву. Відтак він вважає, що і тут такий політичний устрій може працювати ефективно (навіть попри вже один невдалий досвід). Визначальна умова – правильні особистості на посадах президента та прем’єра, а також готовність політичних еліт до компромісів.
Водночас перехід України виключно на парламентський устрій політолог називає недоцільним. Каже, що президентська посада для українців важлива не лише як символ, але і як прояв національних політичних традицій і культури.
«Люди схильні персоніфікувати головну людину в державі. Вони розглядають президента як свого роду демократичного гетьмана, якого вони вибирають, від якого вони чекають і контрольних функцій, і функцій представника держави, але влада якого все ж таки обмежена, щоб це не був, справді, некоронований монарх», – наголошує Фесенко.
Нам потрібно шукати модель, при якій неможлива узурпація влади – Гавриш
Про неприйнятність парламентської системи для України говорить і доктор юридичних наук та колишній віце-спікер парламенту Степан Гавриш. За його словами, для її створення тут відсутні дві головні умови, які, наприклад, є у Німеччини: традиційні парламентські політичні партії, які існують тривалий час, мають довіру виборців і не змінюють своїх ідеологічних концепцій, а також політичні традиції у самому суспільстві, члени якого довго лишаються вірними своїм політичним вподобанням.
«Ми із типу управління державою кухаркою, що призвело до колосальної депресії, знищення традицій, повалення власне будь-яких зародків у суспільстві щодо формування власної точки зору і зникнення з карти політичної нації взагалі ми перейшли до системи, коли влада, це клуб олігархів. Тому нам потрібно шукати модель, при якій неможлива узурпація влади, перш за все неможливе – зрощення бізнесу і влади», – констатує він.
При цьому Гавриш зауважує, що переймати досвід парламентської держави у Молдови Україні теж недоцільно, хоч політичні традиції з нею і спільні. Найперше через те, що чисельність українського населення більша, а відтак громадянам тяжче між собою домовлятися.
Водночас експерт наголошує, що діалог та компромісність відсутні і між українськими політиками. Зокрема це демонструє не лише протистояння між владою та опозицією, але і між самими опозиційними лідерами, які не можуть домовитися ні про спільну координацію дій, ні про спільну політико-ідеологічну платформу.
«Якщо ми за таких умов почнемо будувати парламентську державу, ми отримаємо безкінечну війну між олігархами, які будуть купувати оптом списки і вставляти туди своїх людей, які лобіюватимуть їхні інтереси, а з другого боку, ми так і не встановимо, хто буде представляти український народ у парламенті. Тому не випадково Жан-Жак Руссо, Вольтер і інші писали, що парламентська тиранія, може бути набагато страшнішою, ніж особиста диктатура», – наголошує він.
Утім Степан Гавриш додає, що головною перешкодою наразі лишається чинна Конституція, яка була «незаконно нав’язана українцям Конституційним судом» у 2010 році. Відтак для проведення ефективних конституційних змін, нині треба спочатку повернутись до основного закону України в редакції 2004 року, вважає експерт.
Надмірна концентрація влади у руках президента дедалі більше вказує на те, що політичну систему в Україні треба вкотре змінювати, констатує політолог Олексій Гарань. Однак чи стане перехід до парламентської моделі правління найліпшим виходом із цієї ситуації (як це пропонують деякі західні експерти), він сумнівається.
Олексій Гарань
«В парламентській моделі може бути, насправді, недостатньо балансів: формується якась більшість, яку можуть смикати за ниточки олігархи, Росія. Тому це має бути якась змішана модель, приблизно такого варіанту, який діяв із 2006 по 2010 рік, коли є баланс між президентом, прем’єром і парламентом», – говорить політолог.
Наразі, за словами Гараня, все залежить від того, чи захоче Віктор Янукович іти на компроміс. Підштовхнути президента до такого кроку може тиск знизу, потенційна загроза введення санкцій чи вплив олігархів, які, на думку політолога, теж не надто хочуть, щоб лише одна людина вирішувала їхню долю.
Парламент діє завжди публічно – Ключковський
Між тим зацікавлені у компромісі з владою мають бути і опозиційні сили. Про це говорить колишній депутат кількох скликань, а нині директор Інституту виборчого права Юрій Ключковський.
Юрій Ключковський
«При бажанні з боку опозиції, ці речі могли розпочатися значно раніше, тому що були, зокрема, і європейські міжнародні структури (скажімо. ОБСЄ, Рада Європи, Євросоюз), які пропонували свою ініціативу в проведенні консультацій на пошук компромісу. Але обидві сторони відмовлялися від цього: як влада, так і опозиція», – наголошує експерт.
Від такої пасивності, зауважує Ключковський, загроза концентрації влади у руках однієї людини лише загострюється і Україна дедалі більше наближається до авторитаризму та диктатури. Зокрема, знижується не лише політичний, але і народний контроль за діяльністю виконавчої влади, а залежність судової системи породжує вибіркове правосуддя.
За таких умов повернення до парламентського формування уряду, передбаченого Конституцією 2004 року, сприяло би зміцненню державного і конституційного ладу України, наголошує експерт.
«Те, що пов’язане з парламентом як колегіальним органом, органом, у якому представлений значно більший спектр політичних інтересів, є значно більш публічне, аніж те, що пов’язане з одноосібним органом президента. Президент може діяти кулуарно, парламент діє завжди публічно. І далеко не за все в країні повинен відповідати президент і далеко не всі повинні бути йому підзвітні», – каже він.
І наразі така ситуація, за словами Ключковського, існує в багатьох європейських країнах (навіть там, де президенти обираються напряму).
Українці розглядають президента як «демократичного гетьмана» – Фесенко
Володимир Фесенко
Як приклад країн, де успішно функціонує система, у якій роль президента менша, ніж наразі в Україні, політолог та член Конституційної Асамблеї Володимир Фесенко називає Польщу і Литву. Відтак він вважає, що і тут такий політичний устрій може працювати ефективно (навіть попри вже один невдалий досвід). Визначальна умова – правильні особистості на посадах президента та прем’єра, а також готовність політичних еліт до компромісів.
Водночас перехід України виключно на парламентський устрій політолог називає недоцільним. Каже, що президентська посада для українців важлива не лише як символ, але і як прояв національних політичних традицій і культури.
«Люди схильні персоніфікувати головну людину в державі. Вони розглядають президента як свого роду демократичного гетьмана, якого вони вибирають, від якого вони чекають і контрольних функцій, і функцій представника держави, але влада якого все ж таки обмежена, щоб це не був, справді, некоронований монарх», – наголошує Фесенко.
Нам потрібно шукати модель, при якій неможлива узурпація влади – Гавриш
Степан Гавриш
Про неприйнятність парламентської системи для України говорить і доктор юридичних наук та колишній віце-спікер парламенту Степан Гавриш. За його словами, для її створення тут відсутні дві головні умови, які, наприклад, є у Німеччини: традиційні парламентські політичні партії, які існують тривалий час, мають довіру виборців і не змінюють своїх ідеологічних концепцій, а також політичні традиції у самому суспільстві, члени якого довго лишаються вірними своїм політичним вподобанням.
«Ми із типу управління державою кухаркою, що призвело до колосальної депресії, знищення традицій, повалення власне будь-яких зародків у суспільстві щодо формування власної точки зору і зникнення з карти політичної нації взагалі ми перейшли до системи, коли влада, це клуб олігархів. Тому нам потрібно шукати модель, при якій неможлива узурпація влади, перш за все неможливе – зрощення бізнесу і влади», – констатує він.
При цьому Гавриш зауважує, що переймати досвід парламентської держави у Молдови Україні теж недоцільно, хоч політичні традиції з нею і спільні. Найперше через те, що чисельність українського населення більша, а відтак громадянам тяжче між собою домовлятися.
Водночас експерт наголошує, що діалог та компромісність відсутні і між українськими політиками. Зокрема це демонструє не лише протистояння між владою та опозицією, але і між самими опозиційними лідерами, які не можуть домовитися ні про спільну координацію дій, ні про спільну політико-ідеологічну платформу.
Парламентська тиранія, може бути набагато страшнішою, ніж особиста диктатураСтепан Гавриш
Утім Степан Гавриш додає, що головною перешкодою наразі лишається чинна Конституція, яка була «незаконно нав’язана українцям Конституційним судом» у 2010 році. Відтак для проведення ефективних конституційних змін, нині треба спочатку повернутись до основного закону України в редакції 2004 року, вважає експерт.