(Рубрика «Точка зору»)
Єврореволюція знову зробила Україну надзвичайно цікавою для всього світу. Але вже зараз дуже важливо, аби Україна не перетворилася вкотре, на довгі роки, на територію очікування, як це вже одного разу було після перемоги Помаранчевої революції.
І тому вже зараз необхідно продумувати механізми, які здатні привести від стратегії очікування – до стратегії розширення території свободи. Оскільки Єврореволюція здатна стати лише прелюдією до політичних, соціальних і економічних революційних змін в Україні.
Необхідні зміни в державних інституціях, потрібно буде визначитися з персональним складом керівників держави, і фактично закладати нову державну ідеологію і політику.
Водночас, такою ж мірою мають закладатися нові структури соціуму, суспільна ідеологія, політика, народитися нові соціальні стратегії, які матимуть вплив на життя країни і її громадян більший аніж їх відповідники із системи держави.
Усі ці процеси є ні чим іншим, як найважливішою фазою української системної суспільно-політичної революції, яку здатна започаткувати Єврореволюція.
Як і належить за системними законами, кінцевий результат нинішньої української революції ще далеко не до кінця визначений. Якою саме постане Україна в період наступної постреволюційної стабільності залежить від суми впливів, в першу чергу від впливу суспільства, окремих громадян та їхніх об’єднань.
Причина вказаного суспільного впливу полягає у тому, що, як відомо, будь-яка політична революція лише закріплює на інституційному державному рівні те, що уже склалося, причому склалося невідворотно, в суспільстві.
Тому дуже важливо буде розглянути й осмислити історичний цивілізаційний досвід, передусім досвід західноєвропейської гілки цивілізації, з метою обрання вірних суспільних та державних напрямків розвитку.
Також необхідно обернутись у недавнє минуле початку державної незалежності та визначити – як і де в попередніх революційних періодах України (включно з Помаранчевою революцією) українці припустились помилок та що послужило їх причиною.
Необхідно уникнути помилок постпомаранчевого періоду
Відтак, найбільшу небезпеку для української Єврореволюції складає те, чи зможе українське суспільство уникнути помилок постпомаранчевого періоду і поставити під громадський контроль ту владу, яка буде у майбутньому.
Необхідно здійснити перехід від особистої та суспільної стратегії очікувань-перечікувань до стратегії активного і динамічного розширення загального простору свободи. Починаючи од простору власної думки окремого громадянина та його сім’ї – до простору загальнодержавного та загальносуспільного.
Безперечно, що великі проблеми залишились в українців від радянських часів. Це економічні проблеми, такі як диспропорції в галузевому розвитку економіки, відсутність повноцінної інтеграції в систему міжнародного розподілу праці і міжнародної торгівлі, нерозвинутість ринку фінансів.
Це і політичні проблеми: недорозвинутість «третього сектору», залишкова пара-комуністичність політичної орієнтації населення.
Додають проблем недостатність сучасних механізмів соціального захисту і вітчизняна правова база, яка сумбурністю нагадує вінегрет, заплутаністю – лабіринт, мінливістю – картинку кіно, а процесуальна дотриманість котрої відповідна флюгеру в вітряну погоду.
Але з руйнуванням комуністичної системи дотримання прав людини та повага до особистості не з’явилися автоматично.
Замало просто проголосити їх, прийнявши одну з найдемократичніших у світі Конституцію. Необхідно, щоб права людини у повному обсязі були запроваджені в законодавчому полі на всіх рівнях – від Конституції до стосунків громадянина та чиновника.
Саме тут українці разюче відрізняються від сусідів з близького заходу – чехів, поляків, угорців.
Адже, навіть, за «відлиги» часів президентства Віктора Ющенка, отримавши свободу думки, слова та віросповідання, українці не зуміли отримати свободу діяльності – найважливішу свободу.
Оскільки громадянин, наділений свободою говорити будь-що, може перебувати в місці повного обмеження дій – в’язниці, а громадянина вповні вільного в своїх діях важко обмежити у свободі мислити та висловлюватись.
Вільний у своїх діях громадянин здатен забезпечити власну економічну свободу, а відтак – і свободу вибору: вибору місця та способу проживання, занять, дозвілля, допомоги та сприяння громадянам та організаціям, врешті-решт реалізації свободи вибору політичного, котрий без свободи діяльності є фікцією.
Усі свободи без свободи дій – це як птах із обрізаними крилами
Таким чином, одним із основних завдань Єврореволюції є надати українцям свободу дій. Ідеї революції мають торкатися нових принципів, на основі яких здійснюватиметься зміна існуючої економічної і соціальної системи.
Адже усі свободи без свободи дій – це як птах з обрізаними крилами. Крила є, а летіти ніяк. І вже зараз необхідно подумати, якими можуть бути механізми надання свободи дій українському народу.
Бо пройшовши через довгі роки поневірянь, крах обманутих надій та сподівань, через загальнонаціональне піднесення часів Помаранчевої революції, українцям необхідно усвідомити, що тільки самодостатня в своїй діяльності людина здатна відповідати за свою особисту долю і долю своєї держави.
Проте, основною причиною, з якої олігархату усі ці роки вдавалося тримати український народ за горло, стало те, що силовими методами була заблокована для українців свобода економічних дій.
А наймані працівники, котрі в усьому залежать від волі своїх роботодавців (за відсутності потужних профспілок в Україні, які б захищали інтереси працівників) не здатні на дієву політичну самоорганізацію, оскільки звільнення з роботи означало б для більшості із них не що інше, як втрату засобів для існування своїх сімей.
Режим «януковичів» майже 4 роки свого правління робив усе для того, аби територія економічної свободи дій залишалася і надалі якомога куцішою, оскільки лише найманий працівник здатен був покірливо терпіти усе те, що відбувалося в Україні під час окупації її «донецькими».
Тривалий час «януковичам» вдавалося відвертати частину українців від вирішення справжніх завдань, котрі стояли перед їхньою державою. Розпорошувати їхню увагу на другорядні проблеми, дробити їх діяльність та активність. І таким чином вони втрачали впевненість в успіху і мотивацію до економічної діяльності.
Найголовніша з причин з яких це все відбувалося – відсутність у громадян відповідних навичок, технологій поведінки та стереотипів сприйняття, які б допомогли українцям звільнитися з олігархічного ярма.
Спрацювала і відсутність в Україні відповідних структур та інституцій. Як стосовно особи, так і стосовно країни в цілому, ці причини виникли історично, внаслідок семидесятирічного відлучення громадян за часів совітів від самостійної діяльності каральними методами, аж до вищої міри покарання включно.
А в уже незалежній Україні у повсякденній практиці продовжував домінувати принцип, котрий можна визначити, як принцип «чиновницької правосвідомості».
За цим принципом чиновник ухвалював рішення, які вигідні особисто йому і усьому класу чиновництва. Чиновництво почувалося, як раніше комуністи, господарем країни. І все в країні вирішувалося на користь нового правлячого класу – чиновництва.
«Чиновнизація» України – корінь беззаконня
«Чиновнизація» України перекинулась і на правове поле. Якщо головний закон країни – Конституція, проголошував права та свободи громадян, то законодавчі і підзаконні акти нижчих рівнів встановлювали права чиновників стосовно громадян, залишаючи самим громадянам тільки обов’язки перед чиновниками.
Таким чином, в «доєврореволюційній» Україні склалася ситуація, коли суспільство живе в неконституційному правовому полі, утвореному численними роз’ясненнями, розширеннями механізмів реалізації та іншими тлумаченнями Конституції, котрі її спотворюють.
Стан справ, безперечно, може змінити на краще прийняття новою українською владою низки нових законів. Проте за ситуації чиновницького свавілля, яка склалася в Україні еволюційним шляхом і тому є стійкою до змін, цього буде замало.
Необхідно викорчувати той корінь, з якого розвинулось беззаконня, інакше воно буде відроджуватися знов і знов. Потрібно на найвищому законодавчому рівні запровадити як основні принципи свободи та прав людини, так і прості й прозорі механізми їх гарантування та здійснення.
Необхідне встановлення примату основних прав та свобод особи над усім іншим. Це має забезпечуватись принципами прямої й безпосередньої дії відповідного законодавства.
Жоден інший закон, підзаконний акт, а також розпорядження та дії будь-яких осіб не можуть ущемляти права громадянина. У разі, якщо закони, підзаконні акти, тощо, а також дії будь-яких посадовців ущемляють права особи, то вони є незаконними.
Громадяни, права яких було порушено, мають беззастережно отримати відшкодування, відповідно сукупним матеріальними та моральним збиткам. Закон, котрий спроможний запровадити наведені положення, існує лише один – Конституція, до неї необхідно внести відповідні поправки. Інакше знову – тривале ходіння по колу фактичного беззаконня.
Адже олігархи та чиновники нікуди не поділися, їх світогляд, бажання і технології дії абсолютно не змінилися. І в разі, якщо суспільство й надалі буде пасивно перечікувати, вони активізуються і нав’яжуть суспільству знову своє панування – як це вже одного разу сталося в 1991 році.
Можна сказати, що Єврореволюція – це закономірна реакція українського суспільства на те, що Віктор Янукович виявився не правителем-стратегом, а периферійним клептоманом, який прагнув приватизувати українську політику, і намагався змусити працювати всю українську економіку на інтереси своєї «Сім’ї».
По суті, сьогодні Україна окупована мародерами і для українців дуже важливо, щоб результати постЄвромайдану у підсумку не виявилися такими ж, як Майдану 2004 року…
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода