Київ – Українці розуміють, який арсенал є у громадського активіста для взаємодії з владою у разі невдоволення її діями. Таку думку в інтерв’ю Радіо Свобода висловив московський художник і громадський активіст Петро Верзілов, який є чоловіком ув’язненої Надії Толоконникової із гурту Pussy Riot. Він висловлює захоплення здатністю українців до самоорганізації і зазначає, що на відміну від росіян, українці обожнюють державні символи.
– Ви вже тиждень перебуваєте в Україні, яке у Вас враження від подій, які зараз тут відбуваються?
– Насамперед, дивують масштаби того, що відбувається. Перший протест, який ми побачили у Росії за майже 20 років, відбувся наприкінці 2011 року. Тоді люди досить організовано вийшли на площу, було їх максимум 120 тисяч. Але це все відбувалося дуже систематизовано і організовано. Різні штаби опозиції довго організовували мітинги, у результаті їх таки вдалося узгодити. Упродовж тижня все це рекламувалося і анонсувалося, і у результаті вийшло лише 120 тисяч. А тут уже впродовж двох тижнів люди у великих кількостях, які доходять до мільйона, просто спокійно живуть, функціонують і встановлюють намети у центрі міста. Все це абсолютно неймовірне і викликає щире захоплення і повагу до здатності українців самоорганізовуватися і протестувати проти того, що їм видається несправедливим.
– Деякі оглядачі порівнюють те, що зараз відбувається у Києві, з подіями на Болотній площі у Москві. Чи можна проводити паралелі?
– Те, що відбувалося у Москві на межі 2011–2012 років, мало все-таки фрагментарний характер. Йдеться про те, що там було залучене далеко не все суспільство. На той момент, на жаль, все-таки не вдалося мобілізувати широкі прошарки російського суспільства, які також не задоволені владою. Тієї зими протестувати проти результатів виборів вийшли освічені мешканці російської столиці, яких у Москві дуже багато, але, на жаль, це не вся Росія. Ми не бачили там того різноманіття облич, характерів, настроїв, які є тут, на Майдані.
– Чи можливе те, що зараз відбувається тут, на майданах у Москві?
– Звісно, можливе. Російська опозиція намагається донести до якомога більшої кількості людей, що єдина можливість радикально змінити своє життя – це самоорганізація, вихід на вулиці у разі незадоволення і використання методів, які є у громадянського суспільства. І те, що за тиждень люди змогли перетворити центр Києва на свій власний громадянський табір, засвідчує, що мешканці Києва та інших українських міст, які сюди приїхали, прекрасно розуміють, який арсенал сьогодні є у громадського активіста і як саме потрібно взаємодіяти з владою, коли вона починає себе вести неадекватно. Росіяни, на жаль, цього ще досі не зрозуміли.
– Розгін «Беркутом» Євромайдану став приводом для масових протестів в Україні. Така груба сила не застосовувалася ані у 2004 році, ані під час акції «Україна без Кучми». Чому такої реакції не було у Росії?
– У нас до відомих подій 6 травня 2012 року на Болотній площі також не було випадків брутального силового розгону і взагалі застосування ОМОНу щодо масових демонстрацій. Тобто, з 1993 по 2006 рік не було жодного епізоду, коли б спецпідрозділи масово кидалися на розгін і придушення демонстрацій. Але 6 травня 2012 року упродовж кількох годин ОМОН досить жорстоко бив людей, травмував їх, протестувальники у відповідь також намагалися оборонятися і захищатися. Як результат, близько 30 людей за це у нас сидять у в’язницях. На той момент це також було шоком. Що ж до України, то всі люди, з ким я спілкувався, казали, що для них було шоком, що українська влада змогла дати «Беркуту» наказ так поводитися. І люди це коментували у таких материнських та батьківських тонах, казали, як можна бити наших дітей? Така реакція абсолютно не властива для Росії, тому що у Росії такі речі сприймаються різкіше попри те, що у нас били людей такого ж віку, 18–25 років.
– Яку найбільшу різницю між українцями та росіянами Ви бачите?
– Головна візуальна відмінність полягає у тому, що в українців дуже розвинуті якості зовнішнього і щирого обожнювання державних символів – гімну, прапорів у великій кількості, гасел, які постійно повторюються… У Росії цього взагалі немає, оскільки наша державна влада узурпувала все це для своєї риторики. На опозиційних мітингах у Росії дуже рідко можна побачити державні прапори, тому що російський прапор – це державний символ путінського режиму, який вже має майже вічний характер.
– Ви вже тиждень перебуваєте в Україні, яке у Вас враження від подій, які зараз тут відбуваються?
– Насамперед, дивують масштаби того, що відбувається. Перший протест, який ми побачили у Росії за майже 20 років, відбувся наприкінці 2011 року. Тоді люди досить організовано вийшли на площу, було їх максимум 120 тисяч. Але це все відбувалося дуже систематизовано і організовано. Різні штаби опозиції довго організовували мітинги, у результаті їх таки вдалося узгодити. Упродовж тижня все це рекламувалося і анонсувалося, і у результаті вийшло лише 120 тисяч. А тут уже впродовж двох тижнів люди у великих кількостях, які доходять до мільйона, просто спокійно живуть, функціонують і встановлюють намети у центрі міста. Все це абсолютно неймовірне і викликає щире захоплення і повагу до здатності українців самоорганізовуватися і протестувати проти того, що їм видається несправедливим.
Все це абсолютно неймовірне і викликає щире захоплення і повагу до здатності українців самоорганізовуватися і протестуватиПетро Верзілов
– Те, що відбувалося у Москві на межі 2011–2012 років, мало все-таки фрагментарний характер. Йдеться про те, що там було залучене далеко не все суспільство. На той момент, на жаль, все-таки не вдалося мобілізувати широкі прошарки російського суспільства, які також не задоволені владою. Тієї зими протестувати проти результатів виборів вийшли освічені мешканці російської столиці, яких у Москві дуже багато, але, на жаль, це не вся Росія. Ми не бачили там того різноманіття облич, характерів, настроїв, які є тут, на Майдані.
– Чи можливе те, що зараз відбувається тут, на майданах у Москві?
– Звісно, можливе. Російська опозиція намагається донести до якомога більшої кількості людей, що єдина можливість радикально змінити своє життя – це самоорганізація, вихід на вулиці у разі незадоволення і використання методів, які є у громадянського суспільства. І те, що за тиждень люди змогли перетворити центр Києва на свій власний громадянський табір, засвідчує, що мешканці Києва та інших українських міст, які сюди приїхали, прекрасно розуміють, який арсенал сьогодні є у громадського активіста і як саме потрібно взаємодіяти з владою, коли вона починає себе вести неадекватно. Росіяни, на жаль, цього ще досі не зрозуміли.
Мешканці Києва та інших українських міст, прекрасно розуміють, який арсенал є у громадського активіста. Росіяни, на жаль, цього ще досі не зрозумілиПетро Верзілов
– У нас до відомих подій 6 травня 2012 року на Болотній площі також не було випадків брутального силового розгону і взагалі застосування ОМОНу щодо масових демонстрацій. Тобто, з 1993 по 2006 рік не було жодного епізоду, коли б спецпідрозділи масово кидалися на розгін і придушення демонстрацій. Але 6 травня 2012 року упродовж кількох годин ОМОН досить жорстоко бив людей, травмував їх, протестувальники у відповідь також намагалися оборонятися і захищатися. Як результат, близько 30 людей за це у нас сидять у в’язницях. На той момент це також було шоком. Що ж до України, то всі люди, з ким я спілкувався, казали, що для них було шоком, що українська влада змогла дати «Беркуту» наказ так поводитися. І люди це коментували у таких материнських та батьківських тонах, казали, як можна бити наших дітей? Така реакція абсолютно не властива для Росії, тому що у Росії такі речі сприймаються різкіше попри те, що у нас били людей такого ж віку, 18–25 років.
– Яку найбільшу різницю між українцями та росіянами Ви бачите?
– Головна візуальна відмінність полягає у тому, що в українців дуже розвинуті якості зовнішнього і щирого обожнювання державних символів – гімну, прапорів у великій кількості, гасел, які постійно повторюються… У Росії цього взагалі немає, оскільки наша державна влада узурпувала все це для своєї риторики. На опозиційних мітингах у Росії дуже рідко можна побачити державні прапори, тому що російський прапор – це державний символ путінського режиму, який вже має майже вічний характер.