«Точка зору»
Відкриваючи обговорення «українського питання», під час дискусії, в ході саміту «Східного партнерства», з чільниками парламентських опозиційних партій — Віталієм Кличком, Олегом Тягнибоком, Арсенієм Яценюком, а також незалежним депутатом парламенту Петром Порошенком, співавтор «українського єврофіаско» Александр Квасневський зауважив, що під час інавгураційної промови після обрання президентом Віктор Янукович своїми двома головними пріоритетами назвав соціально-економічну трансформацію країни та її європейську інтеграцію. Щодо першого, то кожен громадянин може переконатися у брехливості цієї обіцянки, визирнувши на вулицю. Щодо другого – визначеність настала 29 листопада.
Розворот на 180 градусів геополітичного курсу країни означає передусім некомпетентність та брехливість влади. Вона не має представницького мандату на такі дії. Отже – мусить піти. Після Вільнюсу треба проводити дочасні президентські та парламентські вибори.
Немає в Україні опозиції
І тут в українського суспільства виникає практично непереборна проблема — «українська опозиція», так вона називається. На згаданій дискусії трійко опозиційних лідерів заходилися аналізувати причини єврофіаско країни. Правильно говорили. Переконливо. Те саме могли б сказати десятки присутніх при цій балачці українських журналістів, які частково перекваліфікувалися у громадських діячів, а також політологів. Не сказали політики лишень про єдиного кандидата на виборах президента; про те, що робити сотням тисяч людей на протестних Майданах по усій країні, і, що ці політики робитимуть у разі розгортання репресій стосовно протестувальників. Такого ресурсу, як парламентська опозиція в українського суспільства немає.
Якби він був, то виборчі кампанії у п’яти «проблемних округах» були б об’єднані в одну – загальнонаціональну кампанію. Після «катастрофи у Вільнюсі» був би створений єдиний опозиційний штаб, який би дав раду стихійним і щирим протестними порухам громадян, спрямувавши їх до спільних дій задля досягнення стратегічної мети. Таку мету, направду, ще слід сформувати та озвучити. Це місія справжніх політиків. Проте опозиціонери з часу формування нинішнього складу парламенту лише тим і займалися, що ловили на собі вошей, даруйте – «тушок», влаштовували якісь сміховинні кампанії, на кшталт «Повстань Україно»; ну і звісно – хронічне, хоча і правильне – «Юлі волю». Стратегічних політичних змістів, вони не створювали та не обстоювали. Про таку свою місію вони не знають.
Технічне завдання
Природа політики не терпить вакууму змістів. Надто в умовах концентрації криз – соціальної, економічної, інституційної. Отже, слід визначитися з цілями, що відповідатимуть суспільним очікуванням та запитам.
У стратегічному плані це переорганізація держави. Мирним, наскільки це можливо, шляхом, хоча влада позбавила суспільство легітимних та ненасильницьких способів її зміни. Знищення власної конституційної легітимності самою ж державою ставить суспільство перед бар’єром, який, здавалося б, не перебороти без застосування «революційної сили». Проте шанс іще лишається.
Головними елементами його реалізації є, вже загадане формування об’єднаного штабу опору – Загальнонаціонального безстрокового страйку. Його вимогами мають стати: відставка уряду Миколи Азарова та формування технічного уряду на період до проведення дочасних виборів Верховної Ради та президента. Власне проведення таких виборів за новим – прозорим та справедливим – виборчим законодавством під ретельним наглядом вітчизняних та міжнародних спостерігачів.
Новий парламент має розробити та ухвалити нову Конституцію України та базові законодавчі кодекси – від трудового до земельного, адаптувавши українське законодавство та практику його виконання до вимог щодо членства у ЄС. Це і має стати стратегічною суспільною метою, за реалізацію якої мають узятися українські політики.
Костянтин Матвієнко – експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода