(Рубрика «Точка зору»)
Сьогоднішня ситуація вже далеко не та, яка була в країні ще тиждень тому. Одне непродумане або свідомо спровоковане рішення сколихнуло ілюзію надії тих, хто вірив, що Європа може прийти в Україну в один день, через «віконце», яке мали відчинити у Вільнюсі. В українців вселили віру в ідею, яка почала танути у хвилину оголошення рішення уряду. Навіть в суто пропагандистському плані – це велика помилка.
Якщо думали відтермінувати підписання угоди про асоціацію – це можна було б зробити на саміті у Вільнюсі, скориставшись тим, що Євросоюз не сприймає позицію України про виконання «плану Фюле».
Саміт у Вільнюсі закінчиться з Україною чи без неї. Я вірю, що курс на євроінтеграцію буде продовжено. Але це вже буде зовсім інший вимір. Україна залишиться сам-на-сам зі своїми проблемами. В понеділок Україна може прокинутися в зовсім іншій системі координат.
Фактично дано старт президентській кампанії. Євроескалація замість євроінтеграції може стати стартовою площадкою для деяких вождів, які бачать себе на ключовій посаді. Ідея євроінтеграції має шанс стати об’єднавчою ідеєю для народу без теперішніх «євровождів». Лідери мають появитися з мас, але це вже будуть нові лідери, нового формату. Якщо партійні функціонери візьмуть верх – доля податкового Майдану повториться.
Для самої влади час до майбутніх президентських виборів може стати єдиним «вікном можливостей» для реалізації реформ, необхідних для модернізації країни.
Цей період буде випробуванням як для влади, так і для опозиції на здатність працювати на благо України спільно, позбутися конфронтації і взаємної підозрілості. Влада повинна забезпечити своєрідний національний консенсус подальшого розвитку країни, в якому мають брати участь як провладні, так і опозиційні сили на чолі з їхніми лідерами. Тільки в такому випадку влада і опозиція можуть нести солідарну відповідальність за подальшу долю країни. Саме суспільна довіра, участь у повноцінному політичному житті країни всіх політичних сил, а не концентрація влади, зможуть забезпечити подолання тих суспільно небезпечних критичних тенденцій, що здатні накопичитися на початок 2015 року.
Всі мають чітко усвідомлювати ризики, які сьогодні постають перед державою і в політичному, і суто економічному плані. З економічної точки зору як світ в цілому, так і Україну зокрема чекають нелегкі часи. На сьогодні в Україні фактично вичерпуються резерви закладеної в радянські часи господарської моделі і прослідковується відсутність нової альтернативи розвитку господарства країни. Перспектива економічного розвитку країни багато в чому визначатиметься розвитком кризових процесів у світовій, перш за все в європейській, економіці, яка є нашим основним торговельним партнером. Мова має йти про модернізацію системи управління державного менеджменту на урядовому рівні.
В політичному плані в даний час Україна опинилася на світоглядному та історичному роздоріжжі. Йдеться про вибір, від якого буде залежати доля України, її народу: або, з одного боку, продовжується політичне протистояння, невпорядкований рух, втрата людського, науково-технічного і гуманітарного потенціалу і, як наслідок, фрагментація і розпад, або, з іншого боку, йтиметься про консолідацію суспільства і влади, формування ефективної моделі соціально-економічного розвитку і спільну працю заради досягнення поставлених цілей.
Як підтверджують дослідження українських вчених, оцінюючи ситуацію в країні як несприятливу, більшість громадян вірить у її майбутнє, в реальну силу євроінтеграції, чекає суспільних змін і конструктивних дій від влади. Ключовий заклик сьогодення – повернення довіри до влади, консолідація суспільства та послідовне здійснення актуальних реформ – має відповідати прагненням громадян України, незалежно від їхніх ідеологічних поглядів, регіональних ідентичностей та електоральних уподобань.
Для вирішення цих завдань потрібна чітка програма дій, що розрахована на найближчу та віддалену перспективу. Починати треба з повернення втраченої довіри до влади та демократичних політичних інститутів.
В даний час президент України – як гарант стабільності розвитку держави та політики євроінтеграції – має ініціювати проведення загальнонаціонального круглого столу всіх політичних сил та підписання угоди національної злагоди з метою гарантування безпеки розвитку країни як на найближчу, так і на більш віддалену перспективу і формування спільного порядку денного дня країни для втілення домовленостей, що мають бути підписані у Вільнюсі.
Влада і опозиція мають усвідомити, що вони спільно несуть відповідальність за майбутнє України.
З часу проголошення незалежності Україна не увійшла до інтеграційних об’єднань, проте глибоко інтегрувалася у глобальну економіку. Україна поки що залишається потужною «буферною зоною» між Заходом і Сходом, своєрідним «водорозділом» культур, світоглядів, ідеологій. Можна прогнозувати, що найближчим часом відбуватиметься зростання суперництва між Росією і ЄС щодо впливу на процеси економічної інтеграції країн-сусідів, зокрема України.
В свою чергу, з часів розпаду СРСР створення Митного союзу є, можливо, найбільш вмотивованим регіональним інтеграційним проектом на пострадянському просторі. Росія була, є і залишиться головним ідеологом геополітичної та геоекономічної реорганізації пострадянського простору, організатором «всіх перемог і провалів» як в економічному, так і в політико-правовому плані.
Тому сьогодні відмова від утриманства, інтеграціоністських міфів, від входження до нових імперій – має стати основою розбудови прагматичної зовнішньополітичної стратегії України. Проте ці відмови не означають політики ізоляціонізму. Україна входила і має входити до різних економічних блоків і міждержавних об’єднань різного формату. Однак це має робитися не під зовнішнім тиском і не на догоду кон’юнктурі, а з урахуванням національних інтересів, зміцнення національної безпеки, ціннісних орієнтацій населення.
Європейська політика України має виходити з того, що ідея Великої Європи є неможливою без України. Тільки в цьому контексті модернізована економіка України може розглядатися як вагомий економічний потенціал, поетапна інтеграція в економічну систему ЄС здатна забезпечити важливі зміни у геополітичному становищі Європи.
Оптимальним варіантом для України в даний час є стратегія поступового реформування економіки у напрямку становлення європейської моделі розвитку (у рамках угоди про асоціацію та ЗВТ) з одночасним поглибленням співпраці з Митним союзом (у рамках угоди про ЗВТ із державами співдружності СНД) – тобто робота у форматі 3+1, яка задекларована, і нічого більшого.
В даний час президент України спільно з опозиційними силами та вченими Національної академії наук України мають ініціювати розробку довгострокової Стратегії розвитку України до 2025 року. Потрібно зрозуміти, що окреслити стратегічні орієнтири розвитку держави в умовах глобалізаційних процесів можна, лише маючи стратегічний образ майбутнього України – європейської держави, який формується через усвідомлення її національної ідеї як громадянської, демократичної, соборної, спрямованої на всебічну модернізацію країни, її успішний вихід на світовий рівень, приєднання до числа розвинутих демократичних держав. Саме таке розуміння національної ідеї є запорукою успішної модернізації вітчизняного гуманітарного простору як світоглядної, ідейної і духовно-культурної оболонки, в якій розвивається буття українського народу.
На сьогодні треба констатувати, що національної ідеї у «готовому вигляді», котра змогла б створити базу для поєднання українського народу в єдину політичну націю, немає. Європейська ідея, яка змогла б скоординувати український народ, в даний час ще не провалена.
Доцільно здійснити якісне оновлення всієї гуманітарної сфери суспільства. Необхідність цього пов’язана з її консерватизмом, відчутною невідповідністю новітнім процесам і явищам у світоглядному, ідейному, науковому, освітньому, культурному, інформаційному поступові глобалізованого світу, недостатньою пристосованістю до вимог і стандартів сучасного динамічного розвитку. Все це формує певні труднощі у справі повноцінної інтеграції України до світового, в першу чергу до європейського співтовариства, певну неспроможність своєчасно і адекватно відповідати на виклики сучасного кризового розвитку, успішно користуватися позитивними можливостями, що їх створює глобалізація, і протистояти її негативним впливам.
Нагальними потребами сьогодення є політичні реформи. В Україні досі не існує реальних умов виконання державою функцій представника інтересів більшості, а навпаки, є передумови для використання держави як інструмента забезпечення кланово-групових інтересів.
На даному етапі президент України має стати стане провідником інтересів всього суспільства. Президентський шлях розвитку демократії пов’язаний із небезпекою того, що інститут президента може стати одноособовим втіленням інтересів однієї з груп впливу. Найбільш ефективний шлях – позбутися кланів і сприяти розвитку середнього класу.
Досвід модернізації різних суспільств свідчить, що досить часто вона здійснювалась вольовими лідерами. Тому лідер країни мусить добре відчувати, в чому полягають історичні та сьогоднішні актуальні інтереси народу; стати втіленням всенародної волі та витривалості у проведенні реформ; притягувати і згуртовувати навколо себе людей, здатних вирішувати поставлені завдання.
Концептуальною основою подальшого розвитку держави має стати республіканізм з його кредо «країна як спільна справа». Це потребує запровадження суспільної моделі, відповідно до якої питання життєдіяльності суспільства вирішується самими громадянами та добровільно створеними ними об’єднаннями на основі узгодження індивідуальних і групових інтересів.
Успішне функціонування такої моделі передбачає набуття громадянами нових якостей політичної та соціальної активності, вимогливості до влади у поєднанні з особистою відповідальністю. Потрібно чітко задекларувати, що за формою державного устрою Україна є ДЕМОКРАТИЧНОЮ РЕСПУБЛІКОЮ (унітарна демократична національна держава).
Парламентаризм, попри його очевидну кризу в Україні, ніякою мірою не має зазнавати обмежень – адже саме ідеї парламентаризму сприймаються як ознака суспільного прогресу. Головним напрямом реформування українського парламентаризму має стати конституційне обмеження впливу політико-фінансових груп. На законодавчому рівні повинні бути визначені правила регламентації впливу бізнесу на політику (закон про лобізм, низка антикорупційних законів тощо), що унеможливить отримання політичної ренти.
Внаслідок реформування в Україні має бути запроваджено ефективну, прозору і зрозумілу політичну систему, що забезпечуватиме успіх економічних реформ та визначить повноваження всіх державних інституцій і суб’єктів політичного процесу. В 2015 році, з урахуванням сучасних суспільно-політичних реалій та досвіду європейських демократій, конституційна та політична реформа має забезпечити перехід України до парламентсько-президентської республіки. Саме ця форма правління реально спроможна забезпечити поступальний розвиток суспільства, створити умови для його політичної структурованості, підконтрольності влади суспільству та орієнтованого на національні інтереси лідерства в політичному процесі. Президент України має чітко заявити, що президентська форма в Україні є тимчасовим явищем, і головна мета інституту президента – вивести Україну з безладу кризи 2005–2010 років і стабілізації економіки.
Сам президент також має озвучити тезу, що в Україні має бути парламентсько-президентська республіка і він сам буде сприяти становленню цього процесу. Крім того, президент має озвучити тезу, що він виступає за формування уряду широкої коаліції, уряду професіоналів, а не партійних функціонерів, і для нього це було б більш виграшно в політичному сенсі.
Президент має чітко задекларувати тезу, що його основне завдання – формування в Україні середнього класу, на який він буде спиратися під час проведення реформ.
На порядку денному політичної та суспільної дискусії в Україні має постати питання нової концепції державної регіональної політики, що має законодавчо врегулювати правовий статус адміністративно-територіальних одиниць і порядок вирішення питань щодо їхніх внутрішніх проблем і взаємодії між ними, поетапне формування бюджетної федералізації та нового адміністративно-територіального устрою держави.
Основою реформування місцевого самоврядування доцільно визначити «громадівську» концепцію муніципальної демократії, адже громада була основою самоврядування впродовж всієї історії людства. Самоврядні громади – це не тільки адміністративно-територіальні, а й господарюючі суб’єкти, де підприємництво є двигуном соціально-економічного розвитку, джерелом утворення фінансової та матеріальної основи для вирішення соціальних і культурних завдань.
Президент України має чітко заявити, що він за суттєве поетапне оновлення управлінської еліти, залучення до системи управління кадрів нової генерації, особливо тих, що вже мають досвід роботи у провідних західних корпораціях та міжнародних фінансових організаціях.
Потрібні зміни. Їх може ініціювати сама влада, що є виграшним моментом в даний час, а можуть і низи, що вже не сприймають кольорів партійної символіки.
Богдан Данилишин, Європейський інститут економічних і політичних досліджень (Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода