У Львівському музеї історії релігії представлено мистецький проект львівських художників «Хліб – це життя», присвячений 80-м роковинам Голодомору.
Близько 20 робіт представлені в одному з приміщень музею, що колись було кухнею при трапезній Домініканського монастиря. Митці обрали місце для виставки не випадково. Адже колись тут монахи готували їжу, пекли хліб і художники асоціативно хотіли підкреслити, що у роки Великого голоду в українців радянська влада силою забрала хліб, позбавила мільйони людей життя, мрій і сподівань.
У центрі виставки «Хліб – це життя» двометрове полотно українського художника, одного з останніх представників течії «українського монументалізму» Охріма Кравченка – «Голод в Україні. Скорбота», яку митець намалював у 1972 році. Про картину знало обмежене коло людей, переважно друзі, які приходили до Охріма Кравченка у його помешкання у Львові. Картина була задумана художником як ікона Богородиці, в образі жінки-Богородиці зображено Україну у чорному вбранні, підв’язану білим рушником із червоно-чорною вишивкою, а тлом є численні фрагменти трагедії, яку пережили люди у роки Голодомору.
Мистецтвознавець Ярослав Кравченко, син художника, говорить, що батько за життя розповідав йому про цю трагедію. Адже Охрім Кравченко був родом із Київщини і його родина пережила голод.
«Коли тато малював картину, мені було 16 років і я вже добре усвідомлював цю трагедію. Батько служив в УНР у Симона Петлюри і коли у 1933 році повернувся із заслання, то застав наслідки Голодомору. Його тато помер, два брати вижили. Картина завжди у нас була у хаті в кутку, прикрита для стороннього ока. Батько показував роботу лише друзям і однодумцям», – каже Ярослав Кравченко.
Молоді митці прагнули передати емоції
Онучка Охріма Кравченка Ольга дідуся за його життя не пам’ятає. Але тема голоду, яку пережила її родина, для неї близька. Молода художниця представила на виставці інсталяції, використовуючи тісто, дошки для нарізання хліба, тарілку.
«Колись було так, що люди малювали на тему голоду, а ми зробили асоціативно, щоб не конкретно показувати, а дати можливість кожній людині пояснити для себе важку подію, яка спіткала наш народ і країну», – розповіла Ольга Кравченко.
Художниця зі старих дощечок, на яких ще залишилися сліди від ножа, зробила хрест. Її інсталяція називається «Пам’ять». На дерев’яних дошках колись різали хліб, а дерев’яний хрест, який вони складають, символізує хрест, розп’яття Христа.
Ще один львівський молодий художник Остап Лозинський презентує на виставці чотири свої роботи. Митець зауважив Радіо Свобода, що це не є твори на тему голоду, бо він намагався розкрити глибинні відчуття.
«Коли людина думає про голод, то відчуває біль, смуток, жаль. Ця трагедія викликає різноманітні відчуття. І у творах я хотів показати такі відчуття. Це алегоричні твори. Я прагнув показати моє внутрішнє ставлення до цієї жахливої трагедії», – розповів художник.
Близько 20 робіт представлені в одному з приміщень музею, що колись було кухнею при трапезній Домініканського монастиря. Митці обрали місце для виставки не випадково. Адже колись тут монахи готували їжу, пекли хліб і художники асоціативно хотіли підкреслити, що у роки Великого голоду в українців радянська влада силою забрала хліб, позбавила мільйони людей життя, мрій і сподівань.
Остап Лозинський: Злочин
У центрі виставки «Хліб – це життя» двометрове полотно українського художника, одного з останніх представників течії «українського монументалізму» Охріма Кравченка – «Голод в Україні. Скорбота», яку митець намалював у 1972 році. Про картину знало обмежене коло людей, переважно друзі, які приходили до Охріма Кравченка у його помешкання у Львові. Картина була задумана художником як ікона Богородиці, в образі жінки-Богородиці зображено Україну у чорному вбранні, підв’язану білим рушником із червоно-чорною вишивкою, а тлом є численні фрагменти трагедії, яку пережили люди у роки Голодомору.
Мистецтвознавець Ярослав Кравченко, син художника, говорить, що батько за життя розповідав йому про цю трагедію. Адже Охрім Кравченко був родом із Київщини і його родина пережила голод.
«Коли тато малював картину, мені було 16 років і я вже добре усвідомлював цю трагедію. Батько служив в УНР у Симона Петлюри і коли у 1933 році повернувся із заслання, то застав наслідки Голодомору. Його тато помер, два брати вижили. Картина завжди у нас була у хаті в кутку, прикрита для стороннього ока. Батько показував роботу лише друзям і однодумцям», – каже Ярослав Кравченко.
Остап Лoзинський: Плач Рахиль
Молоді митці прагнули передати емоції
Онучка Охріма Кравченка Ольга дідуся за його життя не пам’ятає. Але тема голоду, яку пережила її родина, для неї близька. Молода художниця представила на виставці інсталяції, використовуючи тісто, дошки для нарізання хліба, тарілку.
«Колись було так, що люди малювали на тему голоду, а ми зробили асоціативно, щоб не конкретно показувати, а дати можливість кожній людині пояснити для себе важку подію, яка спіткала наш народ і країну», – розповіла Ольга Кравченко.
Художниця зі старих дощечок, на яких ще залишилися сліди від ножа, зробила хрест. Її інсталяція називається «Пам’ять». На дерев’яних дошках колись різали хліб, а дерев’яний хрест, який вони складають, символізує хрест, розп’яття Христа.
Данило Мовчан: Втрачені крила
Ще один львівський молодий художник Остап Лозинський презентує на виставці чотири свої роботи. Митець зауважив Радіо Свобода, що це не є твори на тему голоду, бо він намагався розкрити глибинні відчуття.
«Коли людина думає про голод, то відчуває біль, смуток, жаль. Ця трагедія викликає різноманітні відчуття. І у творах я хотів показати такі відчуття. Це алегоричні твори. Я прагнув показати моє внутрішнє ставлення до цієї жахливої трагедії», – розповів художник.