Надзвичайний та повноважний посол Чехії в Україні Іван Почух відвідує Дніпропетровськ. Там він представив документальні фільми міжнародного фестивалю про права людини «Один світ», а також вшанував пам’ять Василя Макуха – українця, який вчинив акт самоспалення, протестуючи проти введення радянських військ до Чехословаччини. Посол став першим з іноземних дипломатів, хто відвідав могилу Макуха. В ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода Іван Почух заявив, що підтримуватиме громадські ініціативи зі вшанування пам’яті цієї людини. Водночас він поділився своїми думками щодо нинішнього стану відносин між Україною та Чехією, перспектив Вільнюського саміту для України, проблеми українських заробітчан у Чехії.
– Пане посол, ми знаємо, що Ви відвідуєте Дніпропетровськ із важливою суспільною місією – аби презентувати фестиваль кіно, присвячений правам людини. Як Ви оцінюєте рівень дотримання цих прав в Україні та Чехії, чи є принципова різниця?
– Я дуже радий, що можу брати участь у цьому заході, адже захист прав людини і фундаментальних свобод – це один із найголовніших зовнішньополітичних пріоритетів Чехії. Дуже радий, що ми у співпраці з українськими інституціями змогли організувати цей захід. Скажу, що рівень дотримання прав людини завжди прямо залежить від рівня демократизації тієї та іншої країни. Обом нашим країнам ще належить багато зробити, однак маю сказати, що в Україні ще не відбулись такі трансформації, як у Чехії у 90-і роки. Я не хочу сказати, що в Чехії з цим немає ніяких проблем, але хочу наголосити, що Україні, особливо в нинішньому контексті, коли вирішується доля країни щодо зовнішньополітичного курсу, треба зробити ще багато, відтак добре було б, аби подальша демократизація і розвиток політичного плюралізму в Україні відбувались у зв’язку з реалізацією угоди про асоціацію з Європейським союзом. Хочу сказати, що щодо України ми не бачимо якогось системного недотримання прав людини, на відміну від деяких інших країн на півночі й сході від України, однак те, що існує чимало проблем, безперечно. Чехія та інші країни Євросоюзу хотіли б допомагати демократизації України.
– Один із пунктів Вашої програми перебування в Дніпропетровську – відвідання могили Василя Макуха. Власне, він теж виступав за дотримання прав людини в ту епоху, в яку жив. Про цю людину і її протестний вчинок – самоспалення на Хрещатику 1968 року – зараз, певно, більше знають на Заході, аніж в Україні. У Чехії ініціюють його вшанування як героя – хочуть поставити пам’ятник, назвати його іменем вулицю. А що слід зробити для його вшанування тут, в Україні?
– Скажу відверто, що я мало знайомий з долею цієї людини, цього героя, але для мене честь – покласти квіти до його могили. Хочу сказати, що Ян Палах у Чехії є справді національним героєм. Для нас дуже важливо дізнатись, що й в Україні були люди, які схожим чином, публічно, навіть в такий драматичний спосіб хотіли дати знати, що вони не згодні з тим, що відбувалось наприкінці 60-х років. Ми будемо вшановувати пам’ять Василя Макуха. В Чехії деякі інституції намагаються поширювати інформацію про його вчинок, про його погляди. Хотілось би, щоб і українці, українські інституції знали більше про цю людину. Ми не будемо проводити якихось кампаній, це справа українських інституцій, однак, безумовно, якщо буде ініціатива встановити табличку на Хрещатику, де він здійснив свій вчинок, я буду радий підтримувати цю справу.
– Пане посол, як Ви оцінюєте нинішній стан справ у відносинах між Україною та Чехією, зокрема, в економіці? Напередодні Вільнюського саміту чи не завмерли ці відносини, чи не бояться бізнесмени вкладати гроші в Україну?
– Треба чесно сказати, що останні два роки – це був непростий період у наших відносинах. Я прибув у серпні 2012 року, за кілька місяців після того, як двоє дипломатів були проголошені персонами нон-ґрата, що є завжди у відносинах будь-яких країн дуже ворожим актом, так можна сказати. Я намагався і буду намагатись допомагати розвивати наші відносини так, аби вони пішли на користь обох наших країн, обох наших народів. Я думаю, остання крапка в цьому непростому періоді вже поставлена після візиту президента Чехії Мілоша Земана в Україну наприкінці жовтня. Ми змогли вирішити деякі питання, які тяглись довгий час, приміром, питання щодо почесних консулів.
Щодо розвитку економічної співпраці, скажу, що є величезний інтерес чеських підприємців вкладати інвестиції, розвивати свій бізнес і торгівлю з Україною. Про це свідчить кількість чеських бізнесменів, які супроводжували президента Чехії в рамках його візиту, і величезна зацікавленість, яку я бачив упродовж цих трьох днів під час бізнес-форумів у Києві та Донецьку. З іншого боку, я завжди поспішаю додати, що чеські бізнесмени знайомі з проблемами, які супроводжують ведення бізнесу в Україні. Зрештою президент Земан дуже відверто говорив з президентом Януковичем про ці проблеми. Ми сподіваємось, що їх вдасться позбутись.
– Як Ви оцінюєте перспективи Вільнюського саміту, шанси підписання Україною угоди про асоціацію з Євросоюзом?
– Не знаю. Але, судячи з розвитку подій минулого тижня, я ще сповнений оптимізму щодо успіхів Вільнюського саміту, який однозначно пов’язаний з успіхом або провалом східної політики Євросоюзу. Якщо буде провал, Євросоюз буде рухатись далі, це в жодному разі не вплине на подальшу діяльність Євросоюзу. Хто постраждає, це очевидно, – Україна, український народ. Євросоюз зробив усе – запропонував цю можливість українському урядові, українському народові пройти шляхом реформ, який би допоміг модернізувати українську політичну, економічну, культурну діяльність. Якщо цього не буде, якщо Україна не може або не хоче виконувати ті вимоги, які поставив Євросоюз… Ми маємо бути впевнені, що там, по інший бік, є партнер, який поважає ті самі цінності, що і Євросоюз та його країни. Ми не можемо політично асоціювати й економічно інтегрувати країну, яка не поважає ці основні цінності. Вимоги, відомі як «Список Фюле», – це мінімум, а справжній процес реформ в Україні міг би розпочатись тільки після підписання угоди. Це треба чітко підкреслювати. Стратегічна мета – не підписання, стратегічна мета – реалізація цієї угоди про асоціацію.
– Якщо зараз Україна не підпише цього документа, наскільки цей процес ще може відтермінуватись?
– Складно сказати. Політичні події дуже непрогнозовані. Але є політичний календар, який дуже чітко говорить, що 2014 року відбуватимуться вибори до Європейського парламенту, а 2015 року відбудуться президентські вибори в Україні. Бог знає, що буде. Отже, відновити цю можливість для України можна буде, як я бачу, не раніше 2016 року. Це збігається з думкою багатьох інших експертів. Це прагматична оцінка того, що відбуватиметься. Але якщо підписання не відбудеться, це не означатиме кінця світу чи кінця України. Наші відносини будуть розвиватись. Рано чи пізно Україна знову повернеться до цієї ідеї. Це питання часу.
– І останнє запитання – щодо проблеми українських заробітчан в Чехії. Скільки їх зараз – легальних і нелегальних, якою буде політика Чехії щодо них?
– Звичайно, Україна – це країна, з якою пов’язані міграційні ризики для нашої країни. Щодо мігрантів – є 100-120 тисяч українців, за нашими оцінками, за оцінками міністерства внутрішніх справ, котрі легально проживають на території Чехії. Щодо тих, хто нелегально, я не можу дати точних цифр, але ці цифри на рівні тих, що проживають легально. Якщо є така велика маса нелегальних мігрантів, то з цим пов’язані великі проблеми. Однак ми й зараз запрошуємо українців приїздити, цікавитись ринком праці Чехії, але хотіли б, щоб вони це робили через ті інструменти, які ми для цього створили, інструменти «синіх» або «зелених» карт, які дозволяють українцям легально приїздити й обіймати певні посади. Це не тільки посади, пов’язані з фізичною працею, ми зацікавлені в людях, які мають дипломи, особливо в технічних галузях.
Проблеми, які виникають, на жаль, пов’язані з таким феноменом – феноменом посередницьких агентств, які зловживають довірою українців. Вони беруть великі гроші за те, що українці могли б отримати, якби звертались до офіційних чеських інституцій. Це головна проблема нелегальної міграції українців до Чехії. Ми ухвалили деякі нові закони, які ускладнять діяльність цих посередницьких агенцій настільки, щоб викоренити цей феномен.
– Пане посол, ми знаємо, що Ви відвідуєте Дніпропетровськ із важливою суспільною місією – аби презентувати фестиваль кіно, присвячений правам людини. Як Ви оцінюєте рівень дотримання цих прав в Україні та Чехії, чи є принципова різниця?
Іван Почух
– Я дуже радий, що можу брати участь у цьому заході, адже захист прав людини і фундаментальних свобод – це один із найголовніших зовнішньополітичних пріоритетів Чехії. Дуже радий, що ми у співпраці з українськими інституціями змогли організувати цей захід. Скажу, що рівень дотримання прав людини завжди прямо залежить від рівня демократизації тієї та іншої країни. Обом нашим країнам ще належить багато зробити, однак маю сказати, що в Україні ще не відбулись такі трансформації, як у Чехії у 90-і роки. Я не хочу сказати, що в Чехії з цим немає ніяких проблем, але хочу наголосити, що Україні, особливо в нинішньому контексті, коли вирішується доля країни щодо зовнішньополітичного курсу, треба зробити ще багато, відтак добре було б, аби подальша демократизація і розвиток політичного плюралізму в Україні відбувались у зв’язку з реалізацією угоди про асоціацію з Європейським союзом. Хочу сказати, що щодо України ми не бачимо якогось системного недотримання прав людини, на відміну від деяких інших країн на півночі й сході від України, однак те, що існує чимало проблем, безперечно. Чехія та інші країни Євросоюзу хотіли б допомагати демократизації України.
– Один із пунктів Вашої програми перебування в Дніпропетровську – відвідання могили Василя Макуха. Власне, він теж виступав за дотримання прав людини в ту епоху, в яку жив. Про цю людину і її протестний вчинок – самоспалення на Хрещатику 1968 року – зараз, певно, більше знають на Заході, аніж в Україні. У Чехії ініціюють його вшанування як героя – хочуть поставити пам’ятник, назвати його іменем вулицю. А що слід зробити для його вшанування тут, в Україні?
– Скажу відверто, що я мало знайомий з долею цієї людини, цього героя, але для мене честь – покласти квіти до його могили. Хочу сказати, що Ян Палах у Чехії є справді національним героєм. Для нас дуже важливо дізнатись, що й в Україні були люди, які схожим чином, публічно, навіть в такий драматичний спосіб хотіли дати знати, що вони не згодні з тим, що відбувалось наприкінці 60-х років. Ми будемо вшановувати пам’ять Василя Макуха. В Чехії деякі інституції намагаються поширювати інформацію про його вчинок, про його погляди. Хотілось би, щоб і українці, українські інституції знали більше про цю людину. Ми не будемо проводити якихось кампаній, це справа українських інституцій, однак, безумовно, якщо буде ініціатива встановити табличку на Хрещатику, де він здійснив свій вчинок, я буду радий підтримувати цю справу.
– Пане посол, як Ви оцінюєте нинішній стан справ у відносинах між Україною та Чехією, зокрема, в економіці? Напередодні Вільнюського саміту чи не завмерли ці відносини, чи не бояться бізнесмени вкладати гроші в Україну?
Є величезний інтерес чеських підприємців вкладати інвестиції, розвивати свій бізнес і торгівлю з Україною
Щодо розвитку економічної співпраці, скажу, що є величезний інтерес чеських підприємців вкладати інвестиції, розвивати свій бізнес і торгівлю з Україною. Про це свідчить кількість чеських бізнесменів, які супроводжували президента Чехії в рамках його візиту, і величезна зацікавленість, яку я бачив упродовж цих трьох днів під час бізнес-форумів у Києві та Донецьку. З іншого боку, я завжди поспішаю додати, що чеські бізнесмени знайомі з проблемами, які супроводжують ведення бізнесу в Україні. Зрештою президент Земан дуже відверто говорив з президентом Януковичем про ці проблеми. Ми сподіваємось, що їх вдасться позбутись.
– Як Ви оцінюєте перспективи Вільнюського саміту, шанси підписання Україною угоди про асоціацію з Євросоюзом?
Євросоюз зробив усе – запропонував українському урядові, народові пройти шляхом реформ, який би допоміг модернізувати українську політичну, економічну, культурну діяльність
– Якщо зараз Україна не підпише цього документа, наскільки цей процес ще може відтермінуватись?
– Складно сказати. Політичні події дуже непрогнозовані. Але є політичний календар, який дуже чітко говорить, що 2014 року відбуватимуться вибори до Європейського парламенту, а 2015 року відбудуться президентські вибори в Україні. Бог знає, що буде. Отже, відновити цю можливість для України можна буде, як я бачу, не раніше 2016 року. Це збігається з думкою багатьох інших експертів. Це прагматична оцінка того, що відбуватиметься. Але якщо підписання не відбудеться, це не означатиме кінця світу чи кінця України. Наші відносини будуть розвиватись. Рано чи пізно Україна знову повернеться до цієї ідеї. Це питання часу.
– І останнє запитання – щодо проблеми українських заробітчан в Чехії. Скільки їх зараз – легальних і нелегальних, якою буде політика Чехії щодо них?
Україна – це країна, з якою пов’язані міграційні ризики для нашої країни. Щодо мігрантів – є 100-120 тисяч українців
Проблеми, які виникають, на жаль, пов’язані з таким феноменом – феноменом посередницьких агентств, які зловживають довірою українців. Вони беруть великі гроші за те, що українці могли б отримати, якби звертались до офіційних чеських інституцій. Це головна проблема нелегальної міграції українців до Чехії. Ми ухвалили деякі нові закони, які ускладнять діяльність цих посередницьких агенцій настільки, щоб викоренити цей феномен.