Київ – Україна долучилася до таких країн, як Азербайджан і Білорусь, де є теми, про які журналістам не можна писати, зокрема, про сім’ю президента. Таким є один із висновків «Моніторингу свободи медіа країн «Східного партнерства»». Ситуація з українським Forbes, коли заяву на звільнення через «спроби змінити редакційну політику» написали 14 журналістів, підтверджує цей висновок.
Україна посіла четверте місце за результатами «Моніторингу свободи слова у країнах «Східного партнерства»». «Попри прогрес, досягнутий Україною у взаєминах з Європейським союзом останнім часом, її четверте місце у рейтингу визначає недосконале законодавство та системні порушення з його дотримання», – наголошує координатор проекту від мережі громадських організацій «Інтерньюз-Україна» Наталія Сад.
Проект ініціював Форум громадянського суспільства «Східного партнерства».
Моніторинг дотримання свободи медіа у країнах «Східного партнерства» показав, що Україна долучилася до таких країн, як Азербайджан і Білорусь, де є теми-табу, тобто теми, про які журналістам не можна писати.
«На жаль, Україна, посівши четверту – або третю з кінця – сходинку у рейтингу свободи медіа держав «Східного партнерства», приєдналася до таких країн як Білорусь та Азербайджан, де є теми, на які накладено табу. Так, говорити про сім’ю президента чи про армію у Азербайджані й Білорусі є неприпустимим. Журналістів штрафують, притягують до відповідальності. Журналісти видання Forbes хотіли говорити про те, що цікаво суспільство. Спрацював психологічний тиск, і журналісти відчули, що продовжувати писати на ті теми, які їм видаються резонними, більше немає можливості», – зауважує Наталя Сад.
Your browser doesn’t support HTML5
Україна, як Азербайджан і Білорусь, має теми-табу для журналістів
Олігархи використовують ЗМІ як інструмент у політичній грі
Чотирнадцять журналістів «Forbes-Україна» оголосили, що звільняються через «спроби змінити редакційну політику». Представники власника – бізнесмена Сергія Курченка та керівництво видання запевняють, що про жодну цензуру не йдеться.
Владислав Головін, один із редакторів журналу Forbes в Україні, який написав заяву на звільнення, стверджує, що хоч тиск на журналістів чиниться у прихованій формі, але цілком зрозуміло, що працювати за таких умов неможливо.
«Спочатку, коли прийшло нове керівництво, то декілька разів оголошували, що будуть нові правила. Що це за правила, ніхто конкретно не пояснював. Але коли відділ політики підготував матеріал, який стосується Сергія Арбузова (першого віце-прем’єр-міністра – ред.) та його радників, його відхилили, хоча раніше він був узгоджений з головним редактором. І потім головний редактор сказав, що тепер будуть якісь теми, які не будуть висвітлюватися. І цей конкретний матеріал він теж зняв. За кілька днів до того була звільнена редактор айпед-версії журналу. Все це вплинуло на те, що певна частина людей зрозуміла – буде цензура. І хоч це не буде цензура у вигляді темників, а у вигляді того, що якісь теми та матеріали будуть називатися нецікавими чи слабкими, за таких умов більше половини людей вважають, що це не журналістика, а вже щось інше», – сказав Радіо Свобода Владислав Головін.
«Якщо брати в цілому свободу слова в Україні, то склалася прикра ситуація. Бо більшість медіа підконтрольні олігархам, для яких це не бізнес, не медіа, а інструмент впливу на політичній арені. Це прикро, бо дуже мало залишається незалежних цікавих медіа», – зазначає журналіст.
На запитання Радіо Свобода щодо того, чи може такий тиск на журналістів бути результатом самоцензури медіаменеджерів середньої ланки, оскільки сам власник Сергій Курченко не раз запевняв, що не втручатиметься у редакційну політику придбаних ним ЗМІ, Владислав Головін відповів: «Я не думаю, що такі речі можна робити без узгодження з власником».
Місцева влад навчилася купувати й використовувати журналістів
Журналістам регіональних ЗМІ ще важче працювати, аніж їхнім колегам у столиці. Значно нижча оплата праці й обмежений вибір вакансій, роблять їх більш вразливими для тиску та маніпуляцій. Однак, за роки незалежності, журналісти у регіонах змогли привчити представників влади усіх рівнів (здебільшого колишніх комсомольських та партноменклатурників) відповідати на інформаційні запити, проводити прес-конференції та реагувати на порушені журналістами теми.
І хоч, як і за радянських часів, відповіді здебільшого є формальними відписками, влада навчилася використовувати журналістські розслідування для своєї користі. Реагуючи на матеріали, в яких журналісти висвітлюють болючі проблеми громад, місцева влада підвищує свій рейтинг, навіть не вдаючись до конкретних справ.
«Влада може бути сильною тільки тоді, коли до неї є довіра, а ЗМІ використовують, щоб до влади такої довіри не було», – вважає голова Донецької ОДА Андрій Шишацький. «Найчастіше критика, яка звучить особливо часто в інтеренет-виданнях, це – технології з ослаблення влади як такої, їхня мета – вибити цеглинки біля основи влади» – сказав Шишацький в інтерв’ю виданню «Новости Донбасса». То як працюється донецьким журналістам?
Доля асоціації з ЄС залежить і від того, чи є тиск на журналістів
Human Rights Watch 15 листопада виступила із зверненням, у якому закликала лідерів ЄС, ухвалюючи рішення на саміті «Східного партнерства» у Вільнюсі, звернути увагу, зокрема й на становище журналістів у цих країнах.
За даними Human Rights Watch, в Україні зростає насильство щодо журналістів. «За перші шість місяців цього року напади скоїли на 35 журналістів. Це більш ніж удвічі перевищує кількість нападів у такий же період 2012 року», – кажуть правозахисники.
«Ситуація з правами людини в Україні затьмарена багатьма проблемами, зокрема, обмеженнями свободи ЗМІ з боку влади, дискримінацією щодо ЛГБТ-спільноти, відсутністю правил, що забезпечують ефективне надання паліативної допомоги, а також недосконалою системою надання притулку», – йдеться у заяві міжнародної правозахисної організації.
