(Рубрика «Точка зору»)
Парламентське розв’язання питання Тимошенко вкотре «зависло». Але, зависло не у просторі і часі, а між категоріями «розумно і не дуже». Результати пленарного засідання Верховної Ради України від 13 листопада цього року були оцінені у цивілізованій Європі як «політична дурість». Оцінка, до речі, вельми точна і цілком справедлива.
Тупиковість парламентської ситуації була з очевидністю прогнозована, бо неможливо відшукати політичний компроміс у завідомо нікчемному і сумнівному форматі пошуку. Європа вже дещо втомилася від потоку неконструктивності з боку української політики, а тому згоджується на будь-який варіант здійснення гуманітарної місії з надання Юлії Тимошенко медичної допомоги за кордоном, на будь-який формат пошуку ефективного рішення. Будь-який – обраний українською владою. В свою чергу, на «будь-який» не може пристати високодостойна «боярська дума», яка щось чула про правову математику, але перебуває у повній прострації відносно правової алгебри. Відтак, ситуація хрестоматійна – майже горе від «ума».
Коли президент запропонував включити у розв’язання проблеми Тимошенко парламент, він мав рацію. Сьогодні з впевненістю можна сказати, що це рішення є виваженим, далекоглядним та історичним.
Український президент як президент демократичної європейської держави, пропонуючи парламенту висловити свою позицію, звісно не міг мати на увазі безглузді дискусії про так звані «тюремні канікули». Президент, із очевидністю, виходив із того, що парламент повинен розділити із ним відповідальність за прийняття доленосного для країни рішення, при цьому відповідальність саме політичну. Президент мав на увазі, що парламентське рішення має бути політично збалансованим та юридично бездоганним. Це рішення не може бути одноразовим. Парламент повинен встановити універсальний механізм розв’язання подібних проблем, базований на європейських традиціях механізм багаторазової дії у політиці.
Цей механізм має «вбирати у себе» політичні інтереси всіх сторін конституційного конфлікту, тобто мати майданчик для досягнення політичного компромісу. Цей механізм має бути не принизливим, а достойним за визначенням, достойним для Юлії Тимошенко як непересічного політичного діяча, достойним для будь-якого політика, що у майбутньому може опинитися у подібній ситуації.
Поза «балаканиною» про тюремні канікули існує конституційно-правовий формат гідного розв’язання проблеми «вибіркового правосуддя» та лікування Юлії Тимошенко, формат, що дозволяє всім зберегти політичне обличчя, зреалізувати власні політичні інтереси і черговий раз не принизити українську державність. Хто вважає інакше, має вчити історію.
Як відомо, надія помирає останньою. Будемо сподіватися, що український політикум до 19 листопада вийде на універсальне рішення, якому буде аплодувати Європа, за яке не буде соромно ані нинішнім, ані прийдешнім поколінням. І Україна увійде в Європу через парадний вхід.
Микола Сірий – старший науковий співробітник Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України, адвокат, захисник Юлії Тимошенко у «газовій справі»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода