Галя Койнаш
(Рубрика «Точка зору»)
У п’ятницю 25 жовтня Апеляційним судом Запоріжжя відхилено апеляцію у «справі паламарів». Суд зменшив на один рік термін покарання кожному, але залишив у силі вирок суду першої інстанції.
Протягом усіх попередніх засідань судді Апеляційного суду ставили запитання, на які прокурор не міг відповісти, щодо серйозних процесуальних порушень, зокрема, й відсутності в матеріалах справи зміненого обвинувального висновку. Виявили, що прокурор ніколи не пояснював, як мав би, чому він змінив обвинувачення. Ніхто не намагався знайти особу, у якої за версією слідства один із підсудних немовби придбав вибуховий пристрій. Можна навести багато прикладів, які, здавалося би, свідчили як мінімум про неповноту слідства.
Проте 25 жовтня суддя Юрій Бойков встав та зачитав рішення, що підтверджує вироки всім трьом підсудним. Наразі знаємо тільки, що «виключили» по одній з «явок з повинною» всіх хлопців. У Антона Харитонова, щоправда, залишилося цілих три «явки», але в Сергія Дьоміна тепер тільки одна, та в Євгена Федорченка єдину виключили. Слід зазначити, що всі троє підсудних відмовилися від усіх взаємовиключних «явок», як тільки з’явилися в них справжні адвокати. Усунення зі справи частини «явок» навряд чи знайде розуміння в Європейському суді з прав людини, але таким чином, схоже, судді, як першої, так і апеляційної інстанції, сподівалися підфарбувати вигляд цієї резонансної справи.
Могли би й не підфарбовувати. Нагадаємо, чому саме «справа паламарів» стала резонансною. Жодних опозиційних політиків тут немає, й хоча унаслідок вибуху померла літня черниця, вибух стався у храмі далеко від Києва. Про нього та про справу загалом могли би забути, якби не роль Віктора Януковича. Президент відразу заявив, що бере справу під свій особистий контроль, і в телевізійному ефірі вже наступного дня наказав керівникам МВС, СБУ й Генпрокуратури знайти винуватих за тиждень. Останні, можна сказати, перевиконали план і вже 6 серпня відзвітували про затримання трьох осіб та про намір «заохотити, як співробітників МВС, так і СБУ та Генпрокуратури, які брали активну участь у розкритті злочину.»
З того часу в ЗМІ доволі часто з’являлася інформація, яка підточувала первинний оптимізм правоохоронців. Насторожувала кількість «явок з повинною» – сім на трьох обвинувачених. Перші були написані безпосередньо після складання протоколу про затримання, але через 13 або більше годин після фактичного затримання. Всі підсудні стверджують, що явки отримані шляхом катувань та залякування.
Жодних доказів причетності до вибуху немає. Навпаки, в усіх було алібі на час, коли за версією слідства, всі мали бігати містом, передаючи один одному вибухівку. Було, допоки, майже напередодні оголошення вироку, прокурор не змінив обвинувальний висновок. Прибрав він, серед іншого, визначення часу подій, щоб алібі не заважало.
За участь у нічних слідчих діях та повну бездіяльність двом адвокатам, Є.Є. Кущу й В.В. Балюте, викликаним слідчими, призупинено дію ліцензії строком на 6 місяців. Третьому – І.В. Авдилєву – винесено попередження.
Незважаючи на фактичну відсутність захисту, значні періоди фактичного, але ніде не зареєстрованого затримання, проведення нічних допитів, суперечливих «явок з повинною» та неспроможність міліціонерів у суді пояснити, чому у Харитонова під час першого допиту відрізані кишені, жодного розслідування заяв про катування та порушення права на справедливий суд не проводилося.
На жаль, важко пояснити відсутність розслідування лінню. За клопотанням захисту проведено дві експертизи від Донецького та Луганського науково-дослідницьких інститутів. Двоє психологів зійшлися в оцінці записів слідчих дій. На їхній погляд, усі підсудні давали свідчення під сильним психологічним тиском. Цитую: «Проведение следственных действий в ночное время, построение структуры допроса в форме «вопрос-ответ», наличие со стороны допрашивающего вопросов, содержащих возможные варианты ответов («наводящего», суггестивного действия), отсутствие на всех стадиях следственных действий «стадии свободного рассказа», как основы признательных показаний, является признаками психологического воздействия на подследственного, в ходе проведения следственных действий». Фрагменти записів можна прочитати тут.
Суддя Володимир Мінасов просто призначив третю експертизу, яка не знайшла жодного недозволеного тиску. Потім він відхилив клопотання захисту про допит у суді всіх психологів, щоб з’ясувати причину таких разючих розходжень.
Мінасов теж не вважав за потрібне наполягати на виконанні прокурором вимог ст. 227 Кримінально-процесуального кодексу щодо зміни обвинувального висновку.
Хлопцям необхідна підтримка, самі не впораються
2 квітня 2013 року він виніс вирок. Антона Харитонова та Євгена Федорченка засуджено до 15 років ув’язнення, Сергія Дьоміна – до 14 років.
У рішенні Мінасов виключив першу «явку» Дьоміна, бо, мовляв, жодної необхідності у нічних слідчих діях не було. Судді апеляційного суду звернули увагу на брак послідовності. Чому, спитали, не виключив він явку Федорченка. При цьому не звертали уваги на те, що перші два допити Харитонова теж відбулися після півночі.
Але судді апеляційного суду вирішили тільки про Федорченка зауважити, й 25 жовтня виключили першу явку Дьоміна, та єдину Федорченка.
Слід нагадати, що саме намагаються усунути. Дьоміна забрали через 10 годин після фактичного затримання брата. Через добу, під час нічного допиту він зізнався у виготовленні вибухівки. Є відеозапис слідчих дій, де він невпевнено показує, як він то зробив. Фахівці проглянули записи та дійшли висновку, що не міг би він сам виготовити вибухівку. Тоді з’явилася друга «явка», згідно з якою він придбав пристрій.
Що взагалі означає виключення одної «явки», коли сам обвинувачений з моменту появи вибраного їм адвоката відмовляється від усіх «явок», та заперечує будь-яку провину? Все це схоже, на жаль, на нову спробу переписати засмічену суперечностями справу.
Як уже зазначалося, судді апеляційного суду ставили цілком слушні запитання про всі згадані та інші суперечності (дивитися тут). Безмірно прикро, що незважаючи на неадекватність чи брак відповідей щодо кричущих порушень вимог КПК, щодо припущення слідчих про придбання Дьоміним пристрою у «невстановленої особи» та відмову судді викликати вкрай важливих свідків, у вирішальний момент судді апеляційного суду воліли відвертати очі.
Залишилася касація, потім уже Європейський суд с прав людини. Там не відвертатимуть очей.
Хлопцям необхідна підтримка, адже самі не впораються. Вже четвертий рік вони сидять в СІЗО. Мало хто вірить в їхню провину, але погоджуються, що вони приречені через роль Януковича. В Україні та за кордоном тепер чекають, як він вирішить «проблему Тимошенко», бо, мовляв, від цього залежить доля угоди про асоціацію з ЄС. Може й залежить, але розвиток громадянського суспільства в Україні саме тепер залежить і від трьох хлопців. Змиритися з їхньою «приреченістю» – це шлях напряму в радянське минуле.
Галя Койнаш – журналістка
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода