Черкаси – У селі Моринці, що на Черкащині, триває реконструкція чумацької хати ХІХ століття. За кілька днів будівлю ущент розібрали і вже навіть встигли зробити новий фундамент. Такий поспіх у владі пояснюють жахливим станом будівлі. Однак опозиція не йме віри і переконує, що історичну пам’ятку зруйнували заради відмивання коштів. Тим часом у самому селі стверджують, що стара хата історичної цінності не має, бо її власник чумаком не був. Водночас моринчани вважають, що у селі є проблеми куди важливіші, ніж реконструкція хати.
Село Моринці, що на Черкащині, з-поміж інших українських сіл вирізняє відомий історичний факт: тут народився український поет Тарас Шевченко. Саме сюди приїздять охочі побачити відтворену садибу його діда – Якима Бойка та хату, в якій побачив світ майбутній Кобзар, ушанувати матір Шевченка біля пам’ятника материнству і помолитися у каплиці Покрови Пресвятої Богородиці Святого Тарасія, яка не належить ніякому патріархату.
За кілька днів хату розібрали. Відтак на її місці у центрі села з’явилася пустка із купою дошок. Однак виконавець робіт Віктор Зоркін переконує: реставрація будівлі не чиясь забаганка, а необхідність. Адже хата настільки прогнила, що у такому стані і до весни б не вистояла.
Автентику старої хати Віктор Зоркін обіцяє відновити до ювілею Кобзаря. Для цього навіть пронумерував кожен розібраний елемент. Новим у хаті буде фундамент, який уже встановили, і декор. Однак говорити про це зарано, переконує виконавець робіт, адже донині на реставрацію не виділено ані копійки. Поки що відомо лише те, що про два бюджетних мільйони мова вже не йде. Натомість, як стверджує генеральний директор національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» Олександр Комаренко, на реконструкцію хати із обласного бюджету виділять лише 300 тисяч гривень, усе інше – за кошти спонсорів. А от скільки коштуватиме побудова нового етнографічного комплексу, він і досі не знає.
Чумак не чумак, і хата не чумацька?
Чумацька хата наразі без господаря, бо не належить ані сільській раді, ані національному заповіднику. До складу останнього, можливо, увійде. Проте лише після реконструкції. Тому що сама по собі взагалі не є історичною пам’яткою, кажуть у заповіднику. Та й Тарас Шевченко у ній не був.
Натомість у 60-тих роках минулого століття колгосп викупив у Тютюнника хату, а ентузіасти створили там музей етнографії. Однак цікавим для туристів це місце так і не стало, розповідає екскурсовод Станіслав Суржко.
«Хто приїздить сюди, основне питання у них – Шевченко. У хаті чумака я розказував більше про чумацтво: яке воно було, як їздили, про валки. Для того, щоб зацікавити людину, треба їй про хату розказати, а тоді показати. Там експонати всі вивезені були, тому що там валилося все. Поб’ються ті горщики, затечуть ті покривала. А туди заходиш: двері не можна відкрити до кінця – перекособочилися, прогнила покрівля», – розповідає він.
У Моринцях уже розпочалося туристичне паломництво. У вихідні на екскурсії взагалі приїздять по кількадесят автобусів. Чумацьку хату, а нині пустку на її місці, оминають. Хіба що зупиняються зробити світлину біля старого хреста з язичницькими символами, розташованого неподалік.
У села є інші потреби – моринчани
Тим часом місцеві жителі, опитані Радіо Свобода, неоднозначно сприймають ідею реставрацію хати. На їхню думку, вкладені кошти варто було б витратити на першочергові потреби:
«Я сам тільки вчора почув, що її розібрали. Не варто було б. Бо хтось кишеню нагріє. Хіба мало робіт? Дороги які, Боже мій. У вулички заїхати до людей не можна. Краще б у те вклали», – каже Олександр.
«Хай би стояла та, що стояла. А то розваляють, то ніякої не буде. Я усе життя проробила у Моринцях, і самообкладання платила, і трудилася до села. Як висипали щебенем там дорогу, то до нас нещасних 20-30 метрів не досипали дороги. Так ми і мучимося», – розповідає моринчанка Любов.
«Ото перекрили хати, перекрили клуню. І на цьому поки що зупинилося все. Я не знаю, що заплановано до 200-річчя Шевченка. Запитувала колись про це директора, то він сказав, що все зверху буде капати. А так роботи дуже багато у селі. Село занепадає, молодь виїжджає», – бідкається жителька села Ольга.
Із думкою односельців погоджується і сільський голова Моринців Степан Кириченко:
«Просто планові роботи йдуть. А такого більш нічого не дають, не дозволяють нам.Ми спланували, що шість кілометрів віддалених доріг у селі поремонтувати, але усе стоїть на місці», – зауважує Кириченко.
Грошей або ж немає, або їх затримує казначейство, констатує сільський голова.
Село Моринці, що на Черкащині, з-поміж інших українських сіл вирізняє відомий історичний факт: тут народився український поет Тарас Шевченко. Саме сюди приїздять охочі побачити відтворену садибу його діда – Якима Бойка та хату, в якій побачив світ майбутній Кобзар, ушанувати матір Шевченка біля пам’ятника материнству і помолитися у каплиці Покрови Пресвятої Богородиці Святого Тарасія, яка не належить ніякому патріархату.
каплиця Покрови Пресвятої Богородиці Святого Тарасія у Моринцях
Нині у селі активно готуються до 200-річчя Тараса Шевченка. Щоправда, поки що переважно за рахунок благодійників. Улітку за спонсорські кошти перешили дах у хаті, де народився поет, а також перенесли із Керелівки (нині село Шевченкове) та реставрували історичну будівлю – клуню.Відтворена хата, в якій народився Тарас Шевченко
І ось нещодавно у Моринцях заходилися відновлювати чумацьку хату, яку нібито пам’ятав сам Шевченко. За інформацією черкаських засобів масової інформації, на місці автентичної будівлі ХІХ століття за два мільйони гривень створять етнографічний комплекс із воловнею, повіткою, клунею, коморою та льохом.За кілька днів хату розібрали. Відтак на її місці у центрі села з’явилася пустка із купою дошок. Однак виконавець робіт Віктор Зоркін переконує: реставрація будівлі не чиясь забаганка, а необхідність. Адже хата настільки прогнила, що у такому стані і до весни б не вистояла.
Хрест біля зруйнованої чумацької хати
«У дуже поганому стані хата була. Двадцять з лишком років ніхто сюди не заходив, тільки заглядали у віконця. Ну якщо двісті років Шевченку, приїдуть гості і заглядатимуть у такий будинок – вважаєте це добре? Погано, звісно, що почали роботи взимку. Уже зима завтра буде», – каже він.Автентику старої хати Віктор Зоркін обіцяє відновити до ювілею Кобзаря. Для цього навіть пронумерував кожен розібраний елемент. Новим у хаті буде фундамент, який уже встановили, і декор. Однак говорити про це зарано, переконує виконавець робіт, адже донині на реставрацію не виділено ані копійки. Поки що відомо лише те, що про два бюджетних мільйони мова вже не йде. Натомість, як стверджує генеральний директор національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» Олександр Комаренко, на реконструкцію хати із обласного бюджету виділять лише 300 тисяч гривень, усе інше – за кошти спонсорів. А от скільки коштуватиме побудова нового етнографічного комплексу, він і досі не знає.
Чумак не чумак, і хата не чумацька?
Чумацька хата наразі без господаря, бо не належить ані сільській раді, ані національному заповіднику. До складу останнього, можливо, увійде. Проте лише після реконструкції. Тому що сама по собі взагалі не є історичною пам’яткою, кажуть у заповіднику. Та й Тарас Шевченко у ній не був.
Ескіз чумацької хати, наданий проектантами заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка»
А старожили переконують, що Мефодій Тютюнник, з яким пов’язують хату, ніколи не чумакував і взагалі жив у ХХ столітті. Чумаком, за переказами, був його батько. Однак документів, які б свідчили про те, хто саме звів цю хату у середині ХІХ століття, немає.Натомість у 60-тих роках минулого століття колгосп викупив у Тютюнника хату, а ентузіасти створили там музей етнографії. Однак цікавим для туристів це місце так і не стало, розповідає екскурсовод Станіслав Суржко.
«Хто приїздить сюди, основне питання у них – Шевченко. У хаті чумака я розказував більше про чумацтво: яке воно було, як їздили, про валки. Для того, щоб зацікавити людину, треба їй про хату розказати, а тоді показати. Там експонати всі вивезені були, тому що там валилося все. Поб’ються ті горщики, затечуть ті покривала. А туди заходиш: двері не можна відкрити до кінця – перекособочилися, прогнила покрівля», – розповідає він.
У Моринцях уже розпочалося туристичне паломництво. У вихідні на екскурсії взагалі приїздять по кількадесят автобусів. Чумацьку хату, а нині пустку на її місці, оминають. Хіба що зупиняються зробити світлину біля старого хреста з язичницькими символами, розташованого неподалік.
У села є інші потреби – моринчани
Тим часом місцеві жителі, опитані Радіо Свобода, неоднозначно сприймають ідею реставрацію хати. На їхню думку, вкладені кошти варто було б витратити на першочергові потреби:
«Я сам тільки вчора почув, що її розібрали. Не варто було б. Бо хтось кишеню нагріє. Хіба мало робіт? Дороги які, Боже мій. У вулички заїхати до людей не можна. Краще б у те вклали», – каже Олександр.
Хата до реконструкції (Фото зроблені проектантами. Надані РС національним заповідником «Батьківщина Тараса Шевченка»)
«Хай би стояла та, що стояла. А то розваляють, то ніякої не буде. Я усе життя проробила у Моринцях, і самообкладання платила, і трудилася до села. Як висипали щебенем там дорогу, то до нас нещасних 20-30 метрів не досипали дороги. Так ми і мучимося», – розповідає моринчанка Любов.
Хата до реконструкції (Фото зроблені проектантами. Надані РС національним заповідником «Батьківщина Тараса Шевченка»)
«Ото перекрили хати, перекрили клуню. І на цьому поки що зупинилося все. Я не знаю, що заплановано до 200-річчя Шевченка. Запитувала колись про це директора, то він сказав, що все зверху буде капати. А так роботи дуже багато у селі. Село занепадає, молодь виїжджає», – бідкається жителька села Ольга.
Хата до реконструкції (Фото зроблені проектантами. Надані РС національним заповідником «Батьківщина Тараса Шевченка»)
Із думкою односельців погоджується і сільський голова Моринців Степан Кириченко:
«Просто планові роботи йдуть. А такого більш нічого не дають, не дозволяють нам.Ми спланували, що шість кілометрів віддалених доріг у селі поремонтувати, але усе стоїть на місці», – зауважує Кириченко.
Грошей або ж немає, або їх затримує казначейство, констатує сільський голова.