Київ – У суботу відкривається вже 43-й міжнародний кінофестиваль «Молодість». Він триватиме з 19 до 27 жовтня. За 9 днів глядачам покажуть 300 стрічок. Прес-аташе «Молодості» Анна Корягіна розповідає, які події фестивалю пропускати не можна.
– Генеральний директор міжнародного кінофестивалю «Молодість» Андрій Халпахчі розповідав в одному з інтерв’ю про те, що «бочок з ікрою» на банкетах «Молодості» не буде. (Сподіваюсь, ми антирекламу зараз не робимо). Як вдається щороку знаходити ресурси і влаштовувати таку масштабну кіноподію?
– Дуже важко навіть із 43-го разу пояснити нашим глядачам, що «Молодість» – це фестиваль робочий. Тобто, ми даємо старт новим режисерам. Ми фактично довіряємо їм: наша конкурсна програма базується на дебютах. Через це дуже важко знаходити ці ресурси.
З кожним роком розумієш, що все більше людей цим цікавиться. І українське кіно, зокрема, стає цікавим упродовж останніх трьох років. Що стосується українських учасників, то ресурси знаходяться трошки легше.
– Цього року «Молодість» відкриє новий фільм польського режисера Анджея Вайди «Валенса. Людина надії». Чому саме цей фільм?
– «Молодість» продовжує традицію відкриватися фільмами знаних польських майстрів. Кілька років тому ми відкривалися «Варшавською битвою» Єжи Гофмана. Взагалі польські режисери – часті гості на нашому фестивалі.
Анджей Вайда – друг фестивалю. Він неодноразово приїжджав до Києва. Це фільм, на наш погляд, дуже своєчасний. Кілька місяців тому на Венеціанському фестивалі Анджей Вайда отримав приз за вклад до світового кінематографу, представивши цей фільм. Фільм, я нагадаю, про Леха Валенсу, людину, яка свого часу змінила життя своєї країни. Ми вважаємо, що фільм –
надактуальний, і його варто привезти до Києва. Тим більше, що він буде показуватися не лише на церемонії відкриття, а його будуть показувати і на інших фестивальних локаціях.
– Ми запитали перехожих на вулицях Києва, який останній український фільм вони бачили.
Чому українці так мало знають про своє кіно?
– Я сподіваюся, що це можна виправити, причому за найближчі кілька років.
А насправді вони знають. Це можна прослідкувати навіть за фестивалем «Молодість». Минулого року в нас було менше стрічок. Цього року в нашому конкурсі і позаконкурсних програмах значно більше українських стрічок виробництва 2012/2013 року.
Я не згодна з тим, що українського кіно немає. 23 українські стрічки – у нашому короткометражному конкурсі. Тому ми можемо сказати, що рухаємося вперед.
– Щороку фестиваль «Молодість» у рамках національного конкурсу презентує «пакет» українського кіно. Ви маєте можливість детально розгледіти, чим дихає і куди рухається українське кіно. Чи є прогрес у таких складних для кінематографа умовах?
– Мені здається, що це закономірно, що саме останні три-чотири роки прогресуємо. Потрібен час для цього розвитку. І останні три роки з’являються кінофестивалі (як великі, так і маленькі). Вони концентрують увагу публіки.
Якщо 4 роки тому ми могли говорити лише про короткометражні стрічки українського виробництва, то сьогодні ми можемо говорити про повний метр. Я нагадаю, що два тижні тому в прокат за тиждень вийшли три українські стрічки. Такого раніше не було. Це просто закономірний процес, який триває не один рік, не два, але результати ми вже бачимо (хоча б подивитися по результатах прокату повнометражних українських стрічок).
– Але про ці стрічки чомусь опитані на вулицях люди не згадали… Це пов’язано з якістю кіно, якістю промоції чи готовністю аудиторії?
– Мені здається, це всі три фактори разом. Хоча зауважень до рекламних кампаній цих фільмів немає. Якраз учора я сиділа у кінотеатрі «Київ» і йшов український фільм. І на нього йшли, хоча показували його вже другий тиждень. Мені здається, що це справа часу.
Вийшов два тижні тому «Іван Сила». Це дитяче кіно. Я сама бачила, що у залі сидять як діти, так і дорослі (причому дорослих було досить багато). Мені здається, що аудиторія за 2-3 роки буде готова сприймати будь-який контент українського виробництва, а контент досягне того рівня, що його можна буде показувати і на міжнародному рівні.
Сам український кінопростір досить дружній. «Іван Сила» вийшов у прокат уже два тижні тому, але ми погодилися, щоб цей фільм відкрив нашу дитячу програму (цього року в нас «родзинка» – ми вперше показуємо дитячу програму «Молодість дітям»).
Мені здається, що справа не тільки в промоції, а і в людях, які це кіно роблять. Останніми роками якось це все більше робиться «разом».
– Генеральний директор міжнародного кінофестивалю «Молодість» Андрій Халпахчі розповідав в одному з інтерв’ю про те, що «бочок з ікрою» на банкетах «Молодості» не буде. (Сподіваюсь, ми антирекламу зараз не робимо). Як вдається щороку знаходити ресурси і влаштовувати таку масштабну кіноподію?
«Молодість» – це фестиваль робочий. Наша конкурсна програма базується на дебютах
З кожним роком розумієш, що все більше людей цим цікавиться. І українське кіно, зокрема, стає цікавим упродовж останніх трьох років. Що стосується українських учасників, то ресурси знаходяться трошки легше.
– Цього року «Молодість» відкриє новий фільм польського режисера Анджея Вайди «Валенса. Людина надії». Чому саме цей фільм?
– «Молодість» продовжує традицію відкриватися фільмами знаних польських майстрів. Кілька років тому ми відкривалися «Варшавською битвою» Єжи Гофмана. Взагалі польські режисери – часті гості на нашому фестивалі.
Анджей Вайда – друг фестивалю. Він неодноразово приїжджав до Києва. Це фільм, на наш погляд, дуже своєчасний. Кілька місяців тому на Венеціанському фестивалі Анджей Вайда отримав приз за вклад до світового кінематографу, представивши цей фільм. Фільм, я нагадаю, про Леха Валенсу, людину, яка свого часу змінила життя своєї країни. Ми вважаємо, що фільм –
надактуальний, і його варто привезти до Києва. Тим більше, що він буде показуватися не лише на церемонії відкриття, а його будуть показувати і на інших фестивальних локаціях.
– Ми запитали перехожих на вулицях Києва, який останній український фільм вони бачили.
Your browser doesn’t support HTML5
Чому українці так мало знають про своє кіно?
Цього року в нашому конкурсі і позаконкурсних програмах значно більше українських стрічок виробництва 2012/2013 року
А насправді вони знають. Це можна прослідкувати навіть за фестивалем «Молодість». Минулого року в нас було менше стрічок. Цього року в нашому конкурсі і позаконкурсних програмах значно більше українських стрічок виробництва 2012/2013 року.
Я не згодна з тим, що українського кіно немає. 23 українські стрічки – у нашому короткометражному конкурсі. Тому ми можемо сказати, що рухаємося вперед.
– Щороку фестиваль «Молодість» у рамках національного конкурсу презентує «пакет» українського кіно. Ви маєте можливість детально розгледіти, чим дихає і куди рухається українське кіно. Чи є прогрес у таких складних для кінематографа умовах?
4 роки тому ми могли говорити лише про короткометражні стрічки українського виробництва, то сьогодні ми можемо говорити про повний метр
Якщо 4 роки тому ми могли говорити лише про короткометражні стрічки українського виробництва, то сьогодні ми можемо говорити про повний метр. Я нагадаю, що два тижні тому в прокат за тиждень вийшли три українські стрічки. Такого раніше не було. Це просто закономірний процес, який триває не один рік, не два, але результати ми вже бачимо (хоча б подивитися по результатах прокату повнометражних українських стрічок).
– Але про ці стрічки чомусь опитані на вулицях люди не згадали… Це пов’язано з якістю кіно, якістю промоції чи готовністю аудиторії?
Сам український кінопростір досить дружній
Вийшов два тижні тому «Іван Сила». Це дитяче кіно. Я сама бачила, що у залі сидять як діти, так і дорослі (причому дорослих було досить багато). Мені здається, що аудиторія за 2-3 роки буде готова сприймати будь-який контент українського виробництва, а контент досягне того рівня, що його можна буде показувати і на міжнародному рівні.
Сам український кінопростір досить дружній. «Іван Сила» вийшов у прокат уже два тижні тому, але ми погодилися, щоб цей фільм відкрив нашу дитячу програму (цього року в нас «родзинка» – ми вперше показуємо дитячу програму «Молодість дітям»).
Мені здається, що справа не тільки в промоції, а і в людях, які це кіно роблять. Останніми роками якось це все більше робиться «разом».