Київ – Українській співачці Джамалі дуже погано організували вихід на сцену для виконання гімну України перед боєм Володимира Кличка з Олександром Повєткіним. Про це вона розповіла в інтерв’ю Радіо Свобода, перебуваючи в Москві. Сам бій Джамала оцінює як протистояння не лише відомих спортсменів, а країн-сусідів.
– Що Ви відчували, співаючи гімн України перед таким довгоочікуваним і принциповим боєм?
– Мені постійно хотілося плакати. Я на саундчек прийшла, і мені до горла підступило. Це був такий якийсь стан, який важко передати словами. Ти розумієш, що це відбувається з одним із найкращих чоловіків України, нашим спортсменом, нашою гордістю, і просто бути в команді, бути на рингу – це такий стрес, від якого дух перехоплює. Я співала і одночасно боролася з почуттям, що от-от заплачу. Я намагалась усю енергію помістити в кожне слово. Звичайно, легше вийти і заспівати під фонограму, як це зробив Кобзон. Притому, що його фонограма була двадцятилітньої давності з його молодим ще голосом. Мені здається, що набагато справедливіше співати наживо. Я навіть обіграла декілька слів у гімні. Співаючи «і покажем, що ми браття», я намагалась і мімікою, і жестами закцентувати на цих словах якнайбільше уваги публіки.
– Проте за саме виконання гімну зараз Вас дещо критикують…
– Шкода, що дуже погано був організований мій вихід на сцену. Мені не пояснили, ні де камери, ні де мені стояти. Це нонсенс для заходу такого рівня. Мало того, мені ще й мікрофон тричі міняли перед виходом. Той, який мені в результаті дали, це взагалі, не побоюсь цього слова, якась совдепія. Також мені відмінили вушні монітори, бо сказали, що буде Путін.
Коли я співала, я навіть особливо ні на кого не дивилась і не бачила, хто з відомих персон був у залі. А от перед виконанням гімну до мене підійшов Віталій Кличко і дуже сильно потис руку.
– Коли після бою Володимир Кличко взяв мікрофон, щоб подякувати публіці і суперникові, публіка його освистала. Як гадаєте, чому?
– Це заздрість. Росіяни думали, що Повєткін дуже гарний боксер, і сподівались на його перемогу, тому публіка так нещиро вітала Кличка і реагувала на його слова після бою. Проте це тривало декілька хвилин. Потім усі знову говорили про Кличка як про чемпіона. Після того, як я заспівала гімн, так вийшло, що мене випадково посадили у табір Повєткіна. Там усі кричали «Повєткін» і лише я одна вболівала за Кличка. Проте неприязні я не відчувала. Більше того, десь після п’ятого раунду деякі прихильники Повєткіна казали: «Саню, здавайся. Просто лягай».
– Зараз після бою, незважаючи на програш, відбувається певна героїзація Олександра Повєткіна. Лунають репліки, що він вистояв, в той час як Кличко використовував нечесні прийоми, постійно нависав над суперником…
– Це все через постійне протистояння Росія – Україна. Газ і так далі. Звичайно, ідеальним варіантом для Росії було б, якби Повєткін переміг, але цього не відбулось, і для них це велика трагедія. Їм просто потрібно було довести, що Росія найкраща.
– Що Ви відчували, співаючи гімн України перед таким довгоочікуваним і принциповим боєм?
– Мені постійно хотілося плакати. Я на саундчек прийшла, і мені до горла підступило. Це був такий якийсь стан, який важко передати словами. Ти розумієш, що це відбувається з одним із найкращих чоловіків України, нашим спортсменом, нашою гордістю, і просто бути в команді, бути на рингу – це такий стрес, від якого дух перехоплює. Я співала і одночасно боролася з почуттям, що от-от заплачу. Я намагалась усю енергію помістити в кожне слово. Звичайно, легше вийти і заспівати під фонограму, як це зробив Кобзон. Притому, що його фонограма була двадцятилітньої давності з його молодим ще голосом. Мені здається, що набагато справедливіше співати наживо. Я навіть обіграла декілька слів у гімні. Співаючи «і покажем, що ми браття», я намагалась і мімікою, і жестами закцентувати на цих словах якнайбільше уваги публіки.
– Проте за саме виконання гімну зараз Вас дещо критикують…
– Шкода, що дуже погано був організований мій вихід на сцену. Мені не пояснили, ні де камери, ні де мені стояти. Це нонсенс для заходу такого рівня. Мало того, мені ще й мікрофон тричі міняли перед виходом. Той, який мені в результаті дали, це взагалі, не побоюсь цього слова, якась совдепія. Також мені відмінили вушні монітори, бо сказали, що буде Путін.
Коли я співала, я навіть особливо ні на кого не дивилась і не бачила, хто з відомих персон був у залі. А от перед виконанням гімну до мене підійшов Віталій Кличко і дуже сильно потис руку.
– Коли після бою Володимир Кличко взяв мікрофон, щоб подякувати публіці і суперникові, публіка його освистала. Як гадаєте, чому?
– Це заздрість. Росіяни думали, що Повєткін дуже гарний боксер, і сподівались на його перемогу, тому публіка так нещиро вітала Кличка і реагувала на його слова після бою. Проте це тривало декілька хвилин. Потім усі знову говорили про Кличка як про чемпіона. Після того, як я заспівала гімн, так вийшло, що мене випадково посадили у табір Повєткіна. Там усі кричали «Повєткін» і лише я одна вболівала за Кличка. Проте неприязні я не відчувала. Більше того, десь після п’ятого раунду деякі прихильники Повєткіна казали: «Саню, здавайся. Просто лягай».
– Зараз після бою, незважаючи на програш, відбувається певна героїзація Олександра Повєткіна. Лунають репліки, що він вистояв, в той час як Кличко використовував нечесні прийоми, постійно нависав над суперником…
– Це все через постійне протистояння Росія – Україна. Газ і так далі. Звичайно, ідеальним варіантом для Росії було б, якби Повєткін переміг, але цього не відбулось, і для них це велика трагедія. Їм просто потрібно було довести, що Росія найкраща.