«Парадокс преси в Україні: поодинці – вільні, а системно – під тиском» – Марк Ґрубер

Брюссель – Український медіа-простір перебуває під тиском владних структур, який особливо посилився нині, напередодні можливого підписання угоди про асоціацію з ЄС. Цензура, напади на журналістів та, як останнім часом дорікають менеджменту агентства УНІАН, намагання карати «неслухняних» журналістів, відселивши цілий відділ до закинутої фабрики, без інтернету та умов для праці. Про все це у понеділок йшлося у Брюсселі на конференції щодо проблематики українських ЗМІ. Радіо Свобода поцікавилося думкою з цього приводу в одного з учасників круглого столу, директора Європейської федерації журналістів Марка Ґрубера, який вже чимало років стежить за українським медіа-простором.

Умови, в яких працює УНІАН (фото: НМПУ)

– Як стверджують представники української медіа-профспілки та брюссельський кореспондент УНІАН Сергій Воропаєв, дирекція інформагентства, відкликаючи цього журналіста до Києва та перекидаючи його і ще низку колег до відділу, який має працювати в неприйнятних умовах, – це не що інше, як розправа над працівниками агентства, які не погодилися з політикою дирекції. Яка у цьому питанні позиція Європейської федерації журналістів?

Марк Ґрубер (фото з особистого профілю на www.linkedin.com)

– Непорозуміння у щоденному управлінні інформагентством, скажімо, заміна кореспондента іншим – це не проблема. Однак, останнім часом ми були свідками того, що дирекція агентства перешкоджала працівникам, висловлювати ту чи іншу думку щодо президента (Януковича). Або ж приклад: змінити кореспондента – це одна справа, але «заслати» його працювати на пустир, де собаки бігають – це вже зовсім інше, це вже проблема. Власне, ми вважаємо, що осудженню чи покаранню працівників немає місця в роботі преси. Це правда, що Брюссель перебуває на другому місці після Вашингтона за кількістю журналістів. Якщо їх тут більшає, то це тільки на краще. Але неприпустимо, якщо до змісту редакційного управління домішується політичне, ідеологічне втручання чи, часом, економічні чинники. І це стосується всіх – агентства, телебачення чи газет.

– Голова Незалежної медіа-профспілки України Юрій Луканов у Брюсселі наводив приклади значного почастішання випадків тиску на українських журналістів. Лунали також заяви, буцімто, в Україні наразі йде зачистка медіа-простору. Цікаво знати, що думаєте з цього приводу Ви, людина, яка спостерігає за роботою української журналістики вже з десяток років?

– Не можна казати, це – чорне, а це – біле, це – добре, а це – зле. У порівнянні з іншими пострадянськими державами, в Україні справи не найгірші. Але ця країна ще не дійшла до норм, які є прийнятними в ЄС. У сенсі незалежності власності та редакційного управління, незалежності судів... Є приклади, коли комерційні медіа зачиняють, аби їх передати у власність мерій. Це для нас неприйнятне. Натомість, кожна з країн Східної Європи має свої проблеми. В Білорусі незалежні тільки інтернет-видання, на яких теж тиснуть. В Росії – олігархи та політичний тиск на ЗМІ. Парадокс України у тому, що окремо журналісти вільні висловлювати свої думки. Однак, у сенсі структури, умови роботи медіа ще незадовільні. Йдеться про структурні проблеми власності, політичне втручання чи незалежність судочинства. Тобто, це – питання системи, а не особистостей.

– Чи ці системні проблеми можуть бути усунені, принаймні, коли після набуття чинності угоди про асоціацію, ЄС матиме більше можливостей ставати на захист засадничих прав, зокрема, свободи преси?

– У будь-якому разі, не варто бути наївними: угода між ЄС та Україною – це тільки економічна домовленість. Асоціація – це не є крок до приєднання, як наприклад, щодо Сербії чи Македонії. Там Єврокомісія має можливість тиснути на уряди у відстоюванні громадянських прав та свободи преси. Щодо України цього важеля немає, бо вона не перебуває в стані, що передує членству. Асоціація – це інший контекст. Ми б хотіли, щоб громадянські свободи бралися до уваги значно краще, ніж у цій угоді з Україною.