Варшава – У Польщі відзначають 20-річчя виведення з території країни радянських військ. Головні урочистості відбуваються у місті Лігниця (польською Legnica), що на заході країни. Майже півстоліття поляки називали Лігницю «малою Москвою». Третину території цього міста займав радянський військовий гарнізон. Сьогодні лігничани згадують непрості взаємини місцевого населення з військовими із Радянського Союзу, чимало із яких були українцями.
Прем’єра театральної вистави та документального фільму, наукова конференція, вечір спогадів, виставки та концерти – це головні заходи мистецького проекту «Двадцять років після». Цією програмою лігничани відзначають 20-річчя виведення радянських військ. З 1945 до 1993 року третинe населення цього стотисячного міста становили радянські військові та члени їхніх сімей.
Відео з youtube каналу TheMatuss2
Старожили кажуть, що в той час у Лігниці існувало місто в місті. Численні казарми, летовище, лікарні, школи, театр, ратуша, прокуратура і навіть суд із в’язницею – це далеко неповний перелік 1200 радянських об’єктів, які функціонували тут. Утім, хоч Лігниця й була поділена своєрідною «берлінською стіною», радянські солдати й офіцери активно, здебільшого потайки, спілкувалися з місцевим населенням.
Інiціатор лігницьких відзначень, театральний режисер Яцек Ґломб наголошує, що, всупереч заборонам, люди з двох боків муру зустрічалися і навіть закохувалися. На цьому ґрунті виникали драматичні життєві історії, про одну з яких польські кіномитці зняли художній фільм «Мала Москва».
Українські акценти перебування радянських військ у Лігниці
В історії перебування радянських військ у Лігниці були помітні українські акценти. Саме у Лігниці діяв єдиний свого часу у Польщі український ліцей. Тут навчалися діти українців, виселених із рідних земель під час операції «Вісла». Гуртожиток цього ліцею був поряд із радянським гарнізоном.
Петро Тима, голова Об’єднання українців Польщі, у вісімдесяті роки був одним із учнів українського ліцею в Лігниці. Він згадує, що серед радянських офіцерів і солдатів було багато українців. З ними часто спілкувалися молоді українці з Польщі.
«Ці контакти були різними, вони мали вплив на дві спільноти, тому що давали більше розуміння того, чим є радянська система, перш за все, чим є радянська ідеологія. Адже на території містечка розміщувалися класичні радянські лозунги, тож ми запитували офіцерів, як вони можуть жити в такому, а вони нам розповідали, як на кожних політзаняттях їм читали тези виступу генсека Брежнєва. Тобто, завдяки тим контактам ми краще розуміли радянську систему, а вони розуміли, що відбувається в Польщі, адже це був час виникнення «Солідарності», а в нас настрої були досить прихильні до «Солідарності», – ділиться спогадами Петро Тима.
Він розповідає, що сьогодні завдяки дослідженням істориків відомо: спецслужби СРСР стежили за контактами української меншини в Польщі із радянськими військовими українського походження. Політруки переконували солдатів-українців, що місцева українська спільнота – це буржуазні націоналісти, тому, мовляв, спілкуватися з ними вкрай небезпечно. Одного з офіцерів-українців, який зблизився з такою громадою Лігниці, перелякане радянське командування відправило на війну до Афганістану.
Прем’єра театральної вистави та документального фільму, наукова конференція, вечір спогадів, виставки та концерти – це головні заходи мистецького проекту «Двадцять років після». Цією програмою лігничани відзначають 20-річчя виведення радянських військ. З 1945 до 1993 року третинe населення цього стотисячного міста становили радянські військові та члени їхніх сімей.
Відео з youtube каналу TheMatuss2
Старожили кажуть, що в той час у Лігниці існувало місто в місті. Численні казарми, летовище, лікарні, школи, театр, ратуша, прокуратура і навіть суд із в’язницею – це далеко неповний перелік 1200 радянських об’єктів, які функціонували тут. Утім, хоч Лігниця й була поділена своєрідною «берлінською стіною», радянські солдати й офіцери активно, здебільшого потайки, спілкувалися з місцевим населенням.
Інiціатор лігницьких відзначень, театральний режисер Яцек Ґломб наголошує, що, всупереч заборонам, люди з двох боків муру зустрічалися і навіть закохувалися. На цьому ґрунті виникали драматичні життєві історії, про одну з яких польські кіномитці зняли художній фільм «Мала Москва».
З одного боку, це була чужа армія, та з іншого боку, це були наші співмешканці і, так би мовити, співгромадяниЯцек Ґломб
Українські акценти перебування радянських військ у Лігниці
В історії перебування радянських військ у Лігниці були помітні українські акценти. Саме у Лігниці діяв єдиний свого часу у Польщі український ліцей. Тут навчалися діти українців, виселених із рідних земель під час операції «Вісла». Гуртожиток цього ліцею був поряд із радянським гарнізоном.
Петро Тима, голова Об’єднання українців Польщі, у вісімдесяті роки був одним із учнів українського ліцею в Лігниці. Він згадує, що серед радянських офіцерів і солдатів було багато українців. З ними часто спілкувалися молоді українці з Польщі.
Вони нам розповідали, як на кожних політзаняттях їм читали тези виступу генсека БрежнєваПетро Тима
Він розповідає, що сьогодні завдяки дослідженням істориків відомо: спецслужби СРСР стежили за контактами української меншини в Польщі із радянськими військовими українського походження. Політруки переконували солдатів-українців, що місцева українська спільнота – це буржуазні націоналісти, тому, мовляв, спілкуватися з ними вкрай небезпечно. Одного з офіцерів-українців, який зблизився з такою громадою Лігниці, перелякане радянське командування відправило на війну до Афганістану.