Варшава – Понад 50 відсотків поляків не ходять до театру й воліють провести вільний час перед екраном телевізора або зустрічаючись зі знайомими. Проте польські театрознавці кажуть, що за останні роки ситуація з відвідуваністю театрів значно покращилася. Якщо в 2005-му у театрах побувало майже 6 мільйонів поляків, то в 2012 близько 11 мільйонів, тобто кожен четвертий поляк бодай раз у рік переступив поріг театру. Водночас експерти застерігають, що за сухими статистичними даними приховані тенденції, які багатьох митців серйозно непокоять. Частина польських театралів побоюється надмірної комерціалізації театру, яка, на їхню думку, вбиває серйозне мистецтво.
У Польщі діє 174 театри, які мають власні акторські трупи. Кожен п’ятий театр країни розташований у столичному Мазовецькому регіоні. Минулого року на польських театральних сценах було 54 тисячі спектаклів. Це на один відсоток більше, ніж у попередньому році. Найбільше глядачів – навіть понад півтисячі – збирають у Польщі вистави ансамблів пісні і танцю, опери та оперети.
У середньому ж на спекталь місцевого театру приходить майже 200 глядачів. Набагато охочіше поляки йдуть подивитися спектаклі театрів, що приїжджають до їхнього міста на гастролі, на таку виставу приходить майже 300 осіб. У свою чергу польські театри, які виїжджають на закордонні гастролі найбільші аудиторії збирають у трьох країнах: в Іспанії, Японії та Австрії. За даними статистики, там на польському спектаклі може бути присутня більш ніж тисяча глядачів.
Минулого року у Польщі відбулося 609 театральних прем’єр. Це на 7 відсотків менше, ніж у попередньому році. Мистецтвознавці пояснюють таку ситуацію економічною кризою, яка боляче вдарила по закладах культури. Найбільше – аж 22 відсотки – усіх польських театральних прем’єр відбулося у Варшаві та в столичному Мазовецькому воєводстві.
Театри «нової хвилі»: інтернет та розважальний репертуар
Варшав’янка Каміла Бродовська свою кар’єру на театральній сцені розпочала 10 років тому, ще в студентські роки. Вона – акторка варшавського студійного театру «Мамро». За словами Бродовської, впродовж останніх років відчутно змінився спосіб спілкування акторів із глядачем. Акторка каже, що сучасному театрові пішов на користь стрімкий розвиток інтернет-технологій, зокрема соціальних мереж. Завдяки цим мережам, говорить Бродовська, між театром і його глядачем виникли особливі, так би мовити родинні стосунки.
«Для нас це не мінус, а плюс, – розмірковує акторка, – тому що у нас зявилася нова можливість спілкування з нашим глядачами, наприклад через «Фейсбук». Для нас це черговий канал інформування про те, що ми ставимо спектакль, або їдемо на гастролі, це також обмін інформацією після спектаклів, це така найшвидша рецензія: сподобалося чи не сподобалося.
Бродовська говорить, що її театр зробив ставку на розважальний репертуар, зокрема на британські фарси й чорні комедії. Проте, каже акторка, «Мамро» розважає глядача розумно, нерідко змушуючи його плакати й співпереживати з героєм спектаклю. «Мамро» як і інші польські непрофесійні театри старається дофінансовувати свою діяльність із грантів – як з державних, так і з неурядових фондів. Як розповіла акторка, її театральна група не зазирає владі у рот. Вона каже: «У таких груп, як наша, нема якогось особливого ставлення до влади. Ми незалежні, на нас не діє тиск чи компліменти. Влада може прийти на наш спектакль, вона буде таким самим глядачем, як і кожен інший».
Академічні театри: публіки стало менше, та вона якісніша
Тим часом представники варшавських театрів, які на утриманні в місцевого бюджету, на владу нарікають. Вони кажуть, що столичні театри вже давно недофінансовані, а економічна криза останніх років ще більше погіршила їхню фінансову ситуацію. Лише минулого року фінансування варшавських театрів зменшилося на 12 відсотків.
Каліна Залевська, редактор часопису «Театр», каже, що кризу більшою мірою відчули саме професійні театри, фінансовані з місцевих бюджетів. Таких у польських столиці є два десятки. «Є криза, відчутна, її також відчуває культура. Дотації на культуру менші і в цілій Польщі, і зокрема у Варшаві, а це означає, що театри можуть приготувати 3-4 прем’єри в рік, а не 6-7 як раніше, бо саме на прем’єрах у першу чергу можна заощадити», – розповіла театрознавець.
За словами експерта, по старих театрах вдарили й такі невід’ємні атрибути сучасної культури, як телебачення та інтернет. «Це видно неозброєним оком, – говорить Залевська, – зокрема у Варшаві, де більшість театрів споруджені в попередню епоху, тож там величезні глядацькі зали. Режисери змушені вигадувати різні способи, щоб якось зменшити глядацькі зали. Тепер театри рідко коли виставляють спектаклі при повному залі, так, як це було в колишні часи».
Утім, зауважує театрознавець, публіки стало менше, та сьогодні вона якісніша. Тепер люди не ходять до театру з примусу, так як це було за попередньої комуністичної епохи. Тож можна сказати, твердить експерт, що польському театрові вдається конкурувати з мас-культурою та інтернетом.
Комерціалізація – шанс чи загроза для театру?
Залєвська говорить, що сучасні театри змушені боротися за свого глядача. Ця боротьба полягає не лише в репертуарній політиці, в орієнтуванні на запити глядача, але й у пошуку нових форм існування театральних груп. «У нас є група дедалі сильніших неурядових організацій, які утримують театри, тобто це не приватні, а громадські театри. Вони також борються за глядача, це нове і дуже помітне явище.Такі театри намагаються отримати дотації з міського бюджету на кокретні вистави. Тобто, вони просять гроші не стільки на утримання, як на реалізацію вистави. Держава намагається заохочувати діяльність такого типу установ», – зазначає польський театрознавець.
Польське театральне середовище, наголошує Залевська, неоднозночно ставиться до нових тенденцій у театральному житті. Частина митців побоюється, що комерціалізація знівелює різноманіття театру. Минулорічні спроби сілезької регіональної влади замінити директорів театрів менеджерами-бізнесменами спричинили протест польських діячів мистецтв. У відкритому листі до державної влади театральні діячі писали, що філософія фінансування театру не повинна бути філософією прибутку. «Театр – це не фірма», – обурювались польські театрали.
Тема фінансування театру була однією з провідних на нещодавньому конгресі Міжнародної асоціації перформативного мистецтва, який відбувся у польському Вроцлаві. Учасники цього конгресу говорили, що театр, опера й танець – це види мистецтва, які найбільше страждають через економічну кризу, адже театральні постановки досить дорогі. Утім, наголосили митці, держава не має права відмовитися від відповідальності за цей сектор.
Британський театральний діяч Ентоні Філд, перебуваючи у Вроцлаві, зазначив: «Політики охоче ліквідували б культуру й мистецтво, бо цінності, які несе в собі культура і мистецтво – правда і віра, для них чужі. Не можна їм цього дозволити».
У Польщі діє 174 театри, які мають власні акторські трупи. Кожен п’ятий театр країни розташований у столичному Мазовецькому регіоні. Минулого року на польських театральних сценах було 54 тисячі спектаклів. Це на один відсоток більше, ніж у попередньому році. Найбільше глядачів – навіть понад півтисячі – збирають у Польщі вистави ансамблів пісні і танцю, опери та оперети.
У середньому ж на спекталь місцевого театру приходить майже 200 глядачів. Набагато охочіше поляки йдуть подивитися спектаклі театрів, що приїжджають до їхнього міста на гастролі, на таку виставу приходить майже 300 осіб. У свою чергу польські театри, які виїжджають на закордонні гастролі найбільші аудиторії збирають у трьох країнах: в Іспанії, Японії та Австрії. За даними статистики, там на польському спектаклі може бути присутня більш ніж тисяча глядачів.
Минулого року у Польщі відбулося 609 театральних прем’єр. Це на 7 відсотків менше, ніж у попередньому році. Мистецтвознавці пояснюють таку ситуацію економічною кризою, яка боляче вдарила по закладах культури. Найбільше – аж 22 відсотки – усіх польських театральних прем’єр відбулося у Варшаві та в столичному Мазовецькому воєводстві.
Театри «нової хвилі»: інтернет та розважальний репертуар
Варшав’янка Каміла Бродовська свою кар’єру на театральній сцені розпочала 10 років тому, ще в студентські роки. Вона – акторка варшавського студійного театру «Мамро». За словами Бродовської, впродовж останніх років відчутно змінився спосіб спілкування акторів із глядачем. Акторка каже, що сучасному театрові пішов на користь стрімкий розвиток інтернет-технологій, зокрема соціальних мереж. Завдяки цим мережам, говорить Бродовська, між театром і його глядачем виникли особливі, так би мовити родинні стосунки.
Театр «Мамро», вистава «Гамлет у селі Глухе Нижнє»
«Для нас це не мінус, а плюс, – розмірковує акторка, – тому що у нас зявилася нова можливість спілкування з нашим глядачами, наприклад через «Фейсбук». Для нас це черговий канал інформування про те, що ми ставимо спектакль, або їдемо на гастролі, це також обмін інформацією після спектаклів, це така найшвидша рецензія: сподобалося чи не сподобалося.
Бродовська говорить, що її театр зробив ставку на розважальний репертуар, зокрема на британські фарси й чорні комедії. Проте, каже акторка, «Мамро» розважає глядача розумно, нерідко змушуючи його плакати й співпереживати з героєм спектаклю. «Мамро» як і інші польські непрофесійні театри старається дофінансовувати свою діяльність із грантів – як з державних, так і з неурядових фондів. Як розповіла акторка, її театральна група не зазирає владі у рот. Вона каже: «У таких груп, як наша, нема якогось особливого ставлення до влади. Ми незалежні, на нас не діє тиск чи компліменти. Влада може прийти на наш спектакль, вона буде таким самим глядачем, як і кожен інший».
Академічні театри: публіки стало менше, та вона якісніша
Тим часом представники варшавських театрів, які на утриманні в місцевого бюджету, на владу нарікають. Вони кажуть, що столичні театри вже давно недофінансовані, а економічна криза останніх років ще більше погіршила їхню фінансову ситуацію. Лише минулого року фінансування варшавських театрів зменшилося на 12 відсотків.
Каліна Залевська, редактор часопису «Театр», каже, що кризу більшою мірою відчули саме професійні театри, фінансовані з місцевих бюджетів. Таких у польських столиці є два десятки. «Є криза, відчутна, її також відчуває культура. Дотації на культуру менші і в цілій Польщі, і зокрема у Варшаві, а це означає, що театри можуть приготувати 3-4 прем’єри в рік, а не 6-7 як раніше, бо саме на прем’єрах у першу чергу можна заощадити», – розповіла театрознавець.
За словами експерта, по старих театрах вдарили й такі невід’ємні атрибути сучасної культури, як телебачення та інтернет. «Це видно неозброєним оком, – говорить Залевська, – зокрема у Варшаві, де більшість театрів споруджені в попередню епоху, тож там величезні глядацькі зали. Режисери змушені вигадувати різні способи, щоб якось зменшити глядацькі зали. Тепер театри рідко коли виставляють спектаклі при повному залі, так, як це було в колишні часи».
Утім, зауважує театрознавець, публіки стало менше, та сьогодні вона якісніша. Тепер люди не ходять до театру з примусу, так як це було за попередньої комуністичної епохи. Тож можна сказати, твердить експерт, що польському театрові вдається конкурувати з мас-культурою та інтернетом.
Комерціалізація – шанс чи загроза для театру?
Залєвська говорить, що сучасні театри змушені боротися за свого глядача. Ця боротьба полягає не лише в репертуарній політиці, в орієнтуванні на запити глядача, але й у пошуку нових форм існування театральних груп. «У нас є група дедалі сильніших неурядових організацій, які утримують театри, тобто це не приватні, а громадські театри. Вони також борються за глядача, це нове і дуже помітне явище.Такі театри намагаються отримати дотації з міського бюджету на кокретні вистави. Тобто, вони просять гроші не стільки на утримання, як на реалізацію вистави. Держава намагається заохочувати діяльність такого типу установ», – зазначає польський театрознавець.
Польське театральне середовище, наголошує Залевська, неоднозночно ставиться до нових тенденцій у театральному житті. Частина митців побоюється, що комерціалізація знівелює різноманіття театру. Минулорічні спроби сілезької регіональної влади замінити директорів театрів менеджерами-бізнесменами спричинили протест польських діячів мистецтв. У відкритому листі до державної влади театральні діячі писали, що філософія фінансування театру не повинна бути філософією прибутку. «Театр – це не фірма», – обурювались польські театрали.
Тема фінансування театру була однією з провідних на нещодавньому конгресі Міжнародної асоціації перформативного мистецтва, який відбувся у польському Вроцлаві. Учасники цього конгресу говорили, що театр, опера й танець – це види мистецтва, які найбільше страждають через економічну кризу, адже театральні постановки досить дорогі. Утім, наголосили митці, держава не має права відмовитися від відповідальності за цей сектор.
Британський театральний діяч Ентоні Філд, перебуваючи у Вроцлаві, зазначив: «Політики охоче ліквідували б культуру й мистецтво, бо цінності, які несе в собі культура і мистецтво – правда і віра, для них чужі. Не можна їм цього дозволити».