Івано-Франківськ – Лише один відсоток цивільних справ в Україні вирішується на досудовому етапі, тоді як у Канаді – 50–60 відсотків. Саме досвід Канади спробують використати в Україні. На це спрямований пілотний проект упровадження процедури примирення до суду, який втілюють в Івано-Франківську та Одесі. Але експерти сумніваються, що пересічні люди психологічно до такого готові. Потрібні зміни і у законодавстві, зауважують фахівці.
Івано-франківець Олексій потрапив в аварію, розбив машину. Виплати страхової компанії його не влаштовували, він вважав їх недостатніми. Та перспектива судитися не була обнадійливою. Тому врн погодився на укладення мирової без суду. Зі страховиками узгодили суму, натомість він у цій же компанії застрахував новий автомобіль.
Ірина подала на розлучення після того, як чоловік сильно побив її. У подружжя двоє малих дітей, але ділити нема що – жили в подарованій мамою дружини квартирі, чоловік постійного місця роботи не мав. Вона знала, що суд на її боці, але погодилась до суду не доводити.
«Ходити по судах – як це, чула від інших. Мені не треба того часу, щоб подумати. Давно вже подумала. Краще все зробити швидше – як відрізати», – вважає вона.
Судитися чи миритися?
Скільки цивільних судових справ вдається вирішити, не доводячи до суду, офіційна статистика не скаже. В Україні державної статистики стосовно таких справ просто немає. А за підрахунками самих суддів – лише один відсоток.
Спеціалісти вказують на недостатню обізнаність щодо механізму такого врегулювання спорів і тих, хто звертається до суду, і самих суддів.
В Івано-Франківському суді для відвідувачів розміщений стенд із інформацією про можливість досудового примирення, вручають також відповідні пам’ятки. За три місяці з початку впровадження пілотного проекту в такий спосіб вдалося врегулювати вже 120 справ, каже голова Івано-Франківського міського суду Тарас Антоняк.
«За цей час ми побачили, що основної мети – досягнення компромісу між сторонами, швидке вирішення конфліктів, спорів – можна досягти у такий спосіб. За три місяці роботи ми побачили, наскільки простіше і зручніше буде, коли сторони швидше завершать свій спір примиренням. Ми очікували більшого вирішення банківських спорів, страхових. Та на першому місці опинилося вирішення сімейних спорів», – каже Тарас Антоняк.
Найкращий суд, коли сторони самі поділять майно чи владнають інший конфлікт, а юристи це лише закріплять, вважають фахівці. Це і економія часу, коштів, витрат сторін, і менше оскаржень судових рішень, та і психологічно легше.
В Україні немає і традицій досудового примирення, і методик
В українському законодавстві є норма права про попереднє судове засідання. Але вона використовується рідко. Позивач і відповідач як приходять до суду ворогами, так ворогами і залишають його стіни. Якщо в Україні лише один відсоток справ закінчується примиренням до суду, то в Канаді – 50–60 відсотків. У них є окремий суддя, який цим займається.
Щоправда, Канада до цього йшла 20 років. В Україні відсутні не лише традиції досудового врегулювання спорів, а й методики, як судді примирити позивача і відповідача. На вивчення канадського досвіду спрямований пілотний проект, який реалізується в чотирьох судах – Івано-Франківському міському, Малинівському районному міста Одеси та Івано-Франківському і Одеському окружних адміністративних судах. Куратором проекту є голова вищої кваліфікаційної комісії суддів України Ігор Самсін.
«Ми врегулюємо це питання таким чином, щоб це в першу чергу було зручно для людей, а в другу чергу – для держави. Бо розгляд справи – це технологічний процес. Це уявіть собі конвеєр, як збирають машини – це так і у нас: попадає заява до суду, секретар її реєструє. Вже починається робота і витрачаються кошти. А попадає не одна заява, їх може і сотня попасти в один день. А по Україні за 2012 рік приблизно 5 мільйонів справ суди розглянули», – розповідає Ігор Самсін.
Проект впроваджує Канадський національний інститут суддівської освіти, а фінансує Канадське агентство міжнародного розвитку. Триватиме він 5 років, вартість – близько 5,5 мільйонів канадських доларів. У рамках проекту буде розроблено курс досудового врегулювання для національної школи суддів, підготовлені навчальні програми, в тому числі і для дистанційного навчання, створено базу для підвищення кваліфікації суддів.
Люди відчувають себе менш захищеними
Функції примирення повинна брати на себе третя сторона – медіатори, але судді не мають таких навиків і досвіду, їх цьому потрібно вчити, каже керівник Станіславської правозахисної групи Андрій Малетин. Водночас він вважає, що психологічно люди ще не готові до такого вирішення конфлікту.
«Люди досудовому врегулюванню спору не довіряють, бо суд завершується не лише винесенням самого рішення суду, а є процедури його примусового виконання, є відповідальність за його невиконання. І коли буде рішення суду у людини, вона зможе використати інструменти для його повного виконання. Коли ж буде угода досудового врегулювання, немає сьогодні законодавства, яке б ставило на рівень цю угоду з рішенням суду. І люди відчувають себе менш захищеними», – вважає Андрій Малетин.
А експерт з медіації Ірина Таран повідомила, що двічі подавали до парламенту законопроект про медіацію. На її переконання, участь третьої сторони має велике моральне значення.
Івано-франківець Олексій потрапив в аварію, розбив машину. Виплати страхової компанії його не влаштовували, він вважав їх недостатніми. Та перспектива судитися не була обнадійливою. Тому врн погодився на укладення мирової без суду. Зі страховиками узгодили суму, натомість він у цій же компанії застрахував новий автомобіль.
Ірина подала на розлучення після того, як чоловік сильно побив її. У подружжя двоє малих дітей, але ділити нема що – жили в подарованій мамою дружини квартирі, чоловік постійного місця роботи не мав. Вона знала, що суд на її боці, але погодилась до суду не доводити.
«Ходити по судах – як це, чула від інших. Мені не треба того часу, щоб подумати. Давно вже подумала. Краще все зробити швидше – як відрізати», – вважає вона.
Судитися чи миритися?
Скільки цивільних судових справ вдається вирішити, не доводячи до суду, офіційна статистика не скаже. В Україні державної статистики стосовно таких справ просто немає. А за підрахунками самих суддів – лише один відсоток.
Спеціалісти вказують на недостатню обізнаність щодо механізму такого врегулювання спорів і тих, хто звертається до суду, і самих суддів.
В Івано-Франківському суді для відвідувачів розміщений стенд із інформацією про можливість досудового примирення, вручають також відповідні пам’ятки. За три місяці з початку впровадження пілотного проекту в такий спосіб вдалося врегулювати вже 120 справ, каже голова Івано-Франківського міського суду Тарас Антоняк.
«За цей час ми побачили, що основної мети – досягнення компромісу між сторонами, швидке вирішення конфліктів, спорів – можна досягти у такий спосіб. За три місяці роботи ми побачили, наскільки простіше і зручніше буде, коли сторони швидше завершать свій спір примиренням. Ми очікували більшого вирішення банківських спорів, страхових. Та на першому місці опинилося вирішення сімейних спорів», – каже Тарас Антоняк.
Найкращий суд, коли сторони самі поділять майно чи владнають інший конфлікт, а юристи це лише закріплять, вважають фахівці. Це і економія часу, коштів, витрат сторін, і менше оскаржень судових рішень, та і психологічно легше.
В Україні немає і традицій досудового примирення, і методик
В українському законодавстві є норма права про попереднє судове засідання. Але вона використовується рідко. Позивач і відповідач як приходять до суду ворогами, так ворогами і залишають його стіни. Якщо в Україні лише один відсоток справ закінчується примиренням до суду, то в Канаді – 50–60 відсотків. У них є окремий суддя, який цим займається.
Щоправда, Канада до цього йшла 20 років. В Україні відсутні не лише традиції досудового врегулювання спорів, а й методики, як судді примирити позивача і відповідача. На вивчення канадського досвіду спрямований пілотний проект, який реалізується в чотирьох судах – Івано-Франківському міському, Малинівському районному міста Одеси та Івано-Франківському і Одеському окружних адміністративних судах. Куратором проекту є голова вищої кваліфікаційної комісії суддів України Ігор Самсін.
«Ми врегулюємо це питання таким чином, щоб це в першу чергу було зручно для людей, а в другу чергу – для держави. Бо розгляд справи – це технологічний процес. Це уявіть собі конвеєр, як збирають машини – це так і у нас: попадає заява до суду, секретар її реєструє. Вже починається робота і витрачаються кошти. А попадає не одна заява, їх може і сотня попасти в один день. А по Україні за 2012 рік приблизно 5 мільйонів справ суди розглянули», – розповідає Ігор Самсін.
Проект впроваджує Канадський національний інститут суддівської освіти, а фінансує Канадське агентство міжнародного розвитку. Триватиме він 5 років, вартість – близько 5,5 мільйонів канадських доларів. У рамках проекту буде розроблено курс досудового врегулювання для національної школи суддів, підготовлені навчальні програми, в тому числі і для дистанційного навчання, створено базу для підвищення кваліфікації суддів.
Люди відчувають себе менш захищеними
Функції примирення повинна брати на себе третя сторона – медіатори, але судді не мають таких навиків і досвіду, їх цьому потрібно вчити, каже керівник Станіславської правозахисної групи Андрій Малетин. Водночас він вважає, що психологічно люди ще не готові до такого вирішення конфлікту.
«Люди досудовому врегулюванню спору не довіряють, бо суд завершується не лише винесенням самого рішення суду, а є процедури його примусового виконання, є відповідальність за його невиконання. І коли буде рішення суду у людини, вона зможе використати інструменти для його повного виконання. Коли ж буде угода досудового врегулювання, немає сьогодні законодавства, яке б ставило на рівень цю угоду з рішенням суду. І люди відчувають себе менш захищеними», – вважає Андрій Малетин.
А експерт з медіації Ірина Таран повідомила, що двічі подавали до парламенту законопроект про медіацію. На її переконання, участь третьої сторони має велике моральне значення.