Гість: Максим Стріха, науковець, президент Українського фізичного товариства, перекладач
Ірина Штогрін: Зрозуміло, що перед початком нового навчального року ми хочемо обговорити те, що вже активно обговорюють і батьки, і вчителі, і, можливо, старшокласники. Зокрема, йдеться про концепцію профільного навчання у школі.
Міністерство освіти і науки затвердило у першому читанні проект цієї концепції профільного навчання. І, згідно з цим документом, у школах буде чотири типи спеціалізації для старшокласників – для 10–11 класів: природознавчі науки, математика, українська філологія та іноземні мови.
Тобто вже у 9-му класі дитина має чітко зрозуміти, що вона хоче вивчати поглиблено, а чого вона не хоче. І в залежності від її вибору у неї буде більше профільних дисциплін, а до мінімуму будуть зведені ті дисципліни, які людина не обирає.
Низка науковців виступила з різкою критикою такої концепції. Ви – серед них. Чому, пане Стріхо?
– Є питання базового рівня, який мусить мати кожна сучасна людина. І от не тільки я, а й вся українська спільнота була дуже стривожена тим, що з цього базового рівня випала фізика.
Що виходить? Діти починають вчити фізику у 6-му класі, у 9-му класі це вивчення фактично уривається на половині, а після того вони або матимуть поглиблене вивчення фізики, якщо підуть за природничо-науковим профілем, або не матимуть фізики взагалі, якщо підуть за будь-яким іншим профілем, бо там є так званий обов’язковий предмет «природознавство», де в обсязі трьох годин пропонується звести до купи залишки хімії, фізики і біології. Це зрозуміло, що не знатимуть діти в результаті ні фізики, ні хімії, ні біології. Хіба що, плюс, можна буде зайвих вчителів скоротити.
Хоча, з іншого боку, концепція мусить набути чинності через 5 років. А це цей час, коли немає ні підручників, ніхто не готував цих вчителів природознавства, я не зовсім уявляю, як це можна буде навіть практично зреалізувати. Але очевидним, сухим залишком є те, що абсолютна більшість українських дітей виходитиме зі шкіл, не маючи жодного системного уявлення про фізику, про хімію, про біологію. Себто про ті речі, які визначають основи сучасного наукового світогляду.
Але йдеться не лишень про хімію, фізику чи біологію, які складають основу наукового світогляду, а й, скажімо, про гуманістичний світогляд, адже серед обов’язкових предметів тепер вже немає зарубіжної літератури чи світової літератури, як її був назвав міністр Табачник. Старшокласники, які не ознайомилися з поемами Гомера, з драмами Шекспіра, з «Божественною комедією» Данте, з іншими базовими речами, навряд чи можуть називати себе освіченими людьми і в цьому сенсі.
Маємо ще й третє. Ну, ніде у світі немає дворічної профільної освіти. В європейських країнах профільна освіта триває від трьох до п’яти років. І це той час, за який справді чогось можна навчити. Ми намагаємося втиснути це у два роки. Це завідомо неможливо. Чому так? Бо, як Ви пам’ятаєте, ми 10 років готувалися до 12-річної освіти за сприяння того ж самого міністерства, а це раптом скасували три роки тому і за російським зразком перейшли до 11-річної. І фактично виявилося, що профільну можна реалізувати лишень в 10–11-му класі. А цього часу не досить для того, щоб глибоко чомусь навчити.
Отже, запропоновано реформу, яка, напевне, знищить залишки тієї фундаментальності освітньої, яка ще була в українській школі, яка так само, напевне, не побудує профільності, бо для цього просто не буде часу. А розплачуватися буде суспільство.
Скажімо, і зараз у нас брак кваліфікованих інженерів, техніків, технологів, медиків. А хто піде на ці спеціальності, коли фактично, я не знаю, скільки буде за цією природничо-науковою спеціалізацією вчитися дітей, чи 5%, чи 10%? Але всі інші фактично не матимуть шансів, скажімо, вступати у медінститути, де є профільною біологія, чи на політехнічні спеціальності, технологічні спеціальності, де є профільними фізика чи хімія, бо інші просто не отримуватимуть цих знань. Розплачуватися буде суспільство.
– Свої погляди Ви викликали у відкритому листі, тому, вочевидь, міністр освіти Дмитро Табачник полемізує з Вами. І зараз ми дамо нашим слухачам і глядачам послухати, що він, власне, каже.
Дмитр Табачник: Поки що тільки розробляється концепція профільної школи. Це значить, що кожний предмет буде в різних обсягах, залежно від профілю. Ви захоплюєтеся українською літературою, історією України – ось буде 6 уроків, а фізики два.
Сьогодні, за новими стандартами, кожна школа може зробити профільність навчання найкраще, яка буде відповідати прагненням дитини до здобуття професії. Це перше.
Друге. Ви, сподіваюся, чули виступ голови робочої групи з розробки концепції профільної школи, академіка Лугового Володимира Іларіоновича, де він казав, що якраз профільне навчання вирішує дві речі – дорослої професії або у вищому навчальному закладі, або у професійному навчальному закладі.
Третє – це спонукає розвивати творчість, але це не значить абсолютно, що якийсь предмет буде викинутий.
Профільна школа у великому місті може бути спеціалізована – хіміко-біологічний ліцей, гуманітарна гімназія, фізико-математичний ліцей. Для шкіл і гімназій невеликих населених пунктів буде запропонований кількамодульний профіль, коли один клас може вивчати поглиблено технічні або природничі дисципліни, інший клас – гуманітарні.
– Міністр освіти Дмитро Табачник кілька разів наголосив: так, як в усьому світі. Що він має на увазі?
– Справді, в усьому світі є і така тенденція. Зокрема, базовий рівень багатьох американських шкіл справді це і передбачає. Але Америка є багатою країною, і вона дозволяє собі при цьому купувати науковців, медиків, технологів за кордоном. Якщо ми подивимося, хто сьогодні в Америці займається наукою, то понад половина – це ті, хто приїхав до Америки щойно і там працює. З лікарями – не половина, але теж дуже багато. Себто це дивне суспільство. У цьому сенсі вони добре тямляться на демократії, але не зовсім добре на фізиці більшість. Україна, боюся, сьогодні не зможе запрошувати до себе ані вчених, ані медиків достатньої кваліфікації.
Я хотів би все-таки заперечити міністрові. Він сказав, що фізики там буде дві години. З того документу, який оприлюднено (чому, власне, українське фізичне товариство так стривожилося), йдеться про те, що поза природничо-науковою спеціалізацією обов’язковим залишається предмет «природознавство», от залишки хімії, фізики і біології в обсязі три години на тиждень.
Що це таке буде? Як це читатиметься? Зрозуміло, що вчителями, яких просто сьогодні немає фізично, які могли б тямитися і на фізиці, і на хімії, і на біології водночас, себто, очевидно, це буде колапс цілковитий. І якщо вже зараз у нас діти мають слабке уявлення, чому, скажімо, працює та електроніка, яка є у них в руках, чому працюють різні технологічні цикли, та, врешті-решт, це дике поширення середньовічних забобонів, які навколо нас, то теж наслідок того, що люди не мають вже основ знань про сучасний світ.
– Пане Стріхо, Ви – все ж науковець, а вчителі, можливо, мають іншу думку. Я би хотіла послухати від Вас такі прості аргументи, які можуть переконати не лише вчителя, а і навіть більше батьків щодо того, що не варто обмежувати вибір дитини, коли їй лише ще 14–15 років.
– Є дуже багато прикладів, коли діти, навіть вступивши до вишу, раптом на другому чи третьому курсі з’ясовують, що це – не їхнє, що вони мусять поміняти фах. Коли за ними є школа базова, яка вчила більш-менш всьому, вони можуть це зробити.
Зараз фактично у 14 років дитина буде змушена зробити остаточний вибір, на який вплинути буде складно, принаймні в широких межах. От людина, яка піде на природничо-наукову спеціалізацію, при тому, очевидно, вже ніколи не зможе бути філологом, а людина, яка скаже, що вона хоче бути філологом, вже не зможе претендувати на якісь успіхи у математиці. Я боюся, що це дуже ризиковано, оскільки ми знаємо, що в такому віці діти часто не є ще надто свідомими щодо того, що вони насправді можуть і чого вони насправді хочуть.
Отже, буде багато помилкових рішень. І, на жаль, це виллється, крім усього, у поламані людські долі, бо… Ну, а що потім? А вже потім нічим не зарадиш.
– Якщо говорити про усіх, то для кожної людини цілком нормально орієнтуватися на успіх. Якщо, скажімо, дитина обрала фах в системі ось цієї профільної світи. Вона почала поглиблено вчити ті науки, які вона обрала, потім пішла далі працювати у цій сфері, то чи не завадить їй досягнути успіху у тому розумінні, якого вимагає сучасний світ, те, що вона не матиме жодного уявлення, скажімо, про інші науки і про інші предмети?
– Власне, я хотів би на цьому і зупинитися. Я вважаю, що будь-яка спеціалізація на цьому рівні мусить включати так само достатньо глибоку фундаментальну освіту. Себто фізика в обсязі двох годин на тиждень, мінімум, мусить бути обов’язковою для всіх, біологія в обсязі, мінімум, двох годин на тиждень – для всіх. От для тих, хто спеціалізується, має бути і шість, і вісім годин, бо дві години – це мало. Але дві години – це певний мінімум, який дозволятиме, по-перше, щось уявляти, по-друге, нарощувати знання, якщо людина раптом потім зрозуміє, що її покликання тут.
Варіант запропонований містить спеціалізацію, але з дуже урізаним базовим набором.
– Поділяє Вашу думку і Юрій Костюченко, кандидат фізико-математичних наук. Зокрема, на сторінках газети «День» він як фахівець з питань національної безпеки висловив критичне ставлення до цієї концепції і його обґрунтовує тим, що, по суті, ця концепція забирає в українських дітей, а значить, що і в України, можливість мати ефективне, гарне майбутнє. Оскільки, на його думку, обмеження вибору дитини і обмеження тих знань, які вона отримує, спеціалізуючись на якісь конкретній частині, не відповідає вимогам сучасного світу.
– Широчінь знань дає часом дивовижні результати на стикові знань.
Я Вам скажу більше. Це ж розуміють усі. Мені не доводилося зустрічатися з жодною живою людиною, яка обстоювала б цю концепцію. Я як президент Українського фізичного товариства був присутній на круглому столі у Верховній Раді, який організував Комітет з питань науки і освіти. Там було дуже багато людей. Були вчителі, були представники Академії педагогічних наук… Всі виступали проти.
Себто я тепер почув прізвище академіка Лугового. Але там було двоє фахових академіків-секретарів на цьому круглому столі тієї ж Національної академії педагогічних наук, які категорично виступили проти цієї концепції, хоча начебто за фахом саме вони мусили б бути її розробниками.
Отже, тут справді маємо якісь дивні речі, коли рішення справді розробляються якимось дуже вузьким колом людей, а потім, не зважаючи на критику, очевидно, переважної більшості і науковців, і освітян, ухвалюються і втілюються у життя.
– Пане Стріхо, Дмитро Табачник у четвер багато часу відвів темі російської мови в Україні. Він сказав, що дуже багато батьків і дітей хочуть, щоб російська мова широко вивчалася в українських колах, а також щоб було більше російських шкіл і російських класів, що, мовляв, є велика проблема з російською мовою.
Так ось днями з’явилося повідомлення про те, що, скажімо, 52% учнів обрали німецьку мову як другу іноземну мову, окрім англійської, а 23% – російську. І це другий показник.
Чи справді є проблема в українських школярів з вивченням російської мови? І наскільки вона потрібна Україні?
– Мені складно коментувати якісь дії, висловлювання нинішніх очільників міністерства, оскільки всім зрозуміло, що ухвалюється рішення начебто розумне про другу іноземну мову. Але за тих умов, коли доброго вивчення навіть першої іноземної мови у більшості шкіл немає, другу мову починають вивчати коштом тієї першої, де скорочується кількість годин. При цьому зрозуміло, що в сільських школах, зрозуміло, що в школах у невеличких містечках фахівців для того, щоб вчити повноцінно мову другу, немає. Отже, це є способом витягнути ту ж саму російську мову.
В результаті там, де справді можна було вивчати другу іноземну мову, діти вибрали німецьку, французьку, польську і так далі. Але де йшлося про сільських школярів, школярів у невеличких районних містечках, де фахівців немає, це вирішили заткнути тією ж самою російською. Благо, була вказівка міністерства, що от у нас головна проблема – це російська мова! Ну, і натягнули ці майже чверть дітей на цьому.
– А ця вказівка офіційна? Чи те, що читається між рядками?
– У нас, на жаль, в Україні найефективнішими є неофіційні вказівки, але, тим не менше, за які часто люди розплачуються долею, кар’єрою і таке інше.
– Якщо би Вам доручили організувати систему освіти зараз (на завершення це такий підсумок розмови), які базові речі Ви змінили б?
– За останні три роки було зроблено надзвичайно багато несвідомих, а, можливо, цілком свідомих фатальних для суспільства помилок. Для початку треба було б, очевидно, просто потрібно скасувати всі рішення останніх трьох років, повернутися, спробувати повернутися спокійно до того, що існувало у 2010 році і до чого люди спокійно так само йшли без будь-яких революційних рухів від 1992 року, зробити інвентаризацію втрат і спробували поволі рухатися далі.
Але ті рани, які завдано освіті за часів міністра Табачника, доведеться лікувати дуже довго.
– Якщо говорити конкретно про концепцію профільної освіти, який Ваш прогноз? Вона таки вступить у чинність?
Ви сказали, що через 5 років. А є там повідомлення про те, що вже з наступного навчального року якісь елементи в якихось школах якимось чином будуть запроваджуватися.
– У нас є оптимісти, у нас є песимісти. Але я можу сказати, що якщо за цього керівництва міністерства, якщо за 5 років у нас освітою керуватимуть ті ж самі люди, якщо ця концепція у цьому вигляді набуде чинності, очевидно, на перспективах науки, високих технологій, багатьох інших речей в цій країні можна буде поставити хрест.
– А оптимізм знайдете?
– Ну що ж, завжди у нашому житті бували несподівані повороти. Завжди. У тому відомому анекдоті про Ходжу Насреддіна, Ви пам’ятаєте, було це припущення Насреддіна, що за 5 років або емір, або віслюк обов’язково здохне. Ну, на це лишається і сподіватися.
Ірина Штогрін: Зрозуміло, що перед початком нового навчального року ми хочемо обговорити те, що вже активно обговорюють і батьки, і вчителі, і, можливо, старшокласники. Зокрема, йдеться про концепцію профільного навчання у школі.
Міністерство освіти і науки затвердило у першому читанні проект цієї концепції профільного навчання. І, згідно з цим документом, у школах буде чотири типи спеціалізації для старшокласників – для 10–11 класів: природознавчі науки, математика, українська філологія та іноземні мови.
Тобто вже у 9-му класі дитина має чітко зрозуміти, що вона хоче вивчати поглиблено, а чого вона не хоче. І в залежності від її вибору у неї буде більше профільних дисциплін, а до мінімуму будуть зведені ті дисципліни, які людина не обирає.
Низка науковців виступила з різкою критикою такої концепції. Ви – серед них. Чому, пане Стріхо?
Максим Стріха
Абсолютна більшість українських дітей виходитиме зі шкіл, не маючи жодного системного уявлення про ті речі, які визначають основи сучасного наукового світогляду
В європейських країнах профільна освіта триває від трьох до п’яти років. І це той час, за який справді чогось можна навчити. Ми намагаємося втиснути це у два роки
Що виходить? Діти починають вчити фізику у 6-му класі, у 9-му класі це вивчення фактично уривається на половині, а після того вони або матимуть поглиблене вивчення фізики, якщо підуть за природничо-науковим профілем, або не матимуть фізики взагалі, якщо підуть за будь-яким іншим профілем, бо там є так званий обов’язковий предмет «природознавство», де в обсязі трьох годин пропонується звести до купи залишки хімії, фізики і біології. Це зрозуміло, що не знатимуть діти в результаті ні фізики, ні хімії, ні біології. Хіба що, плюс, можна буде зайвих вчителів скоротити.
Хоча, з іншого боку, концепція мусить набути чинності через 5 років. А це цей час, коли немає ні підручників, ніхто не готував цих вчителів природознавства, я не зовсім уявляю, як це можна буде навіть практично зреалізувати. Але очевидним, сухим залишком є те, що абсолютна більшість українських дітей виходитиме зі шкіл, не маючи жодного системного уявлення про фізику, про хімію, про біологію. Себто про ті речі, які визначають основи сучасного наукового світогляду.
Але йдеться не лишень про хімію, фізику чи біологію, які складають основу наукового світогляду, а й, скажімо, про гуманістичний світогляд, адже серед обов’язкових предметів тепер вже немає зарубіжної літератури чи світової літератури, як її був назвав міністр Табачник. Старшокласники, які не ознайомилися з поемами Гомера, з драмами Шекспіра, з «Божественною комедією» Данте, з іншими базовими речами, навряд чи можуть називати себе освіченими людьми і в цьому сенсі.
Маємо ще й третє. Ну, ніде у світі немає дворічної профільної освіти. В європейських країнах профільна освіта триває від трьох до п’яти років. І це той час, за який справді чогось можна навчити. Ми намагаємося втиснути це у два роки. Це завідомо неможливо. Чому так? Бо, як Ви пам’ятаєте, ми 10 років готувалися до 12-річної освіти за сприяння того ж самого міністерства, а це раптом скасували три роки тому і за російським зразком перейшли до 11-річної. І фактично виявилося, що профільну можна реалізувати лишень в 10–11-му класі. А цього часу не досить для того, щоб глибоко чомусь навчити.
Отже, запропоновано реформу, яка, напевне, знищить залишки тієї фундаментальності освітньої, яка ще була в українській школі, яка так само, напевне, не побудує профільності, бо для цього просто не буде часу. А розплачуватися буде суспільство.
Скажімо, і зараз у нас брак кваліфікованих інженерів, техніків, технологів, медиків. А хто піде на ці спеціальності, коли фактично, я не знаю, скільки буде за цією природничо-науковою спеціалізацією вчитися дітей, чи 5%, чи 10%? Але всі інші фактично не матимуть шансів, скажімо, вступати у медінститути, де є профільною біологія, чи на політехнічні спеціальності, технологічні спеціальності, де є профільними фізика чи хімія, бо інші просто не отримуватимуть цих знань. Розплачуватися буде суспільство.
– Свої погляди Ви викликали у відкритому листі, тому, вочевидь, міністр освіти Дмитро Табачник полемізує з Вами. І зараз ми дамо нашим слухачам і глядачам послухати, що він, власне, каже.
Дмитр Табачник: Поки що тільки розробляється концепція профільної школи. Це значить, що кожний предмет буде в різних обсягах, залежно від профілю. Ви захоплюєтеся українською літературою, історією України – ось буде 6 уроків, а фізики два.
Сьогодні, за новими стандартами, кожна школа може зробити профільність навчання найкраще, яка буде відповідати прагненням дитини до здобуття професії. Це перше.
Друге. Ви, сподіваюся, чули виступ голови робочої групи з розробки концепції профільної школи, академіка Лугового Володимира Іларіоновича, де він казав, що якраз профільне навчання вирішує дві речі – дорослої професії або у вищому навчальному закладі, або у професійному навчальному закладі.
Третє – це спонукає розвивати творчість, але це не значить абсолютно, що якийсь предмет буде викинутий.
Профільна школа у великому місті може бути спеціалізована – хіміко-біологічний ліцей, гуманітарна гімназія, фізико-математичний ліцей. Для шкіл і гімназій невеликих населених пунктів буде запропонований кількамодульний профіль, коли один клас може вивчати поглиблено технічні або природничі дисципліни, інший клас – гуманітарні.
– Міністр освіти Дмитро Табачник кілька разів наголосив: так, як в усьому світі. Що він має на увазі?
Америка є багатою країною, вона дозволяє собі купувати науковців за кордоном. Україна сьогодні не зможе запрошувати до себе вчених
Я хотів би все-таки заперечити міністрові. Він сказав, що фізики там буде дві години. З того документу, який оприлюднено (чому, власне, українське фізичне товариство так стривожилося), йдеться про те, що поза природничо-науковою спеціалізацією обов’язковим залишається предмет «природознавство», от залишки хімії, фізики і біології в обсязі три години на тиждень.
Що це таке буде? Як це читатиметься? Зрозуміло, що вчителями, яких просто сьогодні немає фізично, які могли б тямитися і на фізиці, і на хімії, і на біології водночас, себто, очевидно, це буде колапс цілковитий. І якщо вже зараз у нас діти мають слабке уявлення, чому, скажімо, працює та електроніка, яка є у них в руках, чому працюють різні технологічні цикли, та, врешті-решт, це дике поширення середньовічних забобонів, які навколо нас, то теж наслідок того, що люди не мають вже основ знань про сучасний світ.
– Пане Стріхо, Ви – все ж науковець, а вчителі, можливо, мають іншу думку. Я би хотіла послухати від Вас такі прості аргументи, які можуть переконати не лише вчителя, а і навіть більше батьків щодо того, що не варто обмежувати вибір дитини, коли їй лише ще 14–15 років.
Фактично у 14 років дитина буде змушена зробити остаточний вибір
Зараз фактично у 14 років дитина буде змушена зробити остаточний вибір, на який вплинути буде складно, принаймні в широких межах. От людина, яка піде на природничо-наукову спеціалізацію, при тому, очевидно, вже ніколи не зможе бути філологом, а людина, яка скаже, що вона хоче бути філологом, вже не зможе претендувати на якісь успіхи у математиці. Я боюся, що це дуже ризиковано, оскільки ми знаємо, що в такому віці діти часто не є ще надто свідомими щодо того, що вони насправді можуть і чого вони насправді хочуть.
Отже, буде багато помилкових рішень. І, на жаль, це виллється, крім усього, у поламані людські долі, бо… Ну, а що потім? А вже потім нічим не зарадиш.
– Якщо говорити про усіх, то для кожної людини цілком нормально орієнтуватися на успіх. Якщо, скажімо, дитина обрала фах в системі ось цієї профільної світи. Вона почала поглиблено вчити ті науки, які вона обрала, потім пішла далі працювати у цій сфері, то чи не завадить їй досягнути успіху у тому розумінні, якого вимагає сучасний світ, те, що вона не матиме жодного уявлення, скажімо, про інші науки і про інші предмети?
– Власне, я хотів би на цьому і зупинитися. Я вважаю, що будь-яка спеціалізація на цьому рівні мусить включати так само достатньо глибоку фундаментальну освіту. Себто фізика в обсязі двох годин на тиждень, мінімум, мусить бути обов’язковою для всіх, біологія в обсязі, мінімум, двох годин на тиждень – для всіх. От для тих, хто спеціалізується, має бути і шість, і вісім годин, бо дві години – це мало. Але дві години – це певний мінімум, який дозволятиме, по-перше, щось уявляти, по-друге, нарощувати знання, якщо людина раптом потім зрозуміє, що її покликання тут.
Варіант запропонований містить спеціалізацію, але з дуже урізаним базовим набором.
– Поділяє Вашу думку і Юрій Костюченко, кандидат фізико-математичних наук. Зокрема, на сторінках газети «День» він як фахівець з питань національної безпеки висловив критичне ставлення до цієї концепції і його обґрунтовує тим, що, по суті, ця концепція забирає в українських дітей, а значить, що і в України, можливість мати ефективне, гарне майбутнє. Оскільки, на його думку, обмеження вибору дитини і обмеження тих знань, які вона отримує, спеціалізуючись на якісь конкретній частині, не відповідає вимогам сучасного світу.
– Широчінь знань дає часом дивовижні результати на стикові знань.
Я Вам скажу більше. Це ж розуміють усі. Мені не доводилося зустрічатися з жодною живою людиною, яка обстоювала б цю концепцію. Я як президент Українського фізичного товариства був присутній на круглому столі у Верховній Раді, який організував Комітет з питань науки і освіти. Там було дуже багато людей. Були вчителі, були представники Академії педагогічних наук… Всі виступали проти.
Себто я тепер почув прізвище академіка Лугового. Але там було двоє фахових академіків-секретарів на цьому круглому столі тієї ж Національної академії педагогічних наук, які категорично виступили проти цієї концепції, хоча начебто за фахом саме вони мусили б бути її розробниками.
Отже, тут справді маємо якісь дивні речі, коли рішення справді розробляються якимось дуже вузьким колом людей, а потім, не зважаючи на критику, очевидно, переважної більшості і науковців, і освітян, ухвалюються і втілюються у життя.
– Пане Стріхо, Дмитро Табачник у четвер багато часу відвів темі російської мови в Україні. Він сказав, що дуже багато батьків і дітей хочуть, щоб російська мова широко вивчалася в українських колах, а також щоб було більше російських шкіл і російських класів, що, мовляв, є велика проблема з російською мовою.
Так ось днями з’явилося повідомлення про те, що, скажімо, 52% учнів обрали німецьку мову як другу іноземну мову, окрім англійської, а 23% – російську. І це другий показник.
Чи справді є проблема в українських школярів з вивченням російської мови? І наскільки вона потрібна Україні?
– Мені складно коментувати якісь дії, висловлювання нинішніх очільників міністерства, оскільки всім зрозуміло, що ухвалюється рішення начебто розумне про другу іноземну мову. Але за тих умов, коли доброго вивчення навіть першої іноземної мови у більшості шкіл немає, другу мову починають вивчати коштом тієї першої, де скорочується кількість годин. При цьому зрозуміло, що в сільських школах, зрозуміло, що в школах у невеличких містечках фахівців для того, щоб вчити повноцінно мову другу, немає. Отже, це є способом витягнути ту ж саму російську мову.
В результаті там, де справді можна було вивчати другу іноземну мову, діти вибрали німецьку, французьку, польську і так далі. Але де йшлося про сільських школярів, школярів у невеличких районних містечках, де фахівців немає, це вирішили заткнути тією ж самою російською. Благо, була вказівка міністерства, що от у нас головна проблема – це російська мова! Ну, і натягнули ці майже чверть дітей на цьому.
– А ця вказівка офіційна? Чи те, що читається між рядками?
– У нас, на жаль, в Україні найефективнішими є неофіційні вказівки, але, тим не менше, за які часто люди розплачуються долею, кар’єрою і таке інше.
– Якщо би Вам доручили організувати систему освіти зараз (на завершення це такий підсумок розмови), які базові речі Ви змінили б?
За останні три роки було зроблено багато фатальних для суспільства помилок. Ті рани, які завдано освіті за часів міністра Табачника, доведеться лікувати дуже довго
Але ті рани, які завдано освіті за часів міністра Табачника, доведеться лікувати дуже довго.
– Якщо говорити конкретно про концепцію профільної освіти, який Ваш прогноз? Вона таки вступить у чинність?
Ви сказали, що через 5 років. А є там повідомлення про те, що вже з наступного навчального року якісь елементи в якихось школах якимось чином будуть запроваджуватися.
– У нас є оптимісти, у нас є песимісти. Але я можу сказати, що якщо за цього керівництва міністерства, якщо за 5 років у нас освітою керуватимуть ті ж самі люди, якщо ця концепція у цьому вигляді набуде чинності, очевидно, на перспективах науки, високих технологій, багатьох інших речей в цій країні можна буде поставити хрест.
– А оптимізм знайдете?
– Ну що ж, завжди у нашому житті бували несподівані повороти. Завжди. У тому відомому анекдоті про Ходжу Насреддіна, Ви пам’ятаєте, було це припущення Насреддіна, що за 5 років або емір, або віслюк обов’язково здохне. Ну, на це лишається і сподіватися.