(Рубрика «Точка зору»)
«Нас б’ють, а ми міцнішаємо» – ця фраза самовдоволеного чиновника, який ненадовго покинув борт вертольота для розмови зі співвітчизниками, яких спіткало лихо, назавжди увійде в повне зібрання творів байдужості Володимира Путіна. Звичайно, знамениту фразу російського президента про затонулий підводний човен «Курськ», сказану в інтерв’ю Ларрі Кінгу, ніщо вже не перевершить. І все ж політ у затоплені райони Далекого Сходу Росії теж гідний того, щоб служити точним індикатором суті ставлення російського монарха до своїх підданих.
Тому що політ Путіна – те саме, що монарший політ. Люди, які збігаються до вертольота розповісти російському президентові про свої проблеми в надії, що дорогий Володимир Володимирович знайде рішення. Президент, який докоряє чиновникам і цікавиться: куди – ось дійсно, куди? – діваються виділені гроші. Небажання знати нічого, що не вписується в офіційну картину світу – як це було з одним із губернаторів, який жалівся Путіну на сморід від заводів у рідному місті і почув у відповідь, що екологічна обстановка в повному порядку і жителям Челябінська не варто турбуватися. І вінець творіння – матірна приказка, пригладжена президентом спеціально для тиражування в ефірі.
Можливо, це вигадка старанних політтехнологів, які вже не раз забезпечували Путіна подібними афоризмами. А, може бути, й особиста ініціатива самого російського президента – адже за роки свого правління Володимир Путін дійсно міг упевнитися, як міцнішають його піддані, що остаточно переконалися: без чоломбитними проханнями до монарха нічого в Росії не зрушиться з місця. Тому вони й поспішають з цими самими чоломбитнями до вічного президента. На Далекому Сході біля трону скупчилися всі – губернатори і міністри, фермери і рятувальники. Їх б’ють, а вони міцнішають.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода