Львів – Національний музей імені Андрея Шептицького готується до столітнього ювілею, однак жоден захід не запланований у палаці, де сам Шептицький створював музей. Історична будівля на вулиці Драгоманова, 42 перебуває у зруйнованому стані, кілька років тому звідти двічі викрадали цінні експонати.
«Музей не працює» – таке оголошення вісім років висить на брамі музейного комплексу на Драгоманова, 42, колишній вулиці Мохнацького. Саме за цією адресою 13 грудня 1913 року митрополит Андрей Шептицький подарував українському народові національний музей із надією, що він стане культурним і науковим центром. Відкриття музею була важливою подією у житті міста – зібралась уся еліта,оприлюднили вітання Папи Римського.
Андрей Шептицький у різних кутках світу за власні кошти купував і привозив до Львова твори мистецтва. На Святоюрській горі унікальна збірка давнього українського мистецтва ще у 1903 році займала кілька митрополичих кімнат, тут були ікони і книги – зразки українського книговидання. У 1911 році владика придбав під національний музей палац ХІХ століття (Драгоманова, 42). Будівлю і свій приватний фонд «Церковний музей» митрополит подарував українському народові. Сам формував експозицію музею і його фінансував.
«Ще коли митрополит Андрей був у Добромильському монастирі, разом із братами вони йшли селом Поляна і там якраз розбирали стару дерев’яну церкву, і ці ікони, згідно з давньою традицією, мали спалити, митрополит журився, як багато ікон було знищено. Саме ці перші ікони увійшли в експозицію Національного музею. Митрополит опікувався здібними молодими художниками. У самому приміщенні і біля нього була робітня, де художники працювали. Митрополит, як ніхто, розумів значення ікони, це був не лише витвір мистецтва, але передусім сакральна річ»,– каже працівник Центрального державного історичного архіву України у Львові Оксана Гайова.
Оскільки фонди музею постійно поповнювались, у 30-х роках біля палацу збудували нові приміщення. Андрей Шептицький зумів довкола національного музею об’єднати талановитих людей. Тут бував Іван Франко, Михайло Грушевський, Іван Огієнко, у залах палацу відбулась посмертна виставка видатного галицького митця Модеста Сосенка, славетних митців Галичини. На території музею досі зберігся будиночок, де проживала сім’я Іларіона Свєнцицького, першого директора музею, який очолював його 35 років.
Доступу до музею немає роками
У роки незалежності головну експозицію національного музею перенесли у будівлю на проспект Свободи, де у радянський час був музей Леніна, а за Польщі – музей промислу. Нині це центральне приміщення національного музею, і вже навіть багато львів’ян гадають, що цей будинок подарував Шептицький… Тим часом комплекс, де був створений музей митрополитом, забули. Тут музей не працює від 2005 року, відтак втратив своїх відвідувачів. Не представлено для громади проект ремонтно-реставраційних робіт, не вказано, коли вони почались і коли завершаться, яка їхня вартість. Український народ, якому Шептицький подарував музей, не має доступу на територію, яка не є приватною власністю.
Така ситуація дивує Андрія Салюка, президента благодійного фонду «Збереження історико-архітектурної спадщини Львова». Він вважає, що дирекція музею мала б радитись із фахівцями, як краще порятувати пам’ятку.
У 2005 році Кабмін виділив Львову майже сім мільйонів гривень на ремонтно-реставраційні роботи у музеї на Драгоманова. За нинішніми цінами, це було б близько 15 мільйонів гривень. Начальник міського управління капітального будівництва Ігор Фалюта розповів, як освоювали державні кошти.
«Ми робили електроживлення, тягнули кабелі, змінювали підстанцію, опалення, котельню встановили, замінили дах на будинку Свєнцицьких ( дах замінений частково – ред.), відремонтували будинок, а ще робили замощення території, вирізали дерева, всередині палацу нічого не ремонтували, а ще огорожу зробили», – каже Ігор Фалюта.
Точніше – демонтували стару австрійську огорожу з литих цементних колон і металевих перетинок і вставили неякісну нову, яка розсипалась і нещодавно її ремонтували знову. Загалом ремонт проводиться закрито від громади.
Палац, де розташовувався національний музей, потребує порятунку, бо він руйнується на очах, у чому пересвідчилась кореспондентка Радіо Свобода. Те, що зроблено, не підтримується. За розповідями працівників, у 2009 році було затоплене фондосховище. Досі не розкриті дві крадіжки понад 200 цінних кахлів і стародруків. Правоохоронці порушили кримінальні справи, але й донині – жодного результату.
Мінкультури, можливо, виділить кошти
Ігор Кожан, директор Національного музею імені Шептицького, пояснив, що ремонтні роботи припинились у 2008 році через нестачу коштів. «Я постійно звертаюсь до міністерств культури, регіонального будівництва, депутати роблять запити», – зауважив пан Кожан.
У відповідь на останній запит Мінкультури поінформувало, що у 2014 році на порятунок музею у держбюджеті передбачать кошти.
Заходи до столітнього ювілею створення музею розпочнуться з вересня і триватимуть у головному приміщенні музею на проспекті Свободи. Про стару будівлю стараються не говорити. Біля палацу, на занедбаному подвір’ї планують встановити сучасну копію меморіального бюсту митрополита (бюст виготовлений скульптором Сергієм Литвиненком у 1935 році).
«Елементом відкриття меморіального знаку і буде дотичність до митрополита. Ми встановимо його на місці, де до 1947 року був бюст Шептицького, виготовлений Литвиненком, але який зруйнувала радянська влада. У 1960 році вони там поставили так званий «Світовид»», – розповідає Ігор Кожан (мова про дохристиянську пам’ятку, як вважає дехто з науковців; її демонтаж торік спричинив скандал у музейному середовищі – ред.).
Але чи на таку «дотичність» заслуговує засновник музею? Сто років тому митрополит на відкритті національного музею говорив про необхідність збереження української культури. А нині те, що він зберігав, про що піклувався і дарував українському народові, руйнується. Мова не лише про музейний комплекс на Драгоманова, але й про шпиталь Шептицького, де планують зводити багатоповерхівку у зоні ЮНЕСКО, літню резиденцію митрополита у Карпатах, яку, як припускають, пригледіли багатії, занедбаний родинний маєток Шептицьких у Прилбичах, що на Львівщині.
«Музей не працює» – таке оголошення вісім років висить на брамі музейного комплексу на Драгоманова, 42, колишній вулиці Мохнацького. Саме за цією адресою 13 грудня 1913 року митрополит Андрей Шептицький подарував українському народові національний музей із надією, що він стане культурним і науковим центром. Відкриття музею була важливою подією у житті міста – зібралась уся еліта,оприлюднили вітання Папи Римського.
Національний музей імені Андрея Шептицького
Андрей Шептицький у різних кутках світу за власні кошти купував і привозив до Львова твори мистецтва. На Святоюрській горі унікальна збірка давнього українського мистецтва ще у 1903 році займала кілька митрополичих кімнат, тут були ікони і книги – зразки українського книговидання. У 1911 році владика придбав під національний музей палац ХІХ століття (Драгоманова, 42). Будівлю і свій приватний фонд «Церковний музей» митрополит подарував українському народові. Сам формував експозицію музею і його фінансував.
«Ще коли митрополит Андрей був у Добромильському монастирі, разом із братами вони йшли селом Поляна і там якраз розбирали стару дерев’яну церкву, і ці ікони, згідно з давньою традицією, мали спалити, митрополит журився, як багато ікон було знищено. Саме ці перші ікони увійшли в експозицію Національного музею. Митрополит опікувався здібними молодими художниками. У самому приміщенні і біля нього була робітня, де художники працювали. Митрополит, як ніхто, розумів значення ікони, це був не лише витвір мистецтва, але передусім сакральна річ»,– каже працівник Центрального державного історичного архіву України у Львові Оксана Гайова.
Оскільки фонди музею постійно поповнювались, у 30-х роках біля палацу збудували нові приміщення. Андрей Шептицький зумів довкола національного музею об’єднати талановитих людей. Тут бував Іван Франко, Михайло Грушевський, Іван Огієнко, у залах палацу відбулась посмертна виставка видатного галицького митця Модеста Сосенка, славетних митців Галичини. На території музею досі зберігся будиночок, де проживала сім’я Іларіона Свєнцицького, першого директора музею, який очолював його 35 років.
Будинок Свєнцицьких
Доступу до музею немає роками
У роки незалежності головну експозицію національного музею перенесли у будівлю на проспект Свободи, де у радянський час був музей Леніна, а за Польщі – музей промислу. Нині це центральне приміщення національного музею, і вже навіть багато львів’ян гадають, що цей будинок подарував Шептицький… Тим часом комплекс, де був створений музей митрополитом, забули. Тут музей не працює від 2005 року, відтак втратив своїх відвідувачів. Не представлено для громади проект ремонтно-реставраційних робіт, не вказано, коли вони почались і коли завершаться, яка їхня вартість. Український народ, якому Шептицький подарував музей, не має доступу на територію, яка не є приватною власністю.
Така ситуація дивує Андрія Салюка, президента благодійного фонду «Збереження історико-архітектурної спадщини Львова». Він вважає, що дирекція музею мала б радитись із фахівцями, як краще порятувати пам’ятку.
Палац усередині
У 2005 році Кабмін виділив Львову майже сім мільйонів гривень на ремонтно-реставраційні роботи у музеї на Драгоманова. За нинішніми цінами, це було б близько 15 мільйонів гривень. Начальник міського управління капітального будівництва Ігор Фалюта розповів, як освоювали державні кошти.
«Ми робили електроживлення, тягнули кабелі, змінювали підстанцію, опалення, котельню встановили, замінили дах на будинку Свєнцицьких ( дах замінений частково – ред.), відремонтували будинок, а ще робили замощення території, вирізали дерева, всередині палацу нічого не ремонтували, а ще огорожу зробили», – каже Ігор Фалюта.
Точніше – демонтували стару австрійську огорожу з литих цементних колон і металевих перетинок і вставили неякісну нову, яка розсипалась і нещодавно її ремонтували знову. Загалом ремонт проводиться закрито від громади.
Палац, де розташовувався національний музей, потребує порятунку, бо він руйнується на очах, у чому пересвідчилась кореспондентка Радіо Свобода. Те, що зроблено, не підтримується. За розповідями працівників, у 2009 році було затоплене фондосховище. Досі не розкриті дві крадіжки понад 200 цінних кахлів і стародруків. Правоохоронці порушили кримінальні справи, але й донині – жодного результату.
У 1913 році тут відкрили національний музей
Мінкультури, можливо, виділить кошти
Ігор Кожан, директор Національного музею імені Шептицького, пояснив, що ремонтні роботи припинились у 2008 році через нестачу коштів. «Я постійно звертаюсь до міністерств культури, регіонального будівництва, депутати роблять запити», – зауважив пан Кожан.
У відповідь на останній запит Мінкультури поінформувало, що у 2014 році на порятунок музею у держбюджеті передбачать кошти.
Заходи до столітнього ювілею створення музею розпочнуться з вересня і триватимуть у головному приміщенні музею на проспекті Свободи. Про стару будівлю стараються не говорити. Біля палацу, на занедбаному подвір’ї планують встановити сучасну копію меморіального бюсту митрополита (бюст виготовлений скульптором Сергієм Литвиненком у 1935 році).
«Елементом відкриття меморіального знаку і буде дотичність до митрополита. Ми встановимо його на місці, де до 1947 року був бюст Шептицького, виготовлений Литвиненком, але який зруйнувала радянська влада. У 1960 році вони там поставили так званий «Світовид»», – розповідає Ігор Кожан (мова про дохристиянську пам’ятку, як вважає дехто з науковців; її демонтаж торік спричинив скандал у музейному середовищі – ред.).
Перенесений Світовид
Але чи на таку «дотичність» заслуговує засновник музею? Сто років тому митрополит на відкритті національного музею говорив про необхідність збереження української культури. А нині те, що він зберігав, про що піклувався і дарував українському народові, руйнується. Мова не лише про музейний комплекс на Драгоманова, але й про шпиталь Шептицького, де планують зводити багатоповерхівку у зоні ЮНЕСКО, літню резиденцію митрополита у Карпатах, яку, як припускають, пригледіли багатії, занедбаний родинний маєток Шептицьких у Прилбичах, що на Львівщині.