Львів – Поет Богдан-Ігор Антонич, визначний діяч ХІХ століття Йосиф Делькевич, оперний співак Модест Менцинський – це далеко не повний перелік лемків, які жили і творили у Львові. І таких лемківських місць на сьогодні відомо близько тридцяти. Занесені вони на мапу з такою ж назвою – «Лемківські місця у Львові», відтак планується ще один туристичний маршрут.
Пам’ятник художнику-самоуку Никифору Дровняку у Львові один із найпопулярніших, і кожен турист везе додому фотографію, зроблену біля скульптури лемківського художника-примітивіста. Немає доказів, що митець бував у Львові, але з цим містом він пов’язаний. Адже саме львівський художник Роман Турин відкрив Никифора і зібрав його колекцію акварелей і представив її у Парижі. Одразу після Франції з творчістю Никифора ознайомились львів’яни у 1938 році. Митець, як і тисячі лемків, теж був депортований з рідної Криниці (Польща) у Щецин, але пішки подолав 700 кілометрів і повернувся у рідне село.
Близько 30 лемківських місць позначили на мапі представники молодіжної організації «Лемківщина», а це, зокрема: будинок на Городоцькій, де у студентські роки мешкав поет Богдан-Ігор Антонич; у Львівській академії мистецтв навчалось чимало лемків, майбутніх художників, зокрема Мирон і Юрій Амбіцькі, Василь і Володимир Одрехівські; у львівській опері співав Модест Менцинський, який походив з давнього лемківського роду; Йосиф Делькевич був ректором університету.
Екскурсовод Богдан Сиванич каже, що лемківськими місцями створять туристичний маршрут для тих, хто цікавиться долею і культурою лемків.
«Намагалися історично охопити. До Другої світової війни лемків у Львові було небагато, це ті, хто навчався тут, працював, займався громадською діяльністю. Після відомих депортацій, вже лемки тут селились. У майбутньому, можливо, розширимо карту і ще більше буде імен і місць, пов’язаних з ними», – каже Богдан Сиванич.
«Лемки, як хлібне зерно»
Депортація лемків із їхніх етнічних земель розпочалась у 1944 році, а завершилась у 1947-му операцією «Вісла». Понад сто тисяч людей були примусово виселені зі своїх рідних домівок. Лемківські землі залишились під Польщею, Словаччиною, в Україні – це лише 10% цієї землі.
Трагічна доля і родини Івана Щерби. Спершу сім’я була депортована на Одещину, у будинок, де у роки голоду люди поїли один одного. Наприкінці 1947-го родина приїхала на Львівщину і їм надали будинок поблизу Львова, де жили поляки.
«Там нічого не було, лише гарний сад. Лемки, як хлібне зерно, закодоване на вічне життя, і де б вони не були, вони створювали оазу лемківства, переданого з молоком нені. Депортовані нації, народи мають тягу до поєднання. Лемків вирізняє працьовитість, почуття гумору. Я до третього класу говорив лемківським діалектом. Я маю можливість передати своїм дітям і онукам оту енергетику культури, традиції, духовності, мови і вони будуть розряджати цей акумулятор на наступні покоління. Такі люди як Никифор, Антонич на пустому не родились,це був великий генетичний фундамент», – зазначає професор Іван Щерба.
Мапа з лемківськими місцями у Львові допоможе згуртувати, активізувати лемківську громаду, яка розкидана по всьому світу, каже Софія Федина, голова Світової федерації Українських лемківських об’єднань.
«Цей проект допоможе людям зібратись разом. Занадто багато йде спекуляцій, хто такі лемки. Що то не українці, що то руснаки, окрема нація. Те, що мапа вийшла у Львові, підкреслює, наскільки лемки є єдиним цілим з українським народом, як багато вони працювали на благо української землі, для своєї Лемківщини. Довгий час за радянської влади було заборонено і не прийнято говорити, що ти лемко. Сьогодні лемківська спільнота відроджується», – зазначила Софія Федина.
Лемківська трагедія досі не визнана на державному рівні як злочин. Лемки вже не один рік домагаються визнати примусову депортацію геноцидом. На Львівщині є 11 лемківських осередків, до яких входить понад 11 тисяч лемків. Лемки гуртуються, відроджують свою говірку, культуру і духовність. А на День незалежності учасники Світового конгресу українців відкриють новий туристичний маршрут лемківськими місцями Львова.
Пам’ятник художнику-самоуку Никифору Дровняку у Львові один із найпопулярніших, і кожен турист везе додому фотографію, зроблену біля скульптури лемківського художника-примітивіста. Немає доказів, що митець бував у Львові, але з цим містом він пов’язаний. Адже саме львівський художник Роман Турин відкрив Никифора і зібрав його колекцію акварелей і представив її у Парижі. Одразу після Франції з творчістю Никифора ознайомились львів’яни у 1938 році. Митець, як і тисячі лемків, теж був депортований з рідної Криниці (Польща) у Щецин, але пішки подолав 700 кілометрів і повернувся у рідне село.
Близько 30 лемківських місць позначили на мапі представники молодіжної організації «Лемківщина», а це, зокрема: будинок на Городоцькій, де у студентські роки мешкав поет Богдан-Ігор Антонич; у Львівській академії мистецтв навчалось чимало лемків, майбутніх художників, зокрема Мирон і Юрій Амбіцькі, Василь і Володимир Одрехівські; у львівській опері співав Модест Менцинський, який походив з давнього лемківського роду; Йосиф Делькевич був ректором університету.
Екскурсовод Богдан Сиванич каже, що лемківськими місцями створять туристичний маршрут для тих, хто цікавиться долею і культурою лемків.
«Намагалися історично охопити. До Другої світової війни лемків у Львові було небагато, це ті, хто навчався тут, працював, займався громадською діяльністю. Після відомих депортацій, вже лемки тут селились. У майбутньому, можливо, розширимо карту і ще більше буде імен і місць, пов’язаних з ними», – каже Богдан Сиванич.
«Лемки, як хлібне зерно»
Депортація лемків із їхніх етнічних земель розпочалась у 1944 році, а завершилась у 1947-му операцією «Вісла». Понад сто тисяч людей були примусово виселені зі своїх рідних домівок. Лемківські землі залишились під Польщею, Словаччиною, в Україні – це лише 10% цієї землі.
Трагічна доля і родини Івана Щерби. Спершу сім’я була депортована на Одещину, у будинок, де у роки голоду люди поїли один одного. Наприкінці 1947-го родина приїхала на Львівщину і їм надали будинок поблизу Львова, де жили поляки.
Тут була перша жіноча організація Галичини Лемківщина
«Там нічого не було, лише гарний сад. Лемки, як хлібне зерно, закодоване на вічне життя, і де б вони не були, вони створювали оазу лемківства, переданого з молоком нені. Депортовані нації, народи мають тягу до поєднання. Лемків вирізняє працьовитість, почуття гумору. Я до третього класу говорив лемківським діалектом. Я маю можливість передати своїм дітям і онукам оту енергетику культури, традиції, духовності, мови і вони будуть розряджати цей акумулятор на наступні покоління. Такі люди як Никифор, Антонич на пустому не родились,це був великий генетичний фундамент», – зазначає професор Іван Щерба.
Мапа з лемківськими місцями у Львові допоможе згуртувати, активізувати лемківську громаду, яка розкидана по всьому світу, каже Софія Федина, голова Світової федерації Українських лемківських об’єднань.
Довгий час за радянської влади було заборонено і не прийнято говорити, що ти лемкоСофія Федина
У цьому будинку жив Йосиф Делькевич
Лемківська трагедія досі не визнана на державному рівні як злочин. Лемки вже не один рік домагаються визнати примусову депортацію геноцидом. На Львівщині є 11 лемківських осередків, до яких входить понад 11 тисяч лемків. Лемки гуртуються, відроджують свою говірку, культуру і духовність. А на День незалежності учасники Світового конгресу українців відкриють новий туристичний маршрут лемківськими місцями Львова.