П’ять років після вторгнення Росії до Грузії і час, відколи Москва визнала незалежність самопроголошених автономій Грузії – Південної Осетії та Абхазії, багато що змінили. Вже немає ейфорії. У Південній Осетії люди потерпають від бідності і безробіття. А в Абхазії знічені тим, що світ після цієї війни якось віддалився від них, місцевий туризм застряг «на рівні радянського періоду». Жителі обох регіонів відчули, що вони на шляху тривалих змін із багатьма факторами, які у більшості своїй поза контролем осетин та абхазців.
В умовах поширеної бідності та безробіття навіть чутка про те, що десь беруть на роботу, може викликати у жителів Південної Осетії значні хвилювання. Мадіна, викладачка з Цхінвалі, столиці Південної Осетії, розповіла Радіо Свобода, як підбадьорює жителів міста оголошення про відкриття нового підприємства.
«Я почула, що зараз тут фабрика відкривається, яка найматиме 350 людей. Вже багато людей хочуть йти туди, – зазначає вона. – Тобто люди вже стомилися від цієї бездіяльності, від усіх цих негараздів, від безробіття, від цього підпирання кутів на вулицях, і заздрісливого обговорення сусіда, котрий хоча б чимось займається».
У серпні 2008 року жителі самопроголошених Південної Осетії та Абхазії вітали військову перемогу Росії над Грузією та наступне формальне визнання Москвою незалежності цих двох областей Грузії. Це відбувалося у стані ейфорії, великих сподівань та ентузіазму. Тоді все здавалося людям цих регіонів принципово новим, вирішальним моментом у тривалій боротьбі областей за незалежність. Але через 5 років лише жменька країн підтримала Москву у визнанні незалежності цих автономій Грузії. Вони залишилися й донині ізольованими, економічно і політично повністю залежними лише від Москви.
В Абхазії та Південній Осетії лунає обережний оптимізм, що межує з втомою
Жителі Цхінвалі кажуть з обережним оптимізмом Радіо Свобода, що вони встановлюють мирні стосунки зі своїми сусідами в Грузії, сподіваються на поступове вирішення їхніх проблем. Зрозуміло, що Південна Осетія, затиснута між горами і Грузією, без розвинутих зв’язків із регіонами Росії зазнає набагато більше проблем, аніж більша за територією приморська, курортна Абхазія. Тому проблеми економіки для Цхінвалі дуже болючі, і тут переважно сподіваються на допомогу Росії.
Абхазія, навпаки – з абсолютною більшістю своїх громадян прагне повної незалежності, хоча й тут не заперечують великої ролі Росії у їхньому відокремлені.
«Можна сказати, що самовпевненість і надзвичайний оптимізм охопили абхазців після серпневої війни, так само, як це було після перемоги у більш ранній війні 1992–93 років. Тут взагалі сподівалися, що Захід буде дивитися сприятливо на Абхазію та більше співчуватиме її прагненню до визнання права на незалежність. Але, як ми знаємо, дуже мало держав підтримали крок Росії від 26 серпня 2008 року», – сказав Радіо Свобода із Сухумі один із прихильників широкого міжнародного визнання Абхазії, професор кавказьких мов у Лондонському університеті Джордж Г’юїтт.
Не дивно, що й Велика Британія та інші західні країни, як зазначає Г’юїтт, не радять туристам їхати до Сухумі. Тому, на думку британця, потенційно прибутковий тут туризм «застряг у драговині» та залишається, за словами професора з Лондона, «на рівні радянських часів».
Жителі обох регіонів розуміють тепер краще, що вони – на шляху тривалого процесу, на який діє багато факторів, котрі переважно поза межами контролю осетин у Цхінвалі та абхазців у Сухумі.
Матеріал підготували Robert Coalson і Василь Зілгалов
В умовах поширеної бідності та безробіття навіть чутка про те, що десь беруть на роботу, може викликати у жителів Південної Осетії значні хвилювання. Мадіна, викладачка з Цхінвалі, столиці Південної Осетії, розповіла Радіо Свобода, як підбадьорює жителів міста оголошення про відкриття нового підприємства.
«Я почула, що зараз тут фабрика відкривається, яка найматиме 350 людей. Вже багато людей хочуть йти туди, – зазначає вона. – Тобто люди вже стомилися від цієї бездіяльності, від усіх цих негараздів, від безробіття, від цього підпирання кутів на вулицях, і заздрісливого обговорення сусіда, котрий хоча б чимось займається».
У серпні 2008 року жителі самопроголошених Південної Осетії та Абхазії вітали військову перемогу Росії над Грузією та наступне формальне визнання Москвою незалежності цих двох областей Грузії. Це відбувалося у стані ейфорії, великих сподівань та ентузіазму. Тоді все здавалося людям цих регіонів принципово новим, вирішальним моментом у тривалій боротьбі областей за незалежність. Але через 5 років лише жменька країн підтримала Москву у визнанні незалежності цих автономій Грузії. Вони залишилися й донині ізольованими, економічно і політично повністю залежними лише від Москви.
В Абхазії та Південній Осетії лунає обережний оптимізм, що межує з втомою
Жителі Цхінвалі кажуть з обережним оптимізмом Радіо Свобода, що вони встановлюють мирні стосунки зі своїми сусідами в Грузії, сподіваються на поступове вирішення їхніх проблем. Зрозуміло, що Південна Осетія, затиснута між горами і Грузією, без розвинутих зв’язків із регіонами Росії зазнає набагато більше проблем, аніж більша за територією приморська, курортна Абхазія. Тому проблеми економіки для Цхінвалі дуже болючі, і тут переважно сподіваються на допомогу Росії.
Абхазія, навпаки – з абсолютною більшістю своїх громадян прагне повної незалежності, хоча й тут не заперечують великої ролі Росії у їхньому відокремлені.
«Можна сказати, що самовпевненість і надзвичайний оптимізм охопили абхазців після серпневої війни, так само, як це було після перемоги у більш ранній війні 1992–93 років. Тут взагалі сподівалися, що Захід буде дивитися сприятливо на Абхазію та більше співчуватиме її прагненню до визнання права на незалежність. Але, як ми знаємо, дуже мало держав підтримали крок Росії від 26 серпня 2008 року», – сказав Радіо Свобода із Сухумі один із прихильників широкого міжнародного визнання Абхазії, професор кавказьких мов у Лондонському університеті Джордж Г’юїтт.
Не дивно, що й Велика Британія та інші західні країни, як зазначає Г’юїтт, не радять туристам їхати до Сухумі. Тому, на думку британця, потенційно прибутковий тут туризм «застряг у драговині» та залишається, за словами професора з Лондона, «на рівні радянських часів».
Жителі обох регіонів розуміють тепер краще, що вони – на шляху тривалого процесу, на який діє багато факторів, котрі переважно поза межами контролю осетин у Цхінвалі та абхазців у Сухумі.
Матеріал підготували Robert Coalson і Василь Зілгалов