Уже впродовж 5 років після вторгнення в Грузію Росія посилює своє домінування на Південному Кавказі. Що змінилося за цей час у регіоні? За ким підуть місцеві держави? Чи вдасться ЄС через політику «Східного партнерства» зміцнити сподівання на демократію і стабільність у грузинів, вірмен, азербайджанців та інших народів регіону? Такі та інші питання виникають в експертів, аналітиків – усіх, хто спостерігає за подіями на Південному Кавказі.
Не байдужі до подій на Південному Кавказі зауважують, зокрема, таке: Азербайджан озброюється, що називається, «до зубів». А Вірменія все більш розчаровується Росією – головним своїм оборонцем. Тим часом ситуація довкола потенційного збройного конфлікту щодо спірної автономії Нагірного Карабаху стає дедалі напруженішою за останні роки.
П’ятиденна війна у серпні 2008 року, під час якої Грузія зазнала поразки від Росії в боротьбі за свою ж автономію – Південну Осетію, все ж підірвала силову роль Москви у цьому регіоні, який сьогодні все більше загрожує своїм міжетнічним напруженням.
Штефан Майстер, провідний експерт із Європейської ради з міжнародних відносин у Брюсселі, зазначив Радіо Свобода, що минула серпнева війна 2008 року викликала більшу настороженість держав регіону щодо силової політики Росії.
«Ця війна продемонструвала іншим пострадянським республікам, що Росія намагається застосовувати силу з метою реалізації своїх інтересів у регіоні. Ця війна також підірвала до певної міри довіру до Росії як гравця, котрий хоче мати союзників у регіоні», – зауважує Майстер.
Куди приведуть Кавказ наслідки вторгнення Росії, наразі невідомо – філософ
Спостерігачі вважають, що суперечки за газову ціну викликали підозри і недовіру до Москви у Вірменії, породили в Єревана сумніви у необхідності інтеграції до Митного союзу. Азербайджан, куди Путін збирається днями з візитом, давно боїться Москви, але намагається використовувати Росію, щоб вирішувати свої державницькі проблеми.
Та й відносини Грузії з Москвою, незважаючи на їхнє поліпшення останнім часом з приходом уряду Бідзіни Іванішвілі, все ще не дуже теплі. Тому й експерти вважають, що одним із наслідків 5-денної війни 2008 року в регіоні є зростання недовіри країн Кавказу до Росії. Москва так і не змогла суттєво змінити ситуації щодо Нагірного Карабаху, напруження між Баку і Єреваном зросло. Правда також, що ця війна підштовхнула до міцнішої співпраці Азербайджан та Грузію, коли Тбілісі вдалося зменшити свою енергетичну залежність від Росії.
На цьому тлі експерти виділяють привабливість для країн Південного Кавказу політики «Східного партнерства» ЄС як урівноваженої, м’якої, дипломатичної сили. Не дивно, що Грузія, Вірменія, Азербайджан намагаються посилити співпрацю з Брюсселем.
Але, як зауважує вже згаданий експерт Штефан Майстер із Брюсселя, «Східне партнерство» не включає в себе компоненти гарантування безпеки в регіоні. «Ця програма мала б поєднати політику сусідства, політику перетворень набагато більше з політикою безпеки, бо якраз безпека є ключовою для демократизації та реформ у регіоні», – каже він.
Не дивно, що ЄС поки що не знає, як відповісти на дедалі більший тиск Москви на країни «Східного партнерства». Тому й грузинський філософ із Тбілісі Заза Шатірішвілі сказав Радіо Свобода, що війна 2008 року була етапом пошуку Грузією справжньої незалежності, тому це важливо для всіх країн регіону.
«У якомусь сенсі ця війна була своєрідною помстою Росії за західну підтримку незалежності Косова та інші поразки за минулі 15–20 років. Але для нас ця війна – ключова частина нашої 25-річної війни проти імперії. І куди ця дорога в підсумку приведе, ми не знаємо, бо ця історія ще не закінчена. А допоки історія ця не завершена, то і висновків ми зробити не можемо», – зауважує Шатірішвілі.
Яким буде шлях республік Південного Кавказу з цього роздоріжжя між євразійським планом Росії та євроінтеграційними проектами ЄС для регіону, покажуть уже події найближчої осені.
Матеріал підготували Robert Coalson та Василь Зілгалов
Не байдужі до подій на Південному Кавказі зауважують, зокрема, таке: Азербайджан озброюється, що називається, «до зубів». А Вірменія все більш розчаровується Росією – головним своїм оборонцем. Тим часом ситуація довкола потенційного збройного конфлікту щодо спірної автономії Нагірного Карабаху стає дедалі напруженішою за останні роки.
П’ятиденна війна у серпні 2008 року, під час якої Грузія зазнала поразки від Росії в боротьбі за свою ж автономію – Південну Осетію, все ж підірвала силову роль Москви у цьому регіоні, який сьогодні все більше загрожує своїм міжетнічним напруженням.
Бомбардування Ґорі російськими військами у серпні 2008 року
Штефан Майстер, провідний експерт із Європейської ради з міжнародних відносин у Брюсселі, зазначив Радіо Свобода, що минула серпнева війна 2008 року викликала більшу настороженість держав регіону щодо силової політики Росії.
Ця війна підірвала довіру до Росії як гравця, котрий хоче мати союзників у регіоніШтефан Майстер
Куди приведуть Кавказ наслідки вторгнення Росії, наразі невідомо – філософ
Спостерігачі вважають, що суперечки за газову ціну викликали підозри і недовіру до Москви у Вірменії, породили в Єревана сумніви у необхідності інтеграції до Митного союзу. Азербайджан, куди Путін збирається днями з візитом, давно боїться Москви, але намагається використовувати Росію, щоб вирішувати свої державницькі проблеми.
Та й відносини Грузії з Москвою, незважаючи на їхнє поліпшення останнім часом з приходом уряду Бідзіни Іванішвілі, все ще не дуже теплі. Тому й експерти вважають, що одним із наслідків 5-денної війни 2008 року в регіоні є зростання недовіри країн Кавказу до Росії. Москва так і не змогла суттєво змінити ситуації щодо Нагірного Карабаху, напруження між Баку і Єреваном зросло. Правда також, що ця війна підштовхнула до міцнішої співпраці Азербайджан та Грузію, коли Тбілісі вдалося зменшити свою енергетичну залежність від Росії.
На цьому тлі експерти виділяють привабливість для країн Південного Кавказу політики «Східного партнерства» ЄС як урівноваженої, м’якої, дипломатичної сили. Не дивно, що Грузія, Вірменія, Азербайджан намагаються посилити співпрацю з Брюсселем.
Але, як зауважує вже згаданий експерт Штефан Майстер із Брюсселя, «Східне партнерство» не включає в себе компоненти гарантування безпеки в регіоні. «Ця програма мала б поєднати політику сусідства, політику перетворень набагато більше з політикою безпеки, бо якраз безпека є ключовою для демократизації та реформ у регіоні», – каже він.
Не дивно, що ЄС поки що не знає, як відповісти на дедалі більший тиск Москви на країни «Східного партнерства». Тому й грузинський філософ із Тбілісі Заза Шатірішвілі сказав Радіо Свобода, що війна 2008 року була етапом пошуку Грузією справжньої незалежності, тому це важливо для всіх країн регіону.
Для нас ця війна – ключова частина нашої 25-річної війни проти імперіїЗаза Шатірішвілі
Яким буде шлях республік Південного Кавказу з цього роздоріжжя між євразійським планом Росії та євроінтеграційними проектами ЄС для регіону, покажуть уже події найближчої осені.
Матеріал підготували Robert Coalson та Василь Зілгалов