«Відкрита громадянська платформа»: романтики чи реформатори?

Київ – Ініціатор громадського руху «Чесно» Сергій Таран в ефірі програми «Молодь Плюс» розповів про те, чи зможуть пересічні українці ініціювати ухвалення законів. Перед парламентськими канікулами у Верховній Раді створили міжфракційне об’єднання «Відкрита громадянська платформа». Як стверджують ініціатори проекту, об’єднання має на меті «налагодити законотворчу співпрацю політиків та громадських активістів». За словами Сергія Тарана, громадянське суспільство «має спробувати працювати з цим парламентом». «Не вдасться – будемо шукати інші способи», – каже політолог.

– В чому суть проекту?

– Останнім часом ми дуже багато критикуємо політиків за те, що вони об’єднуються навколо персоналій, а не навколо конкретних програм, дій. Також ми постійно говоримо про те, що українська політика дуже низької якості, тому що громадяни не мають контакту з політиками одразу після виборів. Закінчились вибори – все, контакту немає, забули.

Тому наше завдання – спробувати створити той майданчик, де буде контакт між політиками і громадянами не лише під час виборів, а й між виборами. Політики з різних фракцій будуть об’єднуватись навколо конкретних законопроектів, які посилять українське суспільство.

На щастя, нас дослухались представники всіх фракцій, крім комуністів (але ми сподіваємось, вони теж приєднають до нас). І ми сподіваємось на цій платформі просувати ті пропозиції, які посилюють українське суспільство і здатні об’єднати політиків. Це такий наш майданчик, навколо якого, ми сподіваємось, буде робитись нова політика – з новими принципами, новими підходами і новими принципами об’єднання між політиками і громадянами.

Політолог Сергій Таран

– Яким буде механізм реалізації проекту?

– Наша платформа відкрита до приєднання. Звичайно, ми очікуємо людей з ідеями, а головне – з конкретними законопроектами. Одна річ – мати ідею, інша річ – мати виписаний законопроект, який може стати законом. На жаль, це не всі можуть. Але ми саме цього очікуємо від наших партнерів, які можуть приєднатися до платформи, – щоб були дуже чіткі пропозиції.

Чіткі пропозиції потім ми даємо на розгляд політикам і пробуємо із них сформувати лобі, яке б просувало наш законопроект.

– Це така цивілізована форма лобізму?

– Лобізм існує в багатьох країнах. Різниця, наприклад, між нами і Сполученими Штатами, де існує лобізм, це те, що він там легалізований і якраз він працює на прозорість зв’язку між громадянами і політиками. У нас слово «лобізм» часто лайливе. Але це не тому, що лобізм лайливий, а тому, що у нас немає законів, які регулюють фінансування політичних партій і відносини між політиками і громадянами.

До речі, можливо, я не виключаю, що в тому числі і законопроекти, які посилюватимуть прозорість фінансування політиків в Україні, теж потраплять на наш розгляд.

– Якими перші пропозиції законопроектів? І чому обрали саме їх?

– В першу чергу, це законопроекти, про які політики багато говорять, але які так і не просунулись. Наприклад, закон «Про створення громадського мовлення». Про це ми говоримо-говоримо, але поки стоїмо на місці. Хоча ніхто проти цього не заперечує, тому спробуємо просунути цей законопроект.

Також законопроект про роздержавлення державних ЗМІ. От ми зараз на Радіо Свобода. Радіо Свобода фінансується за рахунок бюджету Сполучених Штатів. Не може такого бути, щоб Радіо Свобода транслювалось на території США. Американці розуміють: якщо є державний ЗМІ, він не може бути незаангажованим. Тому трансляція Свободи неможлива на території Сполучених Штатів.

А в Україні є дуже багато (особливо на регіональному рівні) засобів масової інформації, які фінансуються з бюджету і відповідно вони мають заангажовану позицію. Там дуже важко дотримуватись принципів свободи слова. Законопроект, спрямований на роздержавлення таких ЗМІ, буде одним з наших законопроектів.

Є ще дуже багато цікавих ініціатив. Наприклад, ми хочемо зробити тендерні процедури на регіональному рівні прозорими і доступними для громадськості. Близько третини бюджету через тендери іде. Куди? Не знаємо. Ми будемо домагатись того, щоб на законодавчому рівні були звіти про тендерні процедури, про результати тендерів на регіональному рівні. Зараз звітування не є обов’язковим.

Загалом наші ініціативи розподіляються по трьох напрямках: це права і свободи (це те, з чого має починатись будь-яке суспільство), це демократичні інституції (те, з чого складається суспільство) і верховенство права (це те, що робить позитивні зміни в суспільстві незворотними). І навколо цих напрямків ми будемо працювати разом з політиками.

– До першочергових пропозицій віднесли також відкритість засідань парламентських комітетів. Чому і це пропонують унормувати відразу?

– Це, здається, дуже проста ініціатива. Здавалося б, для політиків нічого не варто це зробити. На жаль, існує дуже багато відмовок, чому політики роблять роботу своїх комітетів закритими. Остання відмовка – «мало стільців у приміщенні». Бувають і «більш серйозні розмови» про те, що, наприклад, «дуже душно в приміщенні».

Але це абсурдно! Дуже часто на комітеті ухвалюються дуже серйозні рішення, які потім стають законами. Ми не те що не знаємо, що там відбувалося, нам іноді досить важко сказати, хто за що голосував, тому що доступу до протоколів нема. Тому ці засідання мають бути прозорими. Це, звичайно, дуже важлива ініціатива. Якщо ми її реалізуємо, то це значно посилить прозорість українського парламенту.

– Чи не здається Вам, що ініціатива «Відкритої громадянської платформи» надто романтична?

– Можна ж по-різному змінювати суспільство. Можна організовувати революцію і намагатися активними громадянськими діями змінювати суспільство. Це один шлях.

Можна тиснути на політиків і намагатися не через революцію, а через еволюцію змінювати суспільство.

Можна сидіти у Facebook і намагатися досягти віртуальних змін через віртуальні дописи. Це теж варіант.

Мені особисто більше подобається перший шлях. Але оскільки значна частина наших громадян і однодумців надають перевагу третьому шляху – вони просто хочуть змін, але нічого не роблять, тому іноді доводиться обирати такий поміркований шлях еволюції.

Звичайно, якщо зосереджуватись лише на еволюції, лише на спробах домогтись від політиків конструктивних дій, то, звичайно, це не матиме результату. Але абсолютно це не означає, що хтось (може, навіть ми) не буде робити якісь інші дії, в тому числі набагато радикальніші. Тому це не означає те, що, зосереджуючись на конкретних законодавчих ініціативах, які змінюють суспільство на краще, ми не виключаємо інші засоби.

І ще один дуже важливий момент: у нас дуже багато говорять про те, що треба змінювати суспільство, що у 2015 році можливі якісь революційні зрушення, які змінять владу… Але ми нічого не досягнемо після 2015 року (як і після 2005 року), якщо у нас не буде «порядку денного» змін, якщо не буде чіткого плану реформ. Що робити з країною? Без цього абсолютно нема сенсу чекати якихось революційних змін. А от цей порядок денний від громадянського суспільства треба напрацьовувати вже зараз. Іноді контактуючи з політиками, іноді – самим, але ми маємо уявляти собі, якою має бути Україна після 2015 року, після Януковича. От ця «Громадянська платформа», в тому числі, створюватиме такий план – план змін українського суспільства після 2015 року. Але, звичайно, ми будемо раді, якщо політики дослухаються до нас і ми досягнемо певних змін.

Але коли громадянське суспільство намагається розробити законопроекти, сприяти створення інституцій, які посилюють суспільство, то це не інфантилізм – це розуміння плану, це бачення стратегії змін.

– Вже були позитивні приклади, коли учасники нової ініціативи уже добилися певних результатів, поєднуючи вуличні акції і співпрацю з політиками успішної співпраці громадських організацій і народних депутатів? Це і акції з вимогою виділення коштів на «Охматдит», антитютюнова кампанія…

– І доступ до публічної інформації. Цього було дуже складно домогтись від політиків, але це вдалось значною мірою завдяки активній громадянській позиції, яка включала і тиск на вулиці. Тому тут не можна відокремлювати щось від чогось. Це має сенс, коли конкретні пропозиції і більш радикальні дії поєднуються. Не можна лише руйнувати. Треба уявляти собі, що буде на тому місці, яке буде зруйноване.

– Наталя Соколенко у блозі на «УкрПравді» пише: «Всі законопроекти мають бути узгоджені, точніше, схвалені тими, кого ці норми стосуватимуться. Як хоче аграрний міністр провести нові норми якості молока – спершу має це схвалити професійна асоціація молочників» (як у Шотландії). Ви серйозно?

– Звичайно, відповідальність уряду має бути. Її зараз немає. Ті зміни, які зараз ухвалюються, слугують інтересам лише однієї політичної сили. Треба працювати над тим, щоб відповідальність за дії була на багато серйознішою. Можливо, це стане однією з ініціатив, які ми висуватимемо.

Принаймні, у нас на «Громадянській платформі» ми намагаємось зробити так, щоб якщо яксь ініціатива надійшла, то вона має бути консенсусною. Тобто її мають підтримати всі, але, звичайно, в першу чергу ми дослухаємося саме до тих громадських організацій, які є спеціалістами у цій сфері. Це дуже важливо, бо без того, щоб дослухатись до професіоналів, дуже складно розробити якусь ефективну позицію.

– А де гарантії, що з Вашими ініціативами не станеться, як з освітнім законопроектом, коли розробили узгоджений з громадськістю проект закону, а на розгляд Верховної Ради подали зовсім інший?

– Звичайно, таке може бути. На жаль, українські політики не завжди дослухаються, тому ми не можемо, на жаль, себе убезпечити від таких дій. Але треба пробувати. Тому що, якщо ми не будемо пропонувати політикам альтернативи, буде якось недолуго виглядати наша критика: ми будемо їх лише критикувати, а коли вони нас запитають, що ми пропонуємо, то нам не буде чого запропонувати. Тому треба пропонувати.

Навіть якщо деякі законопроекти і деякі ініціативи не будуть втілені, це все одно створює в суспільстві розуміння альтернативи.

Це, до речі, та робота, якою великою мірою мала б займатись опозиція. Вона мала б розповідати громадянам, як має виглядати Україна інша, які законопроекти потрібні, як це конкретно змінить життя українців. Вони б мали набудовувати альтернативу. Тому ми, звичайно, робимо роботу, яку має робити громадянське суспільство, але свою альтернативу має також запропонувати опозиція. І, на жаль, вона це не завжди робить.

– Що будете робити, якщо Ваші ініціативи ігноруватимуть?

– Тоді залишаться інші дії – поза парламентом. Мені здається, це дуже логічно: якщо в парламенті не вирішуються питання, які потрібні громадянам, громадяни переобирають парламент. Це зрозуміле право, закладене в наших природних правах.

Лише зосереджуватись на роботі в парламенті, було б дуже неправильно. Тому існують інші методи, інші організації. В тому числі і ми готові до інших дій.

Але ми б дуже хотіли, щоб у парламенті було багато чого вирішено і якість парламенту була кращою. І, до речі, дуже багато наших ініціатив будуть спрямовані на посилення відповідальності парламентарів за свою діяльність.

Я хочу нагадати, що рух «Чесно» понад рік тому порушував питання про особисте голосування. Тоді взагалі мало хто вірив, що це до чогось призведе. Але ми бачимо, що особисте голосування зовсім змінило динаміку роботи в парламенті. Звичайно, це ще не означає, що у нас якісний парламент і чудові парламентарі, і вони працюють на благо народу. Але наявність особистого голосування (така незначна, здавалося б, річ) все-таки змушує депутатів по-іншому ставитись до своєї роботи. Якщо ви згадаєте, як виглядав парламент минулого скликання: це будо 50 депутатів, які панічно бігають між стільцями, намагаючись натиснути на 10 кнопок одночасно. Нинішній парламент – то це таки інша картинка.

Звичайно, парламент наш неякісний, недосконалий. Більше того – роль парламенту в житті суспільства стає все меншою і меншою. Парламент втрачає свої функції. Але ми маємо спробувати працювати з цим парламентом. Якщо не вдасться – будемо шукати інші способи.