Павлівка – 7 липня у Польщі, в селі Сагринь, де у 1944 році від рук поляків загинули сотні українців, відбувається спільна українсько-польська акція примирення з нагоди 70 роковин Волинської трагедії. У суботу, 6 липня, аналогічна акція відбулася у селі Павлівка на Волині. Заходи ініційовані громадськими діячами обох держав. Молились разом, але кожна сторона все ж залишилась з власним баченням трагічного минулого.
Нині мешканці села Павлівка – це переважно українці, розмовляють українською. А ще 70 років тому тут поруч жили українці, поляки і євреї. Мова спілкування була переважно польська, кажуть місцеві. Разом святкували православні і католицькі свята, хрестили дітей, товаришували і допомагали один одному. Чимало родин були змішані, українсько-польські.
І трагедія 1943 року, коли почались масові вбивства у багатьох волинських селах, зачепила практично кожну сім’ю. Українці гинули від рук поляків, поляки від рук українців, і історики по обидва боки кордону досі дискутують про кількість жертв Волинської трагедії, називаючи від 60 до понад 100 тисяч вбитих.
До війни українці і поляки жили мирно
Мешканка Павлівки Олена Новосад розповіла Радіо Свобода, що її нині вже покійний чоловік товаришував з поляком Філіповичем (що вже теж помер ). У 1943 році вони були ще підлітками. Філіпович один врятувався у той трагічний день 12 липня 1943 року, коли під час відправи у костелі українські повстанці вбили всіх вірних поляків. Польська сторона називає більше ніж 200 жертв, дехто з науковців говорить про близько 100 людей.
«Щоразу, коли Філіпович тут бував у Павлівці, а він мешкав за кілька хат від нас, він до нас приходив, – розповідає Олена Новосад. – Дуже шанувались з моїм чоловіком, а трагедія їх роз’єднала. У моїй родині, хоч я з іншого села Володимир-Волинського району, теж були вбиті рідні. Нині потрібно вже забути ту ненависть. Чому воно так сталось, це все було сплановане, зумисно, щоб людей зіштовхнути. У нас немає ні до кого нині жодного зла Сюди щороку їдуть поляки», − каже жінка.
«Віра і національність гріхів не виправдовує»
На польському та українському цвинтарях спільно молились близько 200 українців і поляків, які приїхали у Павлівку з Києва, Варшави, Львова, Луцька, Рівного. Екуменічне богослужіння відправили православні священики УПЦ Київського патріархату і священики Римо-католицької церкви в Україні. Таке примирення у молитві зініціювали громадські діячі України та Польщі, за підтримки Східноєвропейського університету імені Лесі Українки у Луцьку та Українського католицького університету зі Львова.
Віра та національність не виправдовують жодні гріховні вчинки, наголосив митрополит Луцький і Волинський Михаїл, а тому немає виправдань тим, хто вчинив людиновбивство, якою б ідеєю він не прикривався.
Відомі громадські діячі з Польщі, зокрема редактор «Газети Виборчої» Адам Міхнік, представник комітету «Порозуміння між народами» Генрик Вуєц, говорили про те, що потрібно шукати порозуміння, щоб будувати майбутнє, підтримати Україну у її прагненнях бути в Євросоюзі.
Польська сторона запропонувала текст декларації, але українські учасники семінару «В об’єднану Європу – примиреними», що відбувався в рамках акції примирення, її не підтримали. У заяві мова йшла про те, що Волинська трагедія – це сплановане винищення польського населення Волині у 1943 році, яке пізніше перекинулося на Східну Галичину. Чимало українських учасників заходу не погодились з таким визначенням, наголошуючи, що загинули і тисячі українців.
Відтак ухвалити спільну декларацію щодо Волинських подій у роки Другої Світової війни у рамках акції примирення не вдалося. Але зійшлись на спільній заяві взаємопрощення.
«Просимо пробачення і прощаємо – це формула дня, – наголосив правозахисник ініціатор акції примирення Мирослав Маринович. – Головна мета – здобути мир у душах».
Минуле варто переосмислити обом народам
Мир у душах простих людей уже давно панує, принаймні, це відчутно у Павлівці. А найбільше «істеризують» ситуацію довкола Волинських подій 1943–1944 років недобросовісні політики по обидва боки кордону, щоб підняти свої сумнівні рейтинги, зауважив політолог Микола Рябчук.
«А тим паче в Україні, де Україна перебуває в інформаційному полі Росії. Тут ми можемо протиставити добру волю чесних людей і історичну правду. Ми не можемо заперечувати трагедії, яка була, і це великий виклик і обов’язок для українців, які мають осмислити, яким чином поєднувалось у тих самих людях героїзм УПА і ганебна етнічна чистка. І тим часом це проблема для Польщі, яким чином громадяни Речі Посполитої, а одні і другі ними були, почали раптом вбивати один одного», – каже Микола Рябчук.
7 липня, у неділю, спільний молебень відбувається у Польщі, в селі Сагринь, де у 1944 році загинули українці від рук поляків.
Павлівка і Сагринь обрані громадськими діячами як символічні місця трагічного минулого обох народів, щоб у молитві біля могил сотень жертв знайти шлях до примирення.
Нині мешканці села Павлівка – це переважно українці, розмовляють українською. А ще 70 років тому тут поруч жили українці, поляки і євреї. Мова спілкування була переважно польська, кажуть місцеві. Разом святкували православні і католицькі свята, хрестили дітей, товаришували і допомагали один одному. Чимало родин були змішані, українсько-польські.
І трагедія 1943 року, коли почались масові вбивства у багатьох волинських селах, зачепила практично кожну сім’ю. Українці гинули від рук поляків, поляки від рук українців, і історики по обидва боки кордону досі дискутують про кількість жертв Волинської трагедії, називаючи від 60 до понад 100 тисяч вбитих.
До війни українці і поляки жили мирно
Мешканка Павлівки Олена Новосад розповіла Радіо Свобода, що її нині вже покійний чоловік товаришував з поляком Філіповичем (що вже теж помер ). У 1943 році вони були ще підлітками. Філіпович один врятувався у той трагічний день 12 липня 1943 року, коли під час відправи у костелі українські повстанці вбили всіх вірних поляків. Польська сторона називає більше ніж 200 жертв, дехто з науковців говорить про близько 100 людей.
«Щоразу, коли Філіпович тут бував у Павлівці, а він мешкав за кілька хат від нас, він до нас приходив, – розповідає Олена Новосад. – Дуже шанувались з моїм чоловіком, а трагедія їх роз’єднала. У моїй родині, хоч я з іншого села Володимир-Волинського району, теж були вбиті рідні. Нині потрібно вже забути ту ненависть. Чому воно так сталось, це все було сплановане, зумисно, щоб людей зіштовхнути. У нас немає ні до кого нині жодного зла Сюди щороку їдуть поляки», − каже жінка.
«Віра і національність гріхів не виправдовує»
На польському та українському цвинтарях спільно молились близько 200 українців і поляків, які приїхали у Павлівку з Києва, Варшави, Львова, Луцька, Рівного. Екуменічне богослужіння відправили православні священики УПЦ Київського патріархату і священики Римо-католицької церкви в Україні. Таке примирення у молитві зініціювали громадські діячі України та Польщі, за підтримки Східноєвропейського університету імені Лесі Українки у Луцьку та Українського католицького університету зі Львова.
Віра та національність не виправдовують жодні гріховні вчинки, наголосив митрополит Луцький і Волинський Михаїл, а тому немає виправдань тим, хто вчинив людиновбивство, якою б ідеєю він не прикривався.
Відомі громадські діячі з Польщі, зокрема редактор «Газети Виборчої» Адам Міхнік, представник комітету «Порозуміння між народами» Генрик Вуєц, говорили про те, що потрібно шукати порозуміння, щоб будувати майбутнє, підтримати Україну у її прагненнях бути в Євросоюзі.
Польська сторона запропонувала текст декларації, але українські учасники семінару «В об’єднану Європу – примиреними», що відбувався в рамках акції примирення, її не підтримали. У заяві мова йшла про те, що Волинська трагедія – це сплановане винищення польського населення Волині у 1943 році, яке пізніше перекинулося на Східну Галичину. Чимало українських учасників заходу не погодились з таким визначенням, наголошуючи, що загинули і тисячі українців.
Відтак ухвалити спільну декларацію щодо Волинських подій у роки Другої Світової війни у рамках акції примирення не вдалося. Але зійшлись на спільній заяві взаємопрощення.
«Просимо пробачення і прощаємо – це формула дня, – наголосив правозахисник ініціатор акції примирення Мирослав Маринович. – Головна мета – здобути мир у душах».
Минуле варто переосмислити обом народам
Мир у душах простих людей уже давно панує, принаймні, це відчутно у Павлівці. А найбільше «істеризують» ситуацію довкола Волинських подій 1943–1944 років недобросовісні політики по обидва боки кордону, щоб підняти свої сумнівні рейтинги, зауважив політолог Микола Рябчук.
«А тим паче в Україні, де Україна перебуває в інформаційному полі Росії. Тут ми можемо протиставити добру волю чесних людей і історичну правду. Ми не можемо заперечувати трагедії, яка була, і це великий виклик і обов’язок для українців, які мають осмислити, яким чином поєднувалось у тих самих людях героїзм УПА і ганебна етнічна чистка. І тим часом це проблема для Польщі, яким чином громадяни Речі Посполитої, а одні і другі ними були, почали раптом вбивати один одного», – каже Микола Рябчук.
7 липня, у неділю, спільний молебень відбувається у Польщі, в селі Сагринь, де у 1944 році загинули українці від рук поляків.
Павлівка і Сагринь обрані громадськими діячами як символічні місця трагічного минулого обох народів, щоб у молитві біля могил сотень жертв знайти шлях до примирення.