Я поспішала на презентацію книжки Ірини Фаріон, на «зебрі» перебігала дорогу і якось раптово все перед очима стало зеброю. Пропустивши один автомобіль, я вирішила, що інший мав пропустити мене на пішохідному переході. Я не побачила, що друга машина поламана і вони з’єднані тросом, бо був він такого ж сірого кольору, як асфальт.
Перечепилася, впала, ліве стегно опинилося під машиною. На щастя, їхав водій дуже повільно, це мене, мабуть і врятувало.
Мій сусід, а це було неподалік від дому, побіг витягати мене з-під коліс і також впав, перечепившись через невидимий трос. За правилами, обидва авто мали їхати з ввімкненою «аварійкою», а трос мав бути з білими та червоними прапорцями. Та я зараз не про те. Я про результати медичної реформи на Донеччині, як одному з пілотних регіонів.
Швидка виявилася й справді швидкою, відвезла до облтравматології за 10 хвилин, за півгодини мені вже робили рентген. Переламів не виявилося, проте, лікарів непокоїла травма нижньої частини живота. З підозрою на внутрішню гематому і розрив внутрішніх органів мене доправили до лікарні за місцем проживання.
Як я вже згадувала, машини швидкої приїжджають швидко, возять безкоштовно. Це нові, нещодавно закуплені «Пежо». Однак кондиціонери в них не працюють. Задихаються від спеки не лише пацієнти, але й парамедики. Бо на станції технічного обслуговування сервіс кондиціонерів коштує окремих грошей, які з бюджету не виділяються. Запитання, який сенс купувати авто з кондиціонером, може бути лише риторичним.
Дорогою один з парамедиків розповів: «Ви подивіться, замовили іноземні авто, а сенс? Деталі дорогі. На одній зламалася ресора, стоїть три місяці в Макіївці, ніхто не лагодить, бо коштує це 10 тисяч гривень. А все через наші дороги. Комп’ютер в машині весь час переконує, що ми їдемо узбіччям». Вочевидь тих, хто замовляв ці авто, особливо не турбувало, що розташування всередині машини дуже не зручне. Щоб реанімувати пацієнта в разі чого, треба зупиняти авто, вибігати і заходити через задні дверцята. На Заході парамедиків у бригаді більше, а отже один сидить поруч із пацієнтом.
Втім далі про лікарню.
На мої зчісані об асфальт, а від того брудні й набряклі лікті, живіт, ногу ніхто навіть не звернув уваги. «Ссадна ми не обробляємо, лише рани, бо в нас нема, де це робити», – сказала медсестра. Потім це підтвердив і лікар.
Подруга, яка до мене приїхала, купила перекис, і я сама собі все промивала. Підозра на розрив внутрішніх органів залишалася, але ультразвукове дослідження зробити того ж дня виявилося неможливо, бо внаслідок медичної реформи ставку лікаря УЗД скоротили до 0,25!
Всю ніч у мене брали аналізи, не можна було ані пити, ані їсти, я не спала, бо було дуже боляче. А зранку мене відрядили до аптеки, купити медикаменти. Тим часом телефонували колеги, запитували про результати ультразвукового дослідження, а мені сказати нічого.
Щоправда, хвилин за 10 зайшла за мною медсестра, довела до кабінету, під яким черга й сісти ніде. Стояти сил не мала, попросила покликати, коли лікар звільниться й лежу собі у палаті. Аж тут збігся до мене цілий консиліум. Кричать, лаються, ми ж, мовляв, вас обстежуємо, аналізи брали, а ви скаржитесь. Виявляється, в цей час мер прес-конференцію проводив. Хтось із колег і дорікнув, що майже за добу після травми не можуть УЗД зробити.
А мер наш на заяви журналістів швидко реагує, тут нічого йому закинути. Тож лементу наді мною було. Зате УЗД зробили без черги, невропатолог оглянув, заспокійливе виписали. Очевидно, їм потім ще «контрольно» дзвонили з міськради, бо стали ще уважнішими. Ще кілька спеціалістів мене оглянули. Розривів ніби немає, але залишається загроза розриву гематоми і підвищена температура. Додому відпускати не хотіли. Шкода, що вийшло сфотографувати лікарняний туалет – видовище, від котрого може знудити. А душ просто відсутній.
Не знаю як де, а на Донеччині медична реформа якась несправжня. Якби
я була Віктором Януковичем, замість витрачати гроші на Межигір’я, я би таки зробила справжню, а не віртуальну реформу медичної сфери, ввела б обов’язкове медичне страхування і зробила б так, щоб людям не доводилося, ховаючись, давати хабарі лікарям та медсестрам. Адже проведення медичної реформи було однією з його передвиборчих обіцянок.
Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Перечепилася, впала, ліве стегно опинилося під машиною. На щастя, їхав водій дуже повільно, це мене, мабуть і врятувало.
Мій сусід, а це було неподалік від дому, побіг витягати мене з-під коліс і також впав, перечепившись через невидимий трос. За правилами, обидва авто мали їхати з ввімкненою «аварійкою», а трос мав бути з білими та червоними прапорцями. Та я зараз не про те. Я про результати медичної реформи на Донеччині, як одному з пілотних регіонів.
Швидка виявилася й справді швидкою, відвезла до облтравматології за 10 хвилин, за півгодини мені вже робили рентген. Переламів не виявилося, проте, лікарів непокоїла травма нижньої частини живота. З підозрою на внутрішню гематому і розрив внутрішніх органів мене доправили до лікарні за місцем проживання.
Як я вже згадувала, машини швидкої приїжджають швидко, возять безкоштовно. Це нові, нещодавно закуплені «Пежо». Однак кондиціонери в них не працюють. Задихаються від спеки не лише пацієнти, але й парамедики. Бо на станції технічного обслуговування сервіс кондиціонерів коштує окремих грошей, які з бюджету не виділяються. Запитання, який сенс купувати авто з кондиціонером, може бути лише риторичним.
Дорогою один з парамедиків розповів: «Ви подивіться, замовили іноземні авто, а сенс? Деталі дорогі. На одній зламалася ресора, стоїть три місяці в Макіївці, ніхто не лагодить, бо коштує це 10 тисяч гривень. А все через наші дороги. Комп’ютер в машині весь час переконує, що ми їдемо узбіччям». Вочевидь тих, хто замовляв ці авто, особливо не турбувало, що розташування всередині машини дуже не зручне. Щоб реанімувати пацієнта в разі чого, треба зупиняти авто, вибігати і заходити через задні дверцята. На Заході парамедиків у бригаді більше, а отже один сидить поруч із пацієнтом.
Втім далі про лікарню.
На мої зчісані об асфальт, а від того брудні й набряклі лікті, живіт, ногу ніхто навіть не звернув уваги. «Ссадна ми не обробляємо, лише рани, бо в нас нема, де це робити», – сказала медсестра. Потім це підтвердив і лікар.
Подруга, яка до мене приїхала, купила перекис, і я сама собі все промивала. Підозра на розрив внутрішніх органів залишалася, але ультразвукове дослідження зробити того ж дня виявилося неможливо, бо внаслідок медичної реформи ставку лікаря УЗД скоротили до 0,25!
Всю ніч у мене брали аналізи, не можна було ані пити, ані їсти, я не спала, бо було дуже боляче. А зранку мене відрядили до аптеки, купити медикаменти. Тим часом телефонували колеги, запитували про результати ультразвукового дослідження, а мені сказати нічого.
Щоправда, хвилин за 10 зайшла за мною медсестра, довела до кабінету, під яким черга й сісти ніде. Стояти сил не мала, попросила покликати, коли лікар звільниться й лежу собі у палаті. Аж тут збігся до мене цілий консиліум. Кричать, лаються, ми ж, мовляв, вас обстежуємо, аналізи брали, а ви скаржитесь. Виявляється, в цей час мер прес-конференцію проводив. Хтось із колег і дорікнув, що майже за добу після травми не можуть УЗД зробити.
А мер наш на заяви журналістів швидко реагує, тут нічого йому закинути. Тож лементу наді мною було. Зате УЗД зробили без черги, невропатолог оглянув, заспокійливе виписали. Очевидно, їм потім ще «контрольно» дзвонили з міськради, бо стали ще уважнішими. Ще кілька спеціалістів мене оглянули. Розривів ніби немає, але залишається загроза розриву гематоми і підвищена температура. Додому відпускати не хотіли. Шкода, що вийшло сфотографувати лікарняний туалет – видовище, від котрого може знудити. А душ просто відсутній.
Не знаю як де, а на Донеччині медична реформа якась несправжня. Якби
я була Віктором Януковичем, замість витрачати гроші на Межигір’я, я би таки зробила справжню, а не віртуальну реформу медичної сфери, ввела б обов’язкове медичне страхування і зробила б так, щоб людям не доводилося, ховаючись, давати хабарі лікарям та медсестрам. Адже проведення медичної реформи було однією з його передвиборчих обіцянок.
Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода