(Рубрика «Точка зору»)
Події у 8-тисячному райцентрі Миколаївської області Врадіївці сколихнули всю країну.
26 червня о 12-й годині ночі два офіцери місцевого райвідділу МВС – лейтенант Дмитро Поліщук та капітан Євген Дрижак – затягнули в таксі 29-річну жінку Ірину Крашкову, яка поверталася з дискотеки, вивезли в лісосмугу, зґвалтували, по-звірячому побили і залишили без свідомості. Мабуть, намагалися її вбити, щоб сховати свій злочин. Проте їй пощастило: вона отямилася, зуміла відповзти, а коли насильники повернулися, вони її не знайшли.
Із великими труднощами жінка дісталася до лікарні, після декількох операцій вижила і вказала на своїх кривдників. 30 червня Поліщук та таксист Різуненко були затримані, а Дрижак заявив, що в той час був нічним черговим у райвідділі.
Першого липня сотні мешканців містечка прийшли до райвідділу, обурені тим, що мерзотник на волі. Хтось помітив Дрижака у вікні, і громада почала вимагати його арешту. Людей ставало все більше, їх не пускали до райвідділу. Міліціонери застосували сльозогінний газ, після чого обурені та розгнівані врадіївці вночі потрощили усі машини перед райвідділом, штурмували його і захопили. Міліціонери сховалися в підвалі, відстрілювалися, було щонайменше 10 пострілів, від вогнепальних поранень постраждало двоє мешканців Врадіївки.
Другого липня Дрижак був затриманий, що трохи заспокоїло людей, а 3 липня обох насильників помістили в СІЗО за рішенням суду. Районного прокурора, керівника обласного управління МВС та начальника райвідділу звільнено, у Врадіївці працює комісія з МВС, а водночас порушено кримінальну справу за хуліганство та умисне пошкодження майна. Хоча, на мій погляд, жодним чином не можна кваліфікувати дії врадіївців як хуліганство.
Ці події викликають багато важких питань.
«Дві схожих історії з жінками вже були»?
Дві схожих історії з жінками у Врадіївці вже були – про це стверджують жителі Врадіївки та миколаївські правозахисники. У 2011 році так само зґвалтували, забили до смерті і втопили Аліну Поркул, 15-річну дівчинку. Цей злочин досі не розкритий. У злочині були обвинувачені 14 чоловіків, 11 із них під катуваннями зізналися, троє загинули, а один із них покінчив життя самогубством. І ніхто за ці злочини не відповів. А взимку 2012 року знайшли ще один труп жінки, яку зґвалтували і так само забили до смерті. І цей злочин також не розкрито.
Мешканці Врадіївки розповідають ще купу історій про вбивства, катування та жорстокість правоохоронців. Їм запропонували написати про всі такі випадки заяви, але більшість не наважується. Тим часом міліціонери райвідділу масово пишуть заяви про звільнення за власним бажанням.
Чому люди повстали?
Схожих історій, на превеликий жаль, багато, а ось така реакція – захоплення райвідділу штурмом – здається, перша за всі роки незалежності. Невеличке містечко, де всі один одного давно і добре знають, було вкрай обурене кричущою несправедливістю, бажанням керівництва райвідділу зняти відповідальність за скоєне з капітана Дрижака. Тим більше, що врадіївці щиро ненавиділи Дрижака за його жорстокість, брутальність, хамство. Хрещеник начальника обласного управління МВС почувався безкарним, але за такий злочин він мав бути обов’язково покараний – а його відмазують! Ніхто не вірив, що можливе справедливе розслідування і справедливий суд.
Впевненість у несправедливості державних органів викликала і буде викликати протести. Саме таким був, між іншим, феномен Помаранчевої революції – неможливості витримати нав’язування брехні, принизливе презирство і нехтування очевидними фактами. Це цілком природна реакція на несправедливість, у якій люди впевнені, і в таких випадках завжди можна чекати такої бурхливої реакції. Коли право не діє, його місце заступає насильство.
Чи буде покарання за штурм райвідділу?
Випадки фізичного спротиву проти знущань правоохоронців уже були неодноразово. На всю країну стала відома історія Віталія Запорожця з села Семиполки Броварського району Київської області, який в стані афекту вбив майора Миколу Симоненка, що побив Віталія особисто і тероризував усе село. Селяни стали на його захист, але Віталій отримав 14 років позбавлення волі. Суд не врахував поведінку майора. А ось у Харківській області суд виправдав тракториста Михайла Жиденка зі села Просяне Нововодолазького району, який убив одного з двох міліціонерів, що прийшли на його подвір’я, били і вимагали гроші.
Бажання керівництва МВС і прокуратури покарати мешканців Врадіївки за штурм райвідділу так само є, як на мене, вочевидь несправедливим. Безперечно, вітати погром райвідділу не можна, але слід визнати, що міліціонери своїми недолугими діями і погрозами довели людей до стану афекту. Коли у правоохоронній сфері замість дії права, навпаки, спостерігається суцільне зловживання правом, погодитися з суто формальним застосування закону неможливо.
Чи потрібна така міліція?
Опитування 2012 року щодо оцінки діяльності міліції (15 тисяч респондентів з усіх регіонів України), проведене Харківським інститутом соціальних досліджень, показало суттєву закритість міліції для місцевої громади: понад 50% опитаних не знає нічого про свого дільничного, 75% – про начальника райвідділу.
До міліції звертається менше від двох третин жертв злочинів, 65% з них лишилися незадоволеними тим, як розібралися з їхнім випадком. 38,2% жертв злочинів до міліції не зверталися. Як ефективну оцінили роботу міліції тільки чверть опитаних. 51,3% вказує на неефективність, 23,5% вагалися з відповіддю.
Допоки міліція буде працювати на показники, вона буде вдаватися до незаконних дій: фальсифікувати кримінальні справи, вимагати кошти, вдаватися до насильства і вважати це своєю звичайною рутинною роботою. Безкарність у цих діях буде породжувати вседозволеність і приводити до таких страшних історій, як Врадіївське зґвалтування. МВС треба реформувати в межах реформи всієї системи кримінальної юстиції, але і без реформ насамперед необхідно змінити систему оцінки її діяльності: це мають бути не показники боротьби з тими чи іншими злочинами, а оцінка діяльності міліції місцевими громадами.
Євген Захаров – голова Харківської правозахисної групи
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода