Довга дорога до Євросоюзу після Хорватії

Поповнення Європейського союзу Хорватією з 1 липня, ймовірно, буде останнім розширенням спільноти на деякий час, вважають оглядачі. Найімовірніше, інші країни Західних Балкан потраплять до ЄС не раніше ніж за 10 років. Це ж стосується і сусідів Євросоюзу на сході.

ГРУПА ЛІДЕРІВ:

Чорногорія

Чорногорія – це країна, яка на даний момент найближча до членства в ЄС. Вона стала кандидатом у 2010 році. З кінця минулого року вона почала адаптувати законодавство до європейського. Завершення цього процесу, що включає вирішення проблем, які в ЄС називають «тридцятьма п’ятьма розділами», може забрати чимало часу. Хорватії необхідно було шість років для координації законодавства та ще два роки, щоб переконати країни-члени ЄС ратифікувати пакет. Чорногорія також має невирішені питання, пов’язані з організованою злочинністю і корупцією. Утім, багато експертів вважають, що Євросоюз не повинен чекати довше ніж до 2020 року, щоб прийняти нового члена.

Македонія

Македонія стала країною-кандидатом у 2005 році, і Брюссель безперервно пропонує розпочати переговори про вступ. Щоправда, одностайності серед країн-членів ЄС щодо цього немає. Греція заблокувала переговори зі Скоп’є через конфлікт, пов’язаний із назвою країни – Македонія, оскільки у греків є регіон із такою назвою. Але в ЄС пошепки кажуть, що Греція могла б ухвалити компроміс зі Скоп’є під час свого головування у спільноті у першій половині 2014 року. Якщо це станеться, то за умови виконання реформ Македонією вона могла б наздогнати Чорногорію. Щоправда, новий конфлікт виник із членом ЄС із 2007 року Болгарією, яка вважає, що Македонія, пропагуючи власну окремішню історію (яка, на думку Софії, має бути частиною болгарської), тим самим роздмухує «негативне й агресивне ставлення» до болгар і їхньої історії. Зближенню час від часу перешкоджає й політична нестабільність у Македонії.

Сербія

Доля мрій про ЄС у Сербії пов’язана з її стосунками із Косовом. Минулого року Белград став офіційним кандидатом, і це, як очікують, дасть старт переговорами для приєднання до європейського клубу у січні 2014 року. Таке рішення ЄС ухвалив 28 червня. Але Сербії, як припускають, можливо, доведеться визнати незалежність Косова, оскільки ЄС не бажає повторювати ситуацію з Кіпром, коли цю країну прийняли до спільноти у 2004 році розколотою навпіл, – хоча в Євросоюзі офіційно заперечують це.

АУТСАЙДЕРИ, ЩО ЙДУТЬ НАВЗДОГІН:

Косово

Косово незабаром розпочне переговори щодо угоди про стабілізацію та асоціацію з ЄС. Такий документ був підписаний між Брюсселем та рештою колишніх югославських республік. Ці переговори можуть забрати для Приштини від 1 до 5 років. Песимізму тут додає те, що п’ять членів ЄС все ще не бажають визнавати Косово, і це загальмує переговори про стабілізацію та асоціацію.

Боснія і Герцеговина

Угода про стабілізацію та асоціацію з Боснією в ЄС підписана та ратифікована. Але угода не введена у чинність, зокрема, через те, що ця держава не виконала вимогу Європейського суду з прав людини усунути із законодавства дозвіл балотуватися до парламенту й на президентство лише боснякам, хорватам та сербам за національністю (одна з федеративних складових країни, Республіка Сербська, не погоджується на це). Відтак Боснія не може почати серйозні переговори з ЄС у найближчому майбутньому.

Албанія

Албанія могла б стати потенційним кандидатом на членство в ЄС вже у грудні цього року. Але це залежатиме від того, чи зможуть дві головні політичні партії країни перестати ворогувати між собою. Єврокомісія рекомендувала восени 2012 року, що може надати Албанії статус кандидата, якого країна попросила ще у 2009-му, якщо Тирана виконає кілька ключових умов Брюсселя. Але цього не сталося через низку політичних конфліктів.

Туреччина

Анкара схвалила зближення з об’єднаною Європою у 1959 році, коли та ще називалася Європейським економічним співтовариством, подавши заявку на асоційоване членство. У 1964 році Анкара отримала це асоційоване членство – щоб втратити його, коли 1993 року ЄЕС перетворилося на Європейський союз, у якому асоційованих членств не існує. Туреччина подала заявку на повне членство в тодішньому ЄЕС іще 1987 року, але відповідь відклали надовго. Аж у 1999 році Туреччина стала кандидатом на членство в ЄС. У 2005-му почалися переговори про її вступ. Але з того часу процес зближення з ЄС загальмувався. Між ЄС і Туреччиною спромоглися завершити переговори лише за одним із 35 розділів синхронізації ключових законів. Майже половина з цих переговорів заморожена, частково через неспроможність Анкари відкрити її порти та летовища для Кіпру. Анкара і Брюссель погодилися, що перший із «заморожених» пакетів, щодо регіональної політики, який був розрахований на три роки, буде готовий до осені 2013-го (та й ці переговори вже знову відклали через придушення протиурядових демонстрацій у Туреччині останніми тижнями). Але низка країн ЄС дуже обережна щодо прийняття до спільноти великої та переважно мусульманської країни із сумнівними демократичними процесами.

*********
Більше не зацікавлена Ісландія

Ісландія мала наміри приєднатися до ЄС у 2008 році, коли фінансова криза потрясла країну і світ. Переговори розпочалися у 2010-му, і країна мала б приєднатися до Євросоюзу у 2016–17 роках. Але, оскільки економічна криза вдарила і по єврозоні та зачепила валютні інтереси Ісландії, там злякалися. У червні щойно обрана правоцентристська влада оголосила, що зупиняє процес євроінтеграції на час її мандату. Це підтримує і більшість населення. Щоправда, Ісландія вже й так євроінтегрована до великої міри, зокрема, належить до внутрішнього ринку ЄС і до «шенгенської зони», дві третини її законодавства вже узгоджені з правом Євросоюзу.

Захід пильно спостерігає за східними сусідами

Жодна із шести країн колишнього Радянського Союзу, членів «Східного партнерства» ЄС, не має статусу кандидата. Але наразі Україна є найближчою до цього. Вже узгоджена угода про асоціацію та про зону вільної торгівлі Києва з ЄС. Але саме підписання цієї угоди залежить від того, як Київ вирішить проблему вибіркового правосуддя. Вірменія, Грузія, Молдова сподіваються отримати тексти угод про асоціацію з ЄС вже восени. Азербайджан не палає бажанням швидко рухатися у бік європейської гавані, а перспектива Білорусі виглядає похмурою у зв’язку з авторитарною владою президента Олександра Лукашенка.